1
Як справжній дослідник космосу, я давно хотів побувати на цій планеті. Під якими тільки іменами не згадується вона в різних наукових, та не дуже, джерелах. І планета Тверезих, і Непитущих, і Переможеного зеленого змія. Я ж рекомендую вживати назву планета Переможеного Етанолу, а скорочено (дуже зручно при написанні наукових звітів) називаю її планета ПЕ.
В марних пошуках минав рік за роком. Капосна планета ПЕ залишалася ганебною темною плямою в моєму послужному списку. І, хоча таких плям у вищезгаданому документі (ще чи вже) багацько, та факт є фактом: я, знаменитий дослідник космосу Ной Буйний, не міг знайти її координат.
Врешті, більшість дослідників космосу схилилися до думки, що всі згадки про планету ПЕ – звичайнісінький космічний фольклор. Все таки, важко уявити, як люди можуть існувати без етанолу. Скажімо, одна окремо взята особа, припустимо, ще так-сяк. Хоча і тільки деякий, відносно короткий відтинок часу. Поки природа не візьме своє. Але уявити існування байдужого до алкоголю народу, а тим паче – цілої планети? Не влізає в жодні ворота. Це, насправді, фантастичне припущення.
Звісно, розселившись на тисячах планет, всюди куди тільки можна і навіть туди, де не можна, людська цивілізація зазнала дивовижних, кажучи науковою мовою, девіацій. Та щоб докотитися до такого? Щоправда, дослідники космосу, не повинні керуватися емоціями при вирішенні наукових проблем. Цим ми відрізняємося від жінок, політиків та футболістів. Отже, як тільки через десяті руки вдалося дізнатися координати цієї планети-загадки світобудови, я написав доповідну своєму начальнику з пропозицією послати мене туди у відрядження.
Одначе, всім добре відомо, як споконвіків у наших дослідницьких центрах водиться. То зимової обшивки для космічного корабля купити не встигли. З літньою обшивкою, як відомо, в північні сектори галактики нічого й показуватися (Планета Переможеного Етанолу, за законом космічного бутерброда, якраз у північному секторі знаходиться). То квартальні ліміти на паливо вичерпані, то ваша тема в плані досліджень відсутня. Не згадуючи про випадки, коли Різдво на носі чи Великдень, або ж наближається за графіком відпустка і у жодні відрядження вирушати не хочеться. Хай мене пробачать всі недосліджені планети! Однак, одного прекрасного дня, секретарка шефа зателефонувала мені і повідомила: «Вельмиповажний Ною, шеф хоче вас бачити. Негайно!»
Якби мої криві та волохаті ноги дозволяли мені рухатися зі швидкістю світла, я б не роздумуючи розігнався до неї, аби якнайшхутчіше потрапити до шефа. Адже у нас, в науці, закони жорстокі: хто не встиг – той запізнився. Інакше кажучи, або шеф відправить у відрядження когось іншого, або взагалі передумає посилати експедицію. А ти, Ною, потім сиди та кусай лікті, уявляючи, як хтось інший досліджує твою планету з блекджеком і штуками всілякими цікавими.
З шефом розмова була короткою.
– Доброго дня! Викликали?
– Доброго! Ти хотів летіти на Планету Непитущих?
– Хотів!
– Ну, то оформляй відрядження, і щоб з понеділка твоєї ноги тут не було.
– Буде зроблено, шефе! Дякую за довіру! Не підведу! – майже по військовому вигукнув я, і кинувся до дверей
– Ну, привезеш мені звідти презент в знак вдячності, – наказ наздогнав мене вже в дверях.
– Чого бажаєте? – різко повертаючись, я ледь не втратив рівновагу.
– Та-а-а, як завжди, кілька плящин тамтешнього алкоголю.
– Але ж то Планета Переможеного Етанолу.
– Ти віриш у ці казки? Ніхто ще Етанол не переміг, думаю, що і там може й нелегально, але наливають-випивають. А може, гризуть його як сухарі, – пожартував шеф і сам зареготав.
– Знайду, шефе! Привезу, шефе! – я знову повернувся до військових манер спілкування. Не гоже сперечатися з керівництвом, та ще й через такі дрібниці. В найгіршому випадку, в орбітальному дьюті-фрі можна такої отрути купити, якої він ніколи досі не пив.
– Ну, удачі, тобі, Ною! – шеф по-батьківськи благословив підлеглого.
– Дякую, шефе!
– І магнітики не забудь.
