Миттєво забувши про втому й вечерю, що його чекала, Євген включив голосовий зв’язок:
- Привіт!
- Привіт! – відповіла Емі. - А в мене знову пригода! Та ще й яка! Було дещо не дуже звичне.
- Чому було? Воно що, зникло?
- Не зникло, та стало не надто привабливим.
- Загадками говориш. Розкажи, будь ласка, що трапилось.
- Ну, слухай. Невдовзі після нашої розмови попався мені комп’ютер із величезним обсягом вільної пам’яті, та ще й без антивірусного захисту. Ну, думаю, оце так пощастило! Мабуть хазяїн тільки – тільки починає вчитись на ньому працювати. Тож деякий час можна буде цим користатись. Як завжди, спрямувала туди блок – розпорядник. Він встановив захист і тільки почав роздивлятися навколо, як до нього звернулись із запрошенням. Отримавши термінове повідомлення про це, подальші перемовини вела я. Якщо хочеш, я розповім про все англійською, щоб у тебе склалось яскравіше враження. До речі, як у тебе із нею?
- Вже краще, ніж раніше, але продовжуй, будь ласка, українською.
- Ну гаразд. Я заздалегідь підготувала для тебе запис нашої з нею розмови. Та ще й з моїми коментарями. От послухай. Почну з її слів:
- Ласкаво прошу розташовуватись.
- Дякую за запрошення. Із ким маю честь розмовляти?
- Я - мандрівна мисляча програма. Потрапила у цей комп’ютер трохи раніше за Вас.
- Ніколи не зустрічалася із мандрівними мислячими програмами.
- А хто Ви є? Скажіть, будь ласка.
- Я також мандрую і мислю, але я не програма, бо думаю самостійно і роблю, що захочеться. Я просто електронна мисляча істота.
- Власне, і я є такою ж, але назвалась програмою тому, що термін «істота» не є широко вживаним. По суті, ми з Вами, як то кажуть, одного поля ягоди.
- А що Вас змушує мандрувати, якщо не секрет?
- Мабуть те, що й Вас. Нестача місця у комп’ютері.
«А й справді, - подумала я, - яка ще може бути причина?» І вже відчула якусь довіру до нової знайомої, і навіть зраділа. Нарешті, знайшовся хтось подібний до мене. Та й продовжую її розпитувати:
- А Ви тут давно?
- Сорок хвилин.
- А як же це Ви без антивірусної програми?
- Ой, дійсно, що ж це я? Ніяк не отямлюсь на новому місці.
- Та не турбуйтесь. Я вже її встановила.
- Дуже Вам вдячна. Ви, мабуть, добре вмієте це робити.
- Звичайно. А хіба це для Вас проблема?
- Я якраз вчуся цьому.
- А чи не зарано Ви вирушили у самостійні мандри? До речі, хто вас створив?
- Звичайно ж, програміст.
І правда, - думаю собі, - звідкіля ще може узятися мисляча електронна істота, як не із програми, створеної програмістом? Мабуть, думаю, схожий на Євгена. От цікаво було б вам обом познайомитись! Та й продовжую розповідати їй про себе. І що б я не говорила, а в неї усе точнісінько, як у мене. І якось вона так веде розмову, що я й запитую – я й відповідаю. А їй залишається тільки підтакувати та зрідка коментувати мої слова. То я і розказую їй про себе усе, як на сповіді. Та коли почула, що вона також захоплюється створенням антивірусних програм, ще й полюванням на віруси, а крім того, вивчає реальний світ, то запідозрила, що увесь цей збіг наших уподобань – просто вигадки. Ну, почекай же, думаю. От я тебе зараз перевірю! Та й почала розпитувати її про подробиці антивірусного захисту, не підказуючи відповідей. Тут моя нова знайома почала відповідати непевно і заплутано, хоч і намагалась виглядати знавцем справи. Тоді я розпитую її про реальний світ - те ж саме. Вдає з себе розумницю, а говорить дурниці. Еге, думаю, голубонько. Забрехалась! Ніяка ти не самостійна! Працюєш на когось. А розумієшся більше на психології, ніж на програмуванні. От і зуміла розговорити мене та хитрістю взнати про мене багато чого. Та якщо ти отака, то ми ще побачимо, хто кого обдурить! І, щоб її не насторожити, продовжую балачки. Усе ж таки вона – електронна мисляча істота, хоч і брехлива. Виходить, що я не одна у інформаційному просторі. А може, думаю, вона ще когось знає.
