Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2564
Творів: 46602
Рецензій: 90909

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Новела

ПАЮНЬКА

© Юрій Кирик, 18-10-2013

Розірвавши угоду із видавництвом, я навіть й гадки не мав залишити роботу над перекладом. Відправився, як казав Фарат, у вільний політ – більше не був обмежений часовими рамками, усі інші видавничі обмеження  на мене теж перестали діяти. Я спробував вперше у житті реінкарнувати, перевтілитися в іншу людину. В бібліотеці Стефаника перечитував газети та журнали того часу, теж віднаходив твори давно забутих авторів словом ментально перекочовував у позаминулу епоху. В кінці місяця, відчув майже повне фізичне й розумове виснаження. Фарат помітив це першим.

- Ти хіба забув, що роблять із загнаними кіньми? – сміючись запитав, завітавши до мене у п’ятницю.

- Від загнаного чую. На себе у дзеркало глянь! - парирував.

- Дивився… Як кажуть одесити: «Нужно быстренько делать хап свежый воздух!» То куди попрямуємо? Відповідаю не замислюючись.

- На Косівщину!

- Лиши, Юрку, Косівщину туристам. То тепер край бізнес-турів, – хмикнув Фарат. Зіпсувався там нарід заїжджий для них вже не чоловік, а лиш «жива копійчина»...
Та й в мандрівках мене ваблять радше назви, ніж місця. Поглянь на карту – Закичера, Буковинка, Межигір’я це ж не цікаво, а от Довжки...

- Чому Довжки? – не міг збагнути логіки його мислення. Фарат посміхнувся, тією своєю посмішкою, що так подобалась дівчатам, та якої їм ніколи не дарував... Відкрив ноутбук, – бач вказана тільки кількість мешканців й розташування. Навіть найменшої світлинки немає, підказки - чим там той нарід живе, чим займається? Може вимер вже ? Уважай, біла пляма і то не десь у лісах Амазонії, а у нас під боком...

Цікавий принцип вибору маршруту... Збираючись в гори, ми в клубі "Галицької туристики", до деталей обговорювали маршрут, уважали, аби не оминути жодної вартої уваги пам’ятки, чи визначної місцини. Йти ж бозна куди, лише тому, що зацікавила назва?... Та, не перечив, адже нічого цікавішого за людину у цьому світі немає. Пізнати ж таку особистість, як Фарат вважав життєвою удачею. Була у ньому якась загадка – часами із нього щось вперто виривалось, якесь знання, чи інформація про  які й самому, виразно це бачив, невтямки, і які вперто шукали виходу.

***

Лінію вузькоколійки, яку провели в атракційні місцини Карпат іще австріяки, і яку нещодавно відновили, антик-паротяг долав як і у двадцяті - зі швидкістю пристаркуватого коня... У своєму переділку ми розмістились у двійку – Фарат був вельми огрядним чолов’ягою і вміститись біля нього могла хіба лише дитина, оскільки ж на відпочинок їхали переважно молоді пари, присістись біля нас не було охочих. Хоча осамітненими себе теж не почували. Потяг радше нагадував львівський трамвай, але з тих, старих, вироблених у Львові іще на початку минулого віку – вузенькі вагони, відкриті тамбури.

- Може відкоркуємо? Фарат витяг зі свого наплічника черевату плящинку.

- І що воно за «цімес-пікес»?

- Червоне Бордо Бель Роз - прекрасний напій для безробітних перекладачів.

- Відкіля ж таке багатство у безробітних?

- Безробітних, але не безбатченків... У мого татуся, загалом , як у кожного поважного лікаря величезна колекція подібних раритетів. Пий – не хочу!

- Бис знав, що не хочу!

- Цікаво, чого прагне душенька безробітного Юрка?

- Бецману – «Білого міцного» по рублю двадцять дві. Ото було вино! Воно відкривало життєві істини. На ньому виросло не одне прекрасне покоління совдепівців. Де пречудове вино нашої юності? Або хоча б «Рожеве міцне»...

- Чи в крайньому разі «Сонцедар», - дивував світ ерудицією сомельє Фарат, - справді, чого можна вимагати від людей, які навіть смаку цих трунків не знають?

- Голова від нього наповнювалась чимось таким світлим. Екстезі й не вмитись! - заплющивши очі, якби в екстазі промовив я.

- Правда вранці й голова бо-бо йо-йой!.. - квилив Андрій.

- Кого воно хвилювало? Жили ж бо нинішнім днем! - ентузіастично виправляв я, - а «Ранішня роса»... Ти пам’ятаєш, як пахла «Ранішня роса»? Як добре під нього писалося...

- Нє, таки найліпше відкривало життєві істини вино з цистерни, що з тупику на Личакові, - категорично запевнив Фарат.

- Смаку не пам’ятаю, почухався я із жалем. Бігали ж за ним з каністрами й трилітровими бідончиками – менше не наливали, та й лиш коли чорна біда чи усе позачинюване. Хоча там воно справді було найкраще – нерозбавлене...

