Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2443
Творів: 43780
Рецензій: 85304

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Невідпродані чоботи

© Терцина, 25-10-2013
Італійське містечко, обрамлене солоними стіжками хвиль, басує спокоєм. Ніч вруниться сузір’ями, люляє оливкові листочки. Люба вийшла на невеличку терасу. Не спиться, розкішний серпень не доторкає Любиного серця. Жінка сумує за донечкою, за чоловіком, за старенькою мамою, які залишилися на Україні. Не від хорошого життя довелося Любі податися на чужину, віддатися у найми. Вона вдивляється у темінь, не може позбутися неспокою, картається утратою натільного хрестика. Учорашній сон (у якому старенька мама, вбрана мов би до першого причастя, кликала Віруню і Любцю нарвати вишень) зачаївся тривогою у підсвідомості. Жінка прийняла рішення – зранку проситиме у синьори кілька день відпустки, аби відвідати рідних.


Хиткий паркан, той що попри ріку зведений, заріс диким хмелем. Полудень підперезався пахощами річкового каміння, що вигрівало на сонці білі боки, кошлатився конюшиною, зеленів споришами, одцвітав звіробоєм. Люба у літній кухні миє начиння. Мачанку перелила з більшого банячка до меншого, пи́роги у глиняному полумиску поставила на п’єц, накрила рушничком бульбяники. Вийшла у двір. Яке солодке удома повітря, як легко вдома дихається, який духмяний серпень сочиться сонечком із неба. Люба дивиться-не-надивиться на виноград, який розрісся над порогом. Вишні, яблуньки, смородинові кущики, стеблинки і навіть комашки видаються Любі такими рідненькими, такими своїми. Ранети вітаються до неї,  гарбузи припрошують, аби босоніж пройшлася між картопель, аби назбирала у поділ хрумких огірочків.


Вбрана у білу довгу сорочку, сухенька Катерина лежить під образами, тремтячою рукою перебирає пацьорки розарію.
– Мамо, може Вам компоту принести?, – жінка цілує матір у чоло. Катерина поривається встати, відкидає перину. – Мамо, лежіть, не вставайте. Я Вам тільки подушки зіб’ю.
– Любцю, в шафі, завинені у хустинку, лежать гроші. То я на похорон збираю. Візьми си, купи морозива. І Миколі купи. Доброго зятя маю: хідники на ріку носив, і годував мене, як хворувала. І Миросі купи морозиво – файна вона дитина, постіль бабину прала, коси розчісувала, не бридилася.
Люба стає навколішки, складає руки, як до молитви:
– Пробачте мені, матуню, що саму вас залишила.
Катерина тією рукою, у якій розарій хрестиком виблискує до сонця, робить знак хреста – благословляє. Люба підхоплюється, обіймає матір, сльозами свій жаль виказує. Крізь прочинене вікно у кімнату впурхнув метелик.
– Любцю, подзвони Вірі, най вона ту приїде.

Боляче Катерині, що дві її доньки, старша Віра і молодша Люба, гніваються між собою. Люба не може вибачити сестрі, що та затялася взяти до себе маму, поки вона закордоном наймитувала. Відтоді, як помер Вірин чоловік, тій покрутилося у голові. Старша Любина сестра зробила ремонти, звела новий паркан, дах червоною бляхою перекрила. Рідна матір не пасувала до нового інтер’єру вдови, до її нового життя. А Віра не розмовляє з Любою, бо не може вибачити молодшій сестрі, що та (за часів Союзу) заробляла «страшно великі гроші» і не відпродала їй імпортних чобіт.  Чоботи стояли між сестрами глухою стіною, підошвами тиснули Катерині груди.

Люба взяла мамину сухеньку долоню у свої, піднесла до вуст, до щоки притулила:
– Мамо, Віра тепер є у Києві, на курсах. Коли вона Вас відвідувала востаннє? Все не має часу.
– Йой, Любцю! Не кажи так, не кажи. У неї сильні тиски. Не була ладна маршруткою тут їхати.


Люба за останній рік посивіла, згорбилася – зробилася на вигляд старшою од Віри. Їй не хотілося переказувати мамі, скільки весіль за той рік відстаростила Вірця, скільки перехилила чарок за здоров’я чужих молодих. І тут вона не раз приїздила, ювілярів вітати, а батьківську хату – оминала. Навіщо оповідати старенькій мамі правду, у яку вона не зможе повірити. Нехай Вірця залишається для мами і хворішою, і біднішою, і кращою донькою.
Надбігла з ріки Мирося, зазирнула у бабунину кімнату. Метелик випурхнув крізь двері на веранду. Одинадцятирічна Мирося випурхнула на вулицю до дівчат. Люба тихенько причинила за собою двері, зазбиралася до крамнички.


Кароока Віруня і зеленоока Любця, у товаристві сонячних зайчиків, обривають вишні, а вона стоїть коло порогу і гукає їх. Тільки й слова не може вимовити – у роті повно землі.  Катерина хоче податися вперед, та не може ступити й кроку. Дівчатка щебечуть, мов ті ластів’ята, не помічають маминої тривоги, не зауважують, що в хаті раптом почорніли усі шибки. Віра (із свічкою у руках) проходить проз матір, відвертає обличчя. Не відчуває Віра, що згодом мамин сосновий хрест займеться од свічки, голодний вогонь пожере вінки, почорнить квіти. Катерина лякається – замість очей у Віри сичать зміїні голови.  І знає Катерина, що не йтиме за її труною Віруня. Її кароока Вірця так далеко тепер од неї.

Люба простягає до матері руки, за її спиною займається хрест. Дівчатко кличе маму, марніє лицем од жури. Катерина відчуває: ось-ось хрестик на грудях у доньки спалахне, проте вона нічого не зможе вдіяти. Хрестик розростається  вогнем, заступає собою Любу. І бачить Катерина, що то вже не Хрест, а то є двері, крізь які вона має ввійти у безтілесну невагомість. Увійти крізь сон у вічність.

– Мамо, мамо, – не хоче вірити у останній мамин сон Люба. – Я принесла вам морозиво.




Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ганна Ткаченко, 30-10-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 25-10-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Зінь, 25-10-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.42462611198425 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Класика до прочитання після двадцяти років
Ніхто не любить, коли говорять, що потрібно щось прочитати. Навіть коли вчителька радила почитати «Великі …
Поезія зміни краєвиду: Огляд книги Оксани Єфіменко
Нова книга в серії лауреатів літературної премії видавництва «Смолоскип» — книжка поезій «На нову ніч» …
Сторінками детективного трилера Поліни Кулакової «Корсо»
Книги у жанрі горор чи трилер ще не є достатньо популярними в українській літературі. Цей жанр, хоч …
Улюблені книги письменників: Маркес, Гемінґвей, Бредбері та Стейнбек
Всі ми не раз переконувались у тому, що книга може суттєво вплинути на життєвий шлях і світогляд. А як щодо …