Беру в руки надзвичайну книгу та вдивляюсь немовби в тебе. Добротно зроблена суперобкладинка. Шкіряна біла палітурка тепло лоскоче пучки моїх пальців, прошита міцними нитками, які ти не бачиш, але відчуваєш, що вони кольорові та з капрону, який витримав не одне читання та гортання, безліч переїздів та продажів, але витримав і впевнений у міцності спокійно виконує свою функцію.
Дискретно починаєш перегортати сторінки. Назва всім давно відома. Ознайомлення із змістом. Вивчаєш цупкий мальований папір. Занотовуєш реквізити видавця. Знаходиш пару ілюстрацій. Вони графічні і тому дуже розмиті контури та сюжет, та головне ж не в них, а, звичайно, в тексті.
Нарешті починаєш вчитуватись. Перший раз ледь сприймаєш суть, мову цих знаків. Естетично ловиш сполучення звуків та букв, насолоджуючись мелодійним звучанням речень. Робиш маленькі зупинки, для чого і слугують абзаци, щоб перевести дух і зібратися з силами для наступних відкриттів, щоб поринути в світ, який ти хочеш відкрити та запам’ятати, осягнути та залишити з собою. Постійно звертаєш увагу на шрифт літер, що періодично змінюються від суворого стандарту до веселої та ліричної курсиви.
Брак часу... Важко відірватись від читання. Робиш перерву тільки на сон, але і там знаходиш уривки незакінчених речень. З кожною сторінкою звертаєш увагу на багатство мови та великій кількості ком, які чіпляють тебе своїми рибальськими гачками, заставляють задивлятися на кожне слово, іноді навіть і не зрозуміле, але таке живе і милозвучне.
З кожним днем тебе переповнює сум та туга від того, що скоро ця книга закінчиться, що можливо тобі не дадуть часу або можливості перечитати її вдруге, втретє, вчетверте... Дійшовши до фіналу несподівано побачиш купу білих сторінок, ще незаповнених, з симптоматичною назвою – для заміток. Не зрозуміло... Місце залишено для дописувачів, володарів книги, для застосування його як нотатника, чи текст сам буде з’являтися поступово в незалежності від того чиї руки будуть тримати цю книгу. Якщо я отримав дозвіл на свій запис, то чи підійде для цього звичайна кулькова ручка, а може треба буде пошукати перо. І якщо я все-таки зроблю свій запис, то він повинен бути гарним та змістовним. Завжди існує можливість, що книга може потрапити в чужі руки. І тоді якось буде соромно... Ні, не перед новим бібліофілом, а перед самим собою, за те що не зміг підібрати відповідну форму та наповнити її непересічним змістом. Ні, все-таки не наважуєшся забруднити каракулями чисте тло, мольберт для творінь справжніх художників слова та магістрів думки.
Дуже багато запитань... Багато домислів... Багато переживань через, як здається, одну просту книгу. Можливо даремно вона потрапила тобі в руки? Існував варіант подивитись на неї тільки крізь скло вітрини крамниці. І знову чуєш відповідь – ні. Бо залишається спогад, теплий щем від самого факту заволодіння нею, від історії описаної в цьому романі, від часу проведеного в захоплюючому читанні, від доторку до цього раритету... А цього в тебе вже ніхто не забере.