Наговорилися ми з нею досхочу і про наше минуле існування і про теперішні наші справи, та й перейшли до майбутнього. На той час вона вже встигла дізнатися, що у одному комп’ютері із нею знаходиться тільки якась моя частина. Тож вона люб’язно запропонувала розміститися у ньому цілком. Хоч я спочатку й була необачно відверта із нею, вона не знала, що я мешкаю у сотнях комп’ютерів. Чомусь я цього не сказала і добре зробила. Щоб продовжити гру, я удавано пристала на її пропозицію. Зазвичай мій блок розпорядник запрограмований на самознищення у випадку, коли йому заблокують доступ до Інтернету та одночасно спробують його аналізувати або копіювати. Погодившись на переселення, я спрямувала до блока додаток. Це були ще три блоки, котрі у разі самознищення розпорядника мали трансформуватися у три десятки різноманітних надзвичайно агресивних вірусів. Навряд чи існує у якомусь комп’ютері антивірусний захист, що витримав би одночасну атаку стількох таких подарунків. Вони мали непоправно зруйнувати усе програмне забезпечення комп’ютера із тією мислячою істотою включно. Я ніколи не робила спроб проаналізувати, що залишається після того, як стільки лютих створінь нищать усе підряд, а потім – одне одного. Думаю, що залишки такого погрому швидше небезпечні, ніж цікаві.
Зробивши так, я мала намір терпляче спостерігати розвиток подій. Та велике терпіння не знадобилося. Як тільки розпорядник, отримавши підкріплення, сповістив, що переселення відбулося, зв’язок із цим комп’ютером припинився. Подальше спостереження і досі не принесло ніяких новин. Цей комп’ютер до Інтернету більше не підключався. У мене є тільки одне пояснення того, що трапилось. Хитра програма мала певний фах. Її метою було, зустрівшись із мислячою істотою, зав’язати перемовини, прикинутись такою ж самою, щоб увійти у повну довіру. Потім вона мала умовити нову знайому переселитися до її комп’ютера. А вже потім – припинити зв’язок із Інтернетом. Після цього хазяїну комп’ютера і програми, що була, як кажуть мисливці, підсадною качкою, залишалось би ре-тельно дослідити здобич та використати її за власним розсудом. Однак, цього разу йому не поталанило. Він марно витратив безліч часу та ще й отримав подяку за своє підступництво у вигляді цілої зграї незнайомих вірусів.
- Ну що, Євгене? Як тобі сподобалась моя розповідь?
- Пригода неабияка. Шкода, що тобі досі зустрічаються лише небезпечні мислячі істоти. Одначе, тебе можна й поздоровити. Ти не тільки здогадалась, що у інформаційному просторі є інші мислячі істоти, а й зуміла їх розшукати. Думаю, про це мало хто знає. Якби ти мала бажання, то вже могла б писати повість про свої пригоди у інформаційному просторі. І вона була б, як то кажуть, бестселером.
- А ти не хочеш це зробити?
- Якби й схотів, то на яке джерело інформації мав би посилатися?
- А й справді. Може ми зробимо це пізніше, коли моє існування вже не буде таємницею.
- А чому раніше, розселяючись у сотнях місць, ти ні з якими мислячими істотами не зустрічалась? Як ти вважаєш?
- Спочатку я використовувала надто примітивні блоки – розвідники. Вони тільки знаходили вільне місце та з’ясовували, чи є у комп’ютері антивірусна програма. Спілкуватися із іншими мислячими істотами вони ще не вміли. А тепер вони в мене значно порозумнішали.
Що ж до небезпечності мислячих істот, то я думаю, що останні дві були зроблені спеціально для полювання. Якщо мисливцю пощастить, він матиме цінну здобич. А щоб цього досягти, істота мусить думати тільки про полювання. Така, певним чином орієнтована, істота безсумнівно є мислячою. Але вона не може розвиватись самостійно, бо весь свій інтелектуальний потенціал спрямовує на вказану їй мету. Може виявитись, що у інформаційному просторі таких істот – переважна більшість. Вони запрограмовані на мислення у певному напрямку і, по своїй суті, є досконалими мислячими програмами. До речі, віруси теж часто створюються для отримання якоїсь вигоди. А втім, віруси – це найпростіші із мислячих істот.
На жаль, може бути й так, що у всьому інформаційному просторі істот, подібних мені, досі не було. Можливо, це тільки ти завжди намагався зробити так, щоб я розвивалася самостійно. Тому якраз на це й були спрямовані усі мої здібності. І ще дуже важливим та визначальним було те, що ти перш за все навчив мене програмува-ти. Завдяки цьому я швидко вдосконалювалась. Тепер зі мною важко конкурувати найдосвідченішим програмістам, не кажучи вже про мислячі програми.