2
Пересічний дослідник космосу радіє двічі: коли прилітає на нову планету та коли відлітає з неї. Досвідчений дослідник космосу радіє тільки в одному випадку: коли відлітає з вивченої планети. Неважко здогадатися, до якого з загонів дослідників космосу належить ваш вірний слуга.
Звісно, жодної радості від прильоту на планету ПЕ я не відчув. Чесно кажучи, до останнього моменту сподівався, що жодної планети за вказаними координатами не виявиться, і, з чистою совістю, можна буде повертатися додому, до рідної зграї науковців, так би мовити.
На вигляд, з орбіти, планета нічим особливим не відрізнялася. За час служіння на благо науки, я таких відвідав сотні. Все ті ж близькі до земних розміри. Все ті ж океани. Все ті ж кілька міст на величезних континентах. Ось і тут, в шпаринах хмарного покрову я розгледів вогники двох міст на нічному боці планети. В цей момент сканер просигналізував про знаходження космовокзалу стандартного типу. Не все так погано! Можна буде висадитися на планету скориставшись космоліфтом, тобто, з комфортом.
Як не дивно, на міжпланетному космовокзалі було безлюдно. Хоча, з іншого боку, звідки взятися трафіку, коли координати планети вдень з вогнем не відшукати. Якщо і є на орбіті якийсь рух, то тільки на припланетному космовокзалі. Досліджувати цю гіпотезу не захотілося і я почав готуватися до спуску на поверхню.
Як годиться, помився-побрився-зачесався, вдягнув замість поношеного спортивного новий парадний костюм-трійку, спакував найнеобхідніші для дослідження планети прилади в невелику валізу, перевірив, чи не забув відрядження, паспорт, гроші, ключі від свого космокорита. За прадавнім звичаєм дослідників космосу, перед тим, як залишити свій корабель, посидів у кріслі, після чого пішов до парадної шлюзової камери. Не забувши увімкнути сигналізацію, я сміливо переступив поріг шлюзу та опинився на безлюдному космопероні.
Отже, що далі зазвичай роблять космодослідники? Відповідь: шукають митницю. Де ж тут вона? Не видно. І спитати нема в кого. Хоча, можливо, вона у них на поверхні планети. Перенесли для зручності. Не знайшовши митниці на космовокзалі, я зайшов у ліфт та спустився на поверхню Планети Переможеного Етанолу.
Як це не дивно, але і там було безлюдно. Двері невеликого будинку з вивіскою "Митниця" виявилися зачиненими, те ж саме було з дверима розташованої поряд Канцелярії. Нехитрий пейзаж космовокзалу планети ПЕ доповнювали кілька зачинених крамничок з сувенірами та досить пристойних розмірів майданчик з хитрою розміткою, який, мабуть, колись, слугував для приземлення та паркування флаєрів. Насторожило, що крізь бетонне покриття, в багатьох місцях, повиростали бур’яни майже людського зросту.
Найбільше мене розчарував замок на дверях Канцелярії. Без відвідування цієї установи, досліджувати планету категорично не рекомендується. Адже, не дарма друге правило дослідника планет звучить: «Не починай дослідження планети, не зробивши позначок у відрядженні». Одразу розкажу вам і перше правило: «Не лети на нову планету з порожніми руками». В старі добрі часи редакція кінцівки першого правила було трохи іншою «… з порожніми руками – без бластера», але з настанням ери гуманізму згадку про зброю витерли. Скажу по секрету, що у всіх дослідників космосу у правому вказівному пальці вмонтовано мікробластер з бронебійними зарядами, а в лівому вказівному – мікробластер з запальними. Так що, варто лиш випрямити палець, прицілитися в мішень та вигукнути кодове слово «Бабах!», як пролунає постріл. Однак, зі зброєю слід поводитися обережно. Не варто перевіряти, чи стіни вашого корабля витримають обстріл бронебійними зарядами. Відповідь відома: не витримають. Один дослідник космосу вже перевірив, царство йому міжгалактичне. Ще один перевіряв стійкість обшивки до дії запалювальних. В акті про розслідування причин виникнення пожежі написали, про коротке замикання в електрообладнанні. Негоже, щоб дружина та діти цього ідіота без пенсії залишилися.
Відволікся я від розповіді про свої пригоди на планеті ПЕ. Отже, ви зрозуміли, що без відвідин Канцелярії жоден серйозний дослідник космосу не розпочне вивчення планети.
Зважаючи, що довкола було ще й безлюдно, мене охопив відчай. З чим я піду до рідної бухгалтерії? Хоча, з іншого боку, все логічно: якщо ніхто планету не відвідує, то й космовокзал безлюдний.
