Високі гори підносять людський дух, але там де є гори, є і прірви, бездонні, як безодня пекла і чорні в найясніший день. Танцюй же своє танго по гострих каменях, не оглядайся і не питай. Тебе підхопить небесна блакить і оточать неприступні гірські вершини. Там, на краєчку прірви, під гострими шпилями ти будеш наодинці зі світом і великою пусткою. Не думай чим скінчиться твій шалений танець по лезу бритви між всім і нічим, між секундами і громовицею, між днем і ніччю. Все швидше і швидше, все глибше і глибше, нестримніше і невпинніше. Тіло злилося з духом в одному пориві, в одному звуці, в одному осяянні. У вухах відлунює далекий гуркіт лавин. Ти тепер одне ціле з цими горами. Вони пронизують кожну клітинку, кожен нерв. Реальність вже намагається виштовхнути тебе зі світу цієї вічної мертвоти, що врізана в тимчасове. Твій розум провалюється в підсвідомість, для якої світ не є таким чужим. Танець визволить, навчить і згубить. Кожного чекає своя прірва. Не повертайся до часу. Танцюй своє танго.