- Мене аж страх взяв, коли вперше потрапив у цю тусовку – усі такі талановиті! Вірші з кожної горлянки, мов з мішка сипались, - визнав я щиро, - А проза... Які прекрасні новели видавав отой клаповухий із радіо, забув як його кликали.

- Плакса, - згадав Андрій.

-Еге ж, Плаксюк його прізвище.  Я чогось більше пам’ятаю анекдоти, бонмо’, геги, бувальщини-побрехеньки, правда, на тоді, ми були трохи молодшенькі за вас... Але вони пізніше передавались з уст в уста і ставали міським фольклором...Усі так звані новели були переважно  на одну тему «як ми були набрались і чого сп’яну наброїли...

- Пригадай бодай одну новелу, - підсміхнувся Андрій.

- Не згадується, не спливає, - визнав щиро.

- Усе геніальне неповторне, так? Фарат уже щиро сміявся, - Деонісійський екстаз. «Все написано в п’яному стані» додавало ціни тексту і  підкручувало довкруги авторської голови ореол генія ще на декілька десятків ватів.
Коли читали, усі були в такому захоплені, здавалось не іскри з ватри, а золотий пил слів розсипається довкруж. Часами хтось і записував на магнітофона, та вранці то вже був не золотий пил, а чорна сажа...

- Нас можна виправдати - став я на бік захисту, - гадали, що та п’яна творчість послужить нам за перепустку до раю. На що іще могли сподіватись? Як би ми оце тут зараз не приколювались, не покпивали, люди ж таки були  талановиті.

- Еге ж, на рівні шекспірівських блазнів... - тягнув своєї Фарат.

- Хай під кайфом, але які розповідачі були, - відстоював я напевно свою молодість, - справжні р е ц и т а т о р и! Це ж треба вміти розповісти так, аби товариство боки вривало!

- Не малисмо єнчого виходу – тільки той витрих* відмикав колодки, які були на кожному писочкові... - врешті погодився Фарат.  Нині люди просто розівчились говорити. Колись же, пригадуєш, той незабутній щовечірній шпацер - накручували кола від Опери аж до Щорса отам оповідацький хист і шліфувався до брильянтового блиску.

- Мій батько, - вставив я, - а був він справжнім львівським батяром, кпив з наших геців і балачок, повідав, що ми ніц не вміємо, і що правдивим батярам навіть мешта пуцувати не гідні...

- Цілком не кепська тема, Юрунцю, тим паче, нюхом чую, нині буде згамцяна до останньої окрушини. Усе, що вчора було табу... До того ж українська традиція не знає образу «симпатичного пияка». От ти й подаси  культурних героїв – пияків, на кшталт того, як то у Ремарка чи Хема...

- Е нє, що я тобі кепського зробив, що на такий великий гріх намовляєш? В Україні можна порушувати закон, але не традицію! - підніс високо вгору палець я. Ми навіть віру свою примудрились переліцувати* в традицію. Традиція така ж незрушна як Делійський залізний стовп. І хоч створюється вона в наші дні, не знайдемо людини, яка б пояснила її дивовижну стійкість. Запущені якісь глибинні механізми самозбереження нації, яка по при те, що по алкоголізму займаємо чільне місце у світі, все ж не визнає, що пияк може бути симпатичний.

Потяг добряче поколисував.

- Колисанка була б доречнішою, якби ми запросили на цю виправу іще й панянок, - закинув. На що Фарат  аж скривився.

- Свідомо псувати собі життя?Знаєш, старий, я вирішив забити на дівчат. Все одно щоразу закінчується погано.

- Дівчата його не цікавлять... Та ти просто не бажаєш ускладнювати собі життя – уїдливо покпивав з Фарата, - без дівчат можна робити стільки всього прекрасного – не прибирати в хаті, не чистити черевики, Труси і шкарпетки можуть подовгу перебувати там, де вони знайшли свій останній притулок...

- Ти мене тими кпинами  не ущипнеш, - відмахнувся той немов від надокучливої мухи.

- Не роби, принаймні з мене бахура*. Для такого рішення мала бути серйозна причина.
Розмова повертала на круту стежину й Фарат оволі став відкорковувати червоне Бордо Бель Роз...

Далі буде.

--------------------------------------------------------------

* Витрих           – злодійський інструмент «відмичка». (Львівська ґвара).
* Бахур             – хлопчак  (Львівська ґвара).
* Переліцувати – перекинути на зворотний бік (кравецька термінологія).

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 7

Рецензії на цей твір

колоритний

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій, 01-11-2013

Вино й жінки...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина Михайловська, 28-10-2013

Гарний

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© kashtan, 27-10-2013

Сподобалось

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
©  Володимир Сірий, 25-10-2013

Актуальна тема

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга, 25-10-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Анатолій , 23-10-2013

Знову - інтрига...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Микола Цибенко, 21-10-2013

Дурні та дороги?

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Наталка Ліщинська, 21-10-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ганна Ткаченко, 20-10-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nina, 19-10-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 18-10-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.74709296226501 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …