Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2640
Творів: 48580
Рецензій: 93331

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

ТОЛІЧКА 5 (твір в оновленій редакції)

© Анатолій Азін , 27-10-2013
                                           ЩАСТЯ В ЗАТІНКУ
   Про те, що людей возити, це трохи інше, ніж шмигати днями з щебенем від кар’єру до приймального бункеру, Толічка зрозумів уже в перший день свого нового життя. А якщо люди управлінці – скопище «жерців» і «Венер Мілоських» - де шофер повсякчасно перебуває немов у рентген кабінеті під прискіпливими, особливо жіночими вивчаючими, оцінюючими, ласкавими, і часом осудними поглядами, то йому не позаздриш. Тут треба мати «товсту шкіру» і тверезий розум. І одведи Господи молодого чоловіка від жіночої спокуси, особливо мимо його волі, бо як немає межі в неба, так і немає межі жіночої влади над чоловічою душею. Коли ж ця спокуса взаємна то здіймається ураган і вони обоє стрімголов кидаються в насолоду любовних втіх, ось тоді приманливе щастя затьмарює розум, а життя здається вічним.

   - Це що, хлопчиська з дитсадка взяли нас возити? – стурбовано, навмисно голосно, щоб і він почув, виказувала своє невдоволення Анастасія Петрівна, начальник планового відділу. Її спробував заспокоїти начальник відділу постачання Сапар Ніязович, але вона ще довго бубоніла, зливаючи на інших невдоволення робочого дня. Було ясно, що на цій роботі потрібна не лише шоферська майстерність, але й уміння догоджати людям, а інколи й зауважити, не порушуючи дистанції в соціальній ієрархії.
   - На сидіння необхідно замовити чохли, - тихенько, на вухо, зауважив Сапар Ніязович, - бо жінкам, сидіти на дермонтині не зручно, ось вони і будуть тебе їсти поїдом. Завтра підійдеш до мене, я дам розпорядження, щоб відкрили замовлення у будинку побуту, колір тканини підбереш сам.

   Через тиждень, рівно о сімнадцятій, новенький біло-голубий автобус з голубими занавісками стояв біля центрального входу головної контори тресту. В салоні було затишно від затінених вікон, приємно пахло новою тканиною чохлів на сидіннях. Жінки, розсаджуючись по своїм місцям, були в доброму гуморі і хвалили Толічку за кмітливість. З часом до нового життя, до нових обов’язків і до нового маршруту він звик. Особливо подобалося йому їздити верхньою дорогою, вона заборонена для руху вантажного транспорту, бо вела в зону відпочинку, до перлини Туркменістану – Фірюзу, а тому була бездоганною і мальовничою. В Ашхабад він заїжджав зі сторони сільгоспакадемії, далі, через коло і тридцятий мікрорайон, виїжджав на проспект Свободи і потім, мимо кінотеатру «Ватан», вулицю Махтумкулі, кермував до кінцевої, в районі новобудов.
   Рано вранці, о шостій тридцять, звідси й починався маршрут. Першою в автобус завжди заходила Тамара Сергіївна, молода жінка. Вона, привітавшись, кожного разу запитувала: «Як сьогодні спалося, Толічка?» В ці, доволі милі слова, Тамара Сергіївна вкладала стільки душевного тепла і жіночої ласки, а може ще й якогось іншого, зрозумілого лише одній їй змісту, що хлопця це трохи бентежило і розважало водночас та давало змогу пильніше придивитися до жінки. Тамара Сергіївна, своєю зовнішністю, була схожа на актрису з щойно показаного фільму відомого режисера Марчело Мастрояні: така ж гарненька, з пухленькими губами, чорними широко відкритими очима, що так і розсипали іскри навкруги, і зачіскою «а ля Бабетта». Від її проникливого погляду він ніяковів, а Тамара Сергіївна загадково посміхалась розуміючи його ще не зовсім зріле ставлення до жінок. Вона бавилася його молодістю і чоловічою привабливістю. Тамара Сергіївна працювала бухгалтером і тому частенько возила з собою кіпу паперів, доводилося працювати ще й вдома. Толічка несвідомо почав співчувати їй, іноді допомагав всілякими дрібницями намагаючись догодити, а почувши на взаємин слова подяки, сором’язливо відповідав: «Нізащо». На більше в нього духу не хватало, язик неслухняно німів. Він, лише зашарівшись, відводив погляд від її очей. Якесь не звичайне почуття бентежило його душу. Толічка майже тілесно відчував її близькість, запах тіла, теплоту рук. Навіть тоді, коли вона вийшовши на своїй зупинці та проспівавши на прощання: «Завтра, на цьому ж місці і в ранній час…» він ще довго відчував дух її незримої присутності, доки вона, ще й збризнувши хлопця своїм іскристим поглядом, не зникала за кутом дому. Згодом Толічка почав з нетерпінням чекати ранку щоб знову побачити її, щоб  почути її голос, знову вдихнути солодкий запах її парфумів.