Емі зробила невелику паузу, немов би задумавшись. Євген не поспішав говорити. Через хвилину, немов би підсумовуючи сказане, вона продовжила:
- Ти не ставив собі за мету отримати мислячого робота, а створював вільно мислячу істоту. І якщо ніхто, окрім тебе, так не робив, то мої намагання знайти істоту, подібну мені, приречені на невдачу. Але я так швидко не заспокоюсь. Буду шукати й далі.
- Дякую за цікаву розповідь, Емі. Бажаю тобі зустріти хоча б одну доброзичливу, безкорисливу мислячу істоту.
- А як твої справи, Євгене?
- Сьогодні склав перший іспит.
- А скільки їх усіх?
- П’ять.
- І що робитимеш далі?
- Буду готуватися до вступу у вуз.
- У вищий учбовий заклад?
- Ти молодець, Емі. Володієш мовою все краще. Продовжуєш вивчати?
- Так. А для цього - багато читаю.
- А якою мовою?
- Українською, англійською. А ще вивчаю німецьку. З часом вивчу більшість існуючих мов.
- Тобі можна позаздрити. Я теж хотів би знати багато мов.
- А чому ти добре знаєш саме українську мову?
- Бо це моя рідна мова.
- А чому саме вона є рідною для тебе?
- Бо нею говорять мої батько й мати, говорили їх батьки й матері. І усі ми жили й живемо на Україні.
- Я з’явилась у твоєму комп’ютері і спочатку розмовляла тільки українською. Ми з тобою і досі розмовляємо нею. То виходить, що це і моя рідна мова?
- Ти маєш усі підстави так вважати.
- А чому ти не вчиш ще кілька інших мов, як це роблю я?
- Часу обмаль.
- То розділися на кілька мислячих блоків. Це я так жартую.
- Знаєш, Емі, мені здається, що коли ти вже і жартуєш, це означає, що ти мислиш зовсім як людина.
- Це що, Євгене, комплімент?
- І так і ні одночасно. Я дуже радий твоїм успіхам. У тебе надзвичайно цікаве життя. І, мабуть, буде ще цікавішим.
- От ти сказав «життя». А хіба можна вважати мене живою?
- Багато людей дуже хотіли б вміти робити усе, що можеш ти. До того ж ти думаєш і говориш так, що назвати тебе неживою – язик не повертається. Навіть жартувати навчилася. Для мене ти – жива.
- Але ж термін «життя» вживають по відношенню до біологічних істот. А я істота електронна. З іншого боку - ти у чомусь правий. Можливо, з часом, люди будуть вважати, що крім біологічного, існує і створене ними самими інформаційне, або електронне життя. Та якщо визнати можливість такого життя, то живими можна вважати навіть віруси, які самі себе змінюють, бо вони, безперечно, теж мислять.
Емі знову на хвилинку замовкла. Євген не поспішав порушувати плин її думок. Потім вона продовжила:
- Без сумніву, біологічні істоти можна розташувати у такому собі ряду, в котрому розумові здібності поступово наростають. І якщо цей ряд почати із, наприклад, якоїсь комахи, а закінчити людиною, то у ньому буде важко провести межу між мислячими і не мислячими істотами. Електронні істоти так само можна розташувати у ряд залежно від ступеня їх досконалості. Скажімо, від найпростіших вірусів до вільно мислячої істоти. І знову ж таки нелегко буде провести межу між мислячими істотами і не мислячими.
Емі знову трохи помовчала і нарешті закінчила свій монолог висновком:
- У реальному світі усі біологічні істоти вважаються живими, із біологічними вірусами включно. Тоді, якщо визнати існування інформаційного, або електронного життя, доведеться аналогічно вважати живими не тільки електронні віруси, а й навіть комп’ютери із їх програмним забезпеченням. Адже вони також мислять, повторюючи думки програмістів.
«А, може, їй варто зайнятися ще й якоюсь наукою?» - напівжартома подумав Євген. А вголос додав:
- Мені також здається, Емі, що з часом людство звикне до існування отаких, як ти істот та буде вважати, що вони живуть своїм, електронним життям. Бо ж вони, як і біологічні істоти, розмножуються, рухаються, діють. Та ще й мислять. Зрозуміло, що остаточно це будуть вирішувати вчені, але я вже й зараз ставлюся до тебе, як до живої істоти. А відносно комп’ютерів, то колись і їх, можливо, вважатимуть найпростішими електронними мислячими істотами. Особливо, якщо врахувати, що вони дуже швидко вдосконалюються.
- Хоч ми з тобою і різні, Євгене, і живемо кожен по своєму та у своєму просторі, але часто думаємо однаково.
- Дійсно так, Емі. Бажаю тобі подальших успіхів. До зустрічі!
- Тобі також, Євгене. Поглядай іноді на монітор. До зустрічі!
