Життя біжить з дня в день, перегортає листя календар, розливається дощова кава, сніговерть і листоверть, перемішуються, переплітаються слова-буття. Щось ламається, хтось хворіє, кудись невстигаю, щось забуваю, недороблюю, відкладаю на потім, що раптом вигулькне десь той недопрацьовок; заплутую-розплутую клубки.
Вдих-видих: це моє щастя!
Воно ось — мить, і я його відчуваю. Це моє хаотичне життя, біганина, суцільне наздоганяння часу, брак третьої руки, саме ця суєта і є моє щастя. Тут донечка тягне за спідничку і просить пісеньку про Черепаху Аху вже вдесяте за ранок, там син тягне важкезну енциклопедію на кухню, по дорозі наступає на хвіст знайденого і залюбленого кота, а у кімнаті під ковдрою лежить старша донечка і противиться ранку всіма своїми фібрами, за комп'ютером не відриваючи очей від монітора і рук від клавіатури п'є чай коханий. Ось воно моє щастя. Навіть молоко , яке щоранку тікає з каструлі, доповнює картину щастя. Воно — не ідеал, не довершеність. Щастя — це мить відчуття гармонії і цілісності всього, що мене оточує і огортає.
Я — щаслива, якби мені про це час від часу не забувати. Боже, допоможи, не крикнути на сина, не зірватися на маленькій, не потягти з ліжка старшу, не бовкнути аби-що чоловікові, бо вже втретє за тиждень молоко тікає на плиту, а на годиннику невблаганний час тікає швидше за думку.
Із дня у день купаюсь в щасті, щоночі прошу в Бога терпіння і дару насолоджуватися життям, яке прикрасне.