   Сьогодні вранці Тамари Сергіївни на зупинці не було. Толічка, зачекавши ще п’ять хвилин які мав у своєму розпорядженні, поїхав далі по маршруту з гірким відчуттям провини.

   Тамарі Сергіївні шофер автобуса сподобався з першого погляду. Високий, стрункий хлопець з обвітреним мужнім обличчям нагадував Євгена, її чоловіка, ще тих часів коли вони познайомилися з ним у ту трагічну ніч бійки на танцмайданчику. Тоді Євген, з ватагою своїх дружків, відбив її, зовсім молоде дівчисько, від зграї зарічних парубків, що завжди ворогували з їхніми. Євген, вирвавши її з рук Арчила, вже більше не відпускав від себе. Навіть вихор на лобі у Толічки був такий же непокірний як і в Євгена. Ця їх дивовижна схожість, з різницею в часі, спершу навіть збила її з пантелику. Вона думала що це лише її нав’язлива уява. Тамара Сергіївна знала, що неможливо повернути час назад, але потайки зоглянувши на Толічку чомусь відчувала до нього не материнське почуття. Вона іноді перехоплювала його жадібний роздягаючий погляд, чого він можливо і сам до кінця не усвідомлював. Вона і себе не розуміла, але нестримне бажання ще і ще разочок зоглянути на той вихрастий чуб не давав їй спокою по ночам. Вона рішуче почала боротися з собою. «Дурниця якась», - думала вона, - «Це лише зла гра гормонів, адже однієї зустрічі з чоловіком на місяць це так замало, а життя проходить мимо»… Вона, дивлячись в дзеркало, почала жаліти себе і вмить розкисала в тій жіночій хандрі, сльози невиплаканої жінки котилися щоками. «Ні, з завтрашнього дня на нього і не зогляну», - як вирішила так і зробила – приїхала на роботу попутною машиною.  

   Вечором, коли всі розсілися в автобусі по своїм місцям, Толічка, виїжджаючи на трасу, краєчком ока спостерігав за Тамарою Сергіївною у дзеркало заднього виду. Він відразу почув холод. Вона на нього навіть не дивилась, немов за кермом сидів не він, Толічка, а якийсь чурбак. Всі були заклопотані своїми справами. Розмови точилися про якісь перевірки, звіти, плани, підприємницькі недоліки, все змішалося у суцільному гомоні, але голосу Тамари Сергіївни він не чув. Його дивувала ця мовчанка. «Може щось трапилось?», - думав він. «Чому це я хвилююсь? Хто я їй? – пусте місце, так, шофер, а вона…» - хвиля відчаю охопила тіло. Про чоловіка, що міг бути у неї він навіть і не думав із-за свого юнацького максималізму. А тут враз це спало на думку і  гостре почуття ревнощів до того, може й не існуючого чоловіка сперло подих, вивело з рівноваги, він інстинктивно натиснув на гальма. Автобус скрипнувши резиною об асфальт дороги сіпнувся, пасажири від інерційного поштовху ледве утрималися на своїх місцях. Толічка, оволодівши собою, знову натиснув на газ.
   - Вибачте, мене підрізав легковик, - незграбно виправдовувався він із-за своєї миттєвої слабкості. В дзеркало він побачив як зблідло лице Тамари Сергіївни, йому стало соромно.
   Під’їхавши до новобудов Толічка зупинив автобус поряд із зупинкою маршрутного транспорту і відчинив двері. Тамара Сергіївна, трохи замешкавшись, випурхнула на тротуар швиденько кинувши мимохідь: - До побачення, будь обережнішим, остерігайся привидів на дорозі, хлопче. Толічка хотів сказати щось на прощання, та лише дивився вслід не посмівши відвести погляд від її стегон. Запах тіла в салоні ще довго натякав Толічці на її еманаційну присутність. Він енергійно потирав кінчиками пальців скроні шукаючи причину раптової зміни в поведінці Тамари Сергіївни. Його знову почала душити нічим не викликана ревність. «Ні, далі тримати щастя в затінку не можна, завтра ж скажу їй про свої почуття, а там будь-що-буде» - з цією думкою і рушив Толічка на зустріч своєму щастю.

