У залі стало неприродно тихо. Зникло світло. Прожектор повільно , наче павук, підіймався вгору, перетворюючи її фігуру на єдину яскраву пляму на сцені. Зовсім не те, що вона просила. Нехай! Сьогодні й так все йде не за планом. Відтоді, як вона вперше зрозуміла, що шоу триватиме і без неї.
«В іншому випадку контракту не буде, - потираючи масні руки, сказав їй по-секрету продюсер. – Не ображайся, Лідуню, але мені потрібен тільки переможець».
Доля любить іронічні жарти. Певно, вона довго сміялася, вивівши їх із Денисом до фіналу талант-шоу, від результатів якого так багато залежить. Денис, єдиний чоловік, у присутності якого вона не може спокійно дихати. Її покарано цим коханням, воно її карма, спокута і дике, незбагненне щастя, але бути разом їм заважає найбезглуздіша із причин – взаємні амбіції. Обоє надто горді, щоб йти на компроміси. Кар’єра кожного з них важливіша.
Ліда не один рік перла до своєї мети наче міні тракторець. І не бажала нікого брати на буксир. Так було відтоді, як маленька Лідуня приїхала у місто великих можливостей. Не уявляючи, з чого починати, вирішила стукати в усі двері підряд. Якісь та відчиняться.
Денис такий же. Жоден з них не підкориться іншому, не визнає, що в чомусь поступився. Цей конкурс – чергова творча дуель, найвища ставка в якій – довести, що ти №1. Ніяких других місць. Все або нічого.
Лунають перші акорди пісні. Почувши не те, на що очікували, глядачі здивовано обертаються. Ліда ступає вперед, мікрофон затиснений в руці так сильно, що та починає німіти.
Пісня ллється вільно і солодко, вільніше, ніж вона сподівалася. Але ж як важко їй дається кожне слово цієї прилюдної відвертості. Ліда змушує себе розплющити очі. Вона не мала іншого виходу. Денис міг перемогти. За чоловіків краще голосують. Особливо з такою романтичною баладою.
Він не зводить з неї погляду, а вона почувається так, наче хтось заліз їй під шкіру і смикає за оголені нерви. Музика різко обривається на останній, найдраматичнішій ноті. Нарешті вона скінчилася. Пісня-натяк, справжній зміст якої зрозуміє лише він. І, водночас, таємна зброя. Якщо вона правильно все розрахувала, то поцілить одразу в дві мішені.
Повертається яскрава ведуча. Вона просить фіналістів вийти на центр сцени. Ліда намагається не дивитися на Дениса. Виявляється, в пісні легше розповісти про почуття, в яких не можеш зізнатися віч-на-віч. Щойно вона поклала свою гордість до його ніг. Лишається сподіватися, що він по ній не пройдеться.
Повітря між ними, як завжди, наелектризоване. Коли він простягає вперед руку і стискає її долоню, Ліда перестає реагувати на оточуючий світ. Навряд чи дівчина бачила на великому екрані короткі повтори їхніх виступів чи чула слова ведучої. Отямилась лише тоді, коли та із синтетичною посмішкою на коралових вустах оголосила, що обоє конкурсантів набрали однакову кількість балів.
Денис нахиляється до ведучої і щось шепоче їй на вухо, а вже за мить Ліда тримає в руках статуетку переможця.
«Я просто зробила вдалий хід», - переконує вона себе, пробираючись крізь натовп галасливих прихильників. Денис йде поруч, і вона, наче сліпа, міцно вчепилася в його руку. Спалахи фотокамер позбавляють можливості чітко бачити, і коли наступної миті хтось бере її за іншу руку, дівчина не одразу впізнає Леоніда, свого ніби то екс-продюсера.
- Відмінна робота! – кричить він, намагаючись перекричати натовп. – Коли ти вирішила все змінити, зізнаюся, я не вірив, що твій план спрацює. Каюсь. Усі мої обіцянки в силі.
Ліда відчуває, як рука Дениса повільно вислизає з її руки. «Нехай іде», - прагматично шепоче голос розуму. Тепер стежка до успіху вільна. Зосталося зробити кілька кроків. Чому ж їй так не хочеться робити їх наодинці?
- Де бажаєш святкувати? – розв’язно обіймає її за талію Леонід.
- Льоня, зажди… Поговоримо потім.
Ліда, у своїй довгій сукні, в якій так легко заплутатись, розштовхує прихильників. Кожен намагається взяти у неї автограф, або хоча б торкнутися зірки. Ніби вона сувенір, жива іграшка. Наздоганяє Дениса уже практично біля виходу. Змушує його зупинитись.
- Що ще? Хіба ти не отримала все, чого бажала? – іронічно кидає він.
- Ще ні, - вона робить кілька кроків вперед, скорочуючи між ними відстань і тим самим руйнуючи невидимий бар’єр відчуження. – Як ти ставишся до дуету?
- Творчого?
Її рука займає звичне положення на його долоні.
- Не тільки. Не тільки…
