В горах підносишся до особливого стану відчуття дивних речей. Все навколо змінює межі: земля, природа, люди. Тут повітря таке чисте, а неба можна торкнутись рукою. Відчуваєш себе малим, але вперше зустрічаєш свої думки без втеч і приховування. тут все як на долоні. Може здасться, що от-от відкриється вічна істина або найстрашніша таємниця. Гори природні, прадавні, вічні, що відчуваєш, наче знайшов щось давно загублене, про що забув, здавалося, назавжди. Тут зникає мова і панують відчуття захвату, зворушення, страху. страх такий глибокий та пронизуючий, що хочеться його подолати і зійти вниз оновленим. Тоді можна повертатися знову, зустріти захід і ватру, на власні очі побачити зоряне небо над нами, а можливо і моральний закон в нас. Коли сонце запалить снігові шапки повертатися вниз захочеться?