   Тамара Сергіївна заскочивши в квартиру, не роздягнувшись, впала на ліжко; сльози розпачу, невизначеності і нестримного бажання жіночого щастя виплеснулись у подушку. Все її тіло здригалося від гучного плачу що доходив майже до істерики. Вона вже не могла стримувати себе, образ цього молодого хлопця стояв у неї перед очима, а в неї не вистачало сили викинути його із свого життя. Почуття чогось значного, утаємниченого і зухвалого, чого раніше з нею ніколи не траплялось полонило її душу. - «А йому байдуже, одно позирає в дзеркало, немов насміхається над моїм віком», - не стримуючи сліз вголос причитала сама собі. «Хоч би Женя дав звістку, а то гасає десь там пісками зі своїми газовиками-гультяями в обнімку з пляшкою, а тут хоть скавучи від нудьги, хоть вовчицею вий - ніхто не відгукнеться , ніхто не приголубить, ніхто не скаже самого бажаного, самого лагідного в світі слова – люблю». Тамара Сергіївна почувалася, що попала в пастку. Заспокоїлася лише під ранок, коли нетривкий сон притупив відчай та розслабив тіло.

   Ранком Тамари Сергіївни знову не було на зупинці. Толічка даремно чекав, що вона ось-ось вирине з-за дому, змахне як колись рукою, а він, вискочить стрімголов їй назустріч і скаже головні на світі слова, але марно… Його вже чекали на інших зупинках. Він по юнацьки гостро, самовпевнено до наївності, відчував що цієї жінки не вистачає у його житті. Таке почуття раніше обминало його стороною. Толічку більше всього на світі цікавили машини. Він їх не лише любив, але й розумів якимось внутрішнім відчуттям технократа, своєчасно знайомився з усіма новинками і був у курсі справ навіть позаземних технічних проблем, але щоб отак зачепила його жінка, та ще й старша за віком – було вперше. Толічка навіть зараз відчував її присутність, бачив як здригаються її груди при ході, він був немов під впливом чар. В нього навіть паморочилася голова від нестримного, жадібного бажання доторкнутися губами, хоть на мить, до її гладенької, ніжної шкіри. Якби він зміг розповісти кому про своє почуття, то бувалі відразу б сказали: хлопче, ти попався, бо як річка має два береги, так і справжнє кохання має бути взаємним, в іншому разі окрім болю, відчаю та зневіри - очікуй біду.

   Вечором, як завжди, автобус стояв в очікуванні управлінців. Толічка сидів і знервовано тарабанив пальцями по кермовому колесі. Першою до автобусу підійшла Тамара Сергіївна, в обох руках вона тримала чималі кульки із чимось важким. Толічка завбачливо відчинив двері, допоміг занести поклажу і вже хотів усістися на своє місце та в цю мить відчув тонкий, проникливий, манливий запах жіночого тіла змішаний з ароматом коштовних парфумів. Його тіло затремтіло, він не встигав ковтати слину і поперхнувшись, закашлявся.
   - Толічка, що з тобою? – почув він її голос позаду. Та він нічого не міг вимовити із-за кашлю. Тамара Сергіївна співчутливо, немов граючись, постукала долонею по його спині. Кашель стих. Толічка хусткою витирав обличчя.
   - Вибачте, не знаю що сталося, - не підводячи очей на неї промовив він.
   - Візьми яблучко, може по пусте, - грайливо запропонувала Тамара Сергіївна і подала йому на долоні величеньке червонобоке яблуко. Толічка механічно простягнув руку і його пальці торкнулися її долоні. Іскра розряду тріснула між ними, Толічка вже тримав яблуко у своїй руці.  

                                                  Далі буде.







Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Краще,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 28-10-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.49788594245911 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …