Усі місця у залі були зайняті. Найвищі музичні ноти літали у повітрі. Схвильовані погляди спостерігали за кожним рухом, жестом, емоцією. Тая готувалась виконати останнє танцювальне па номеру. Вона швидко рухалась, а партнер кивнув їй, додаючи впевненості. Крок назустріч, стрибок – і ось вона вже над паркетом. Світло прожектора оточило дві тіні, оплески заглушили музику, суворе журі аплодувало стоячи...
Тая прокинулась у холодному ліжку. Потягнувшись і поволі вставши, вона оглянула кімнату. Їй бракувало тут простору. Почала готувати сніданок на кухні. Вона помітила постать на балконі і вийшла туди.
– Я думала, ти вже пішов на роботу і нічого не сказав.
Олег погасив цигарку в запальничці і відповів:
– Так я зараз піду. Сніданок уже готовий?
– Зараз буде. Ти ж начебто збирався кинути палити.
– Яка тобі різниця? Це зробити не так легко, як ти думаєш.
Тая знітилась і тихо спитала:
– Що відбувається? Ти на мене за щось сердишся?
– Все нормально, не переймайся – пробурмотів Олег, дістаючи ще одну цигарку.
– Може слід віднести деякі коробки з речами на горище, щоб не захаращували кімнату?
Олег хвилину мовчав, дивлячись на сіре подвір'я і вдаючи, що не почув питання. Потім повернув обличчя до Таї і дивлячись їй прямо у вічі, іронічно спитав:
– Ти ж зовсім не хочеш цього переїзду, правда?
– Любий, я ж казала, мені потрібен час. У цьому теж непросто кинути, але я вже...
– Ти думаєш лише про себе. І навіть коли ти зі мною, твої думки десь далеко. Твої постійні роз'їзди і прив'язаність до цього місця водночас виводили мене із себе, але я чекав. Сподівався, що ти зрештою дійдеш до того, що сім'я так не будується і спільного життя так не буде.
– На твоєму нерозумінні моїх прагнень теж нічого не побудуєш. І...
Тая зупинилась, бо побачила, що чоловік збирається йти.
– Стій! Я готова переїжджати хоч завтра зранку. У нову квартиру. Ввечері всі речі будуть зібрані – Тая сказала це, але почувалась так, наче передає емоцію, яку не може відчути. Ці слова було боляче пропустити через себе.
Олег усміхнувся, обняв її за плечі і залишив саму на балконі.
Дівчина заходилася складати речі і перед нею виринали спогади, до яких вона не поверталась багато років. На одному з фото – перший всеукраїнський турнір, на дні шухляди – перша нагорода. Це було її життям двадцять два роки. І хоча вона вже завершила свою кар'єру, її досі щось прив'язувало до цього.
Несподівано подзвонив телефон. Тая підняла слухавку і почула такий знайомий і приємний голос:
– Таю, я знаю, що це дуже несподівано і ти вже оголосила про кінець кар'єри, але зараз я треную одну пару для міжнародного конкурсу і у партнерки серйозна травма, вона навіть через два місяці не зможе танцювати. Серед моїх знайомих мало професіоналів такого рівня як ти. Тому подумай, це для тебе новий високий рівень. Що скажеш?
– Вибач, я не зможу. Я досягла всього, чого могла.
– Ну дивись. Шкода, вже сьогодні могла б прийти на тренування. Я була би дуже рада бачити свою найкращу ученицю.
Тая вже закінчувала складати речі, аж раптом натрапила на танцювальні туфлі. Вона вагалась хвилину, перш ніж покласти їх у коробку. Зрештою вони лежали у неї в сумці, з якою вона вийшла з кімнати. Ввечері Олег не застав її у квартирі.
Усі місця у залі були зайняті. Найвищі музичні ноти літали у повітрі. Схвильовані погляди спостерігали за кожним рухом, жестом, емоцією. Тая готувалась виконати останнє танцювальне па номеру. Вона швидко рухалась, а партнер кивнув їй, додаючи впевненості. Крок назустріч, стрибок – і ось вона вже над паркетом. Світло прожектора оточило дві тіні, оплески заглушили музику, суворе журі аплодувало стоячи.
Вона виборола це гран-прі. І це був не сон.