3
Але раптом я почув характерний звук транспортного засобу, що наближався. Заклавши віраж навколо башти космоліфта, флаєр приземлився посеред площі. «А ось і перший мешканець планети ПЕ!» – подумалося мені. З флаєра вийшов підстаркуватий чоловічок в синій уніформі та чудернацького фасону кашкеті.
– Радий вітати вас на нашій планеті. Вибачайте, що довелося чекати. Як тільки отримав сигнал, одразу в флаєр і сюди. Мене звати Макс Чанк. Я головний митник цієї планети. За сумісництвом, я також начальник канцелярії.
– Доброго дня! Ной Буйний! – представився я і ми потисли руки.
– Давайте пройдемо до митниці. Згідно з правилами, я повинен оглянути ваш багаж та зробити запис в реєстраційній книзі.
– Що ж, давайте. – погодився я.
Після відвідин митниці, канцелярії та сувенірних магазинів, Чанк люб’язно запропонував підкинути мене до готелю, а дорогою перекусити.
– Ви не уявляєте, як я радий вас бачити! Стільки років я просив всевишнього про посланця з космосу.
– Навіщо особисто вам посланець з космосу? – перебив я, запідозривши щось недобре.
– Адміністрація постійно погрожує скоротити мої посади.
– А-а-а! – заспокоївся я. – Розумію! А правда, що на вашій планеті не вживають спиртного?
– А що таке спиртне? – не зрозумів мене абориген.
– Ну-у-у, наприклад, віскі, горілка, вино, пиво, самогон, текіла, шнапс, ром, водний розчин етанолу, цедва-ашп’ять-оаш? – однак жодне з виголошених слів не було знайомим Чанку. Або, хоч це малоймовірно для сторожа-митника космовокзалу, він майстерно приховував, що йому ці слова відомі.
4
Чесно кажучи, відмовитися від пропозиції пообідати було нереально. Адже, найбільша незручність в космічних подорожах – це одноманітне харчування. Звісно, я маю на увазі подорожі простих досідників космосу, а не всіляких багатіїв, котрі літають з власними поварами, офіціантами і не тільки. Та й де переконатися, що аборигени не вживають алкоголю, як не в місцевому барі.
Тому я одразу погодився на пропозицію пана Чанка.
Зробивши ознайомлювальне коло над містом, ми приземлилися на дах однієї з багатоповерхівок. Обладнання паркувальних майданчиків для флаєрів на дахах будинків було тутешньою модою. Самі ж будинки хоч і були досить високими, але не вразили мого досвідченого ока. Приблизно, поверхів п’ятдесят-сто. Тобто – нічого особливого.
Спустившись на кілька поверхів, цього разу вже в звичайному ліфті, ми опинилися в ресторані.
– Тут і кухня добра, і панорама з вікна чудова. Місто як на долоні. Це вам, як досліднику, повинно сподобатися.
В цей момент до нас підійшов чоловік, який, як би це сформулювати, не справляв враження тверезого.
– Привіт старий аферисте! Тебе ще не відправили на незаслужену пенсію? Шкода! І як це тобі вдається з року в рік водити за ніс адміністрацію. Знаєш, я тебе поважаю. Я тобі чесно скажу: хтось вважає тебе ідіотом, хтось вважає брехуном, а я тебе поважаю. Не знаю, чи ти мене поважаєш. От скажи – ти мене поважаєш?
– Поважаю, поважаю.
– І я тебе поважаю. Це треба вміти: так заморочити урядовців своїми казками. Тільки не кажи, що ти щиро віриш, що колись хтось справді прилетить до цієї діри. Знаєш, я тебе не просто поважаю, я тебе люблю. Давай бахнем.
Несподівано, незнайомець щосили кулаком вдарив мого супутника кудись в район печінки. Новаторська метода зізнання в любові та повазі, нічого не скажеш.
На цьому несподіванки, не закінчилися. Замість того, щоб впасти на підлогу, корчачись від болю, або постаратися дати здачі, як це прийнято в гомо сапієнс – правицею в щелепу, головний митник – за сумісництвом начальник канцелярії, лише задоволено посміхнувся і з фальшивим докором відповів.
– Ну, навіщо так сильно! Я ж не сам.
– А з ким ти? – незнайомець нарешті звернув увагу на мене. – І де ж ти знайшов цього клоуна, ще й з чемоданом. Де у нас такі клоунські костюмчики продають? А-а-а-а-а-а, я здогадався! Це довгожданний прибулець з космосу! Бу-га-га-га! –зареготав він.
– Так, я дослідник космосу Ной Буйний! – хоч ситуація виглядала зовсім нештатною, я вирішив дотримуватися правил етикету.
– А він жартун! – знову зареготав незнайомець. – Можна, я його вдарю за знайомство.
– Він справді прибулець з космосу, – заперечив Чанк.
– А я все одно вдарю! – не вагаючись, незнайомець приклався і до мене своїм фірмовим по печінці.
Мушу зізнатися, я не встиг зреагувати, оскільки правою рукою тримав чемодан. Нестерпний біль зламав мене навпіл. Випустивши валізу, я присів навпочіпки. Ані вдихнути, ані видихнути не було сили. В голові з’явилася думка, що краще померти одразу аніж конати від нестерпного болю.
– Що з ним? ¬¬Я ж легенько! – захвилювався незнайомець.
– Та може з дороги голодний. Офіціанте, води! – крикнув Чанк.
– Запий, запий і стане легше, – до моїх губ приклали стакан з водою, але зробити ковток було неможливо.
– Таке враження, що його давно не били по печінці, – здивувався товариш Чанга.
За кілька хвилин біль вщух, і я звівся на ноги.
– Більше так не робіть, – попередив я незнайомця. – Отримаєте навзаєм.
– А ти вдар, я не проти! – запропонував неадекватний абориген.
– Можна його вдарити? ¬– запитав я Чанка. Звісно, рукоприкладство не личить досліднику планет, але бажання помсти захопило мене.
– Тільки не сильно, він уже й так заледве на ногах тримається¬, – відповів митник-канцелярист.
– Боюся, несильно не вдасться, – попередив я.
– Сильно можеш мене, – несподівано запропонував Чанк. – За приліт, зустріч та знайомство, тобто, три рази.
Від цієї пропозиції я розгубився. Що ж це за звичаї такі? Замість планети ПЕ прилетів на планету садомазохістів. Чийсь злий жарт з координатами? Адже цей хам, який досі не сказав свого імені, не виглядає на тверезого. Що робити? «Спробувати все ж пообідати!» – відповів я собі і вголос запропонував:
– Може, давайте для початку замовимо щось поїсти? ¬
– Слушна думка, – погодився Чанк.
В цей час, краєм ока, я побачив, як за сусіднім столиком двоє чоловіків одночасно вдарили один одного по печінці. Після цього вони задоволено скривилися та почали їсти. Не треба бути досвідченим дослідником космосу, щоб зрозуміти: такі гримаси гомо сапієнс корчать тільки після перехиляння чарки міцного спиртного. Хоча, як виявляється, не тільки. І тут в моєму мозку спалахнув здогад. Печінка-удар-алкоголь. Печінка-удар-алкоголь. Якимось чином, їхня печінка виробляє алкоголь внаслідок механічної дії!
5
Врешті, ми втрьох всілися за столик, зробили замовлення. Бесіда практично не виходила за межі цивілізованості. Якщо не враховувати моментів, коли аборигени просили мене вдарити їх по печінці. Довелося задовольнити їх бажання. На жаль, з кожним ударом їхній настрій покращувався, а бажання «пригостити» посилювалося. Після довгих вмовлянь, у мене самого виникли сумніви щодо можливого результату. «Може справді, ефект від другої спроби буде зовсім іншим і я відчую таке жадане сп’яніння?» – подумав я собі і погодився бути вдареним ще раз. Щоб якось вирішити суперечку, хто з двох моїх знайомих повинен мене вдарити запропонував зробити це офіціанту. Спостерігаючи за іншими столиками, побачив, що така метода тут практикується. Мої нові друзі з радістю погодилися на такий варіант. Шкода, та результат знову виявився невтішним. Як і першого разу, мене зігнуло. Жодні пропозиції запити та закусити полегшення не викликали. Натомість, в голові майнула думка, що варто тікати. І з цієї ресторації, і з цієї планети. Оскільки, завтрашнього банкету в тутешньому Міністерстві міжпланетних справ, про яке весь час торочив головний митник, я не переживу.
Щоб якось спростити спілкування з аборигенами, які все більше перетворювалися на п’яних свиней, я попросився в туалет, де зробив кілька ковтків пекучої рідини із своєї фляги. Світ почав здаватися кращим, хоча печінка ще поболювала.
Після повернення за столик я знайшов своїх товаришів уже горлаючими якогось місцевого шлягера. За професійною звичкою, я запам’ятав почуту пісню:
В шкірі командира завівся кліщ,
Космічний кліщ – це страшна річ,
Це вам не риба, це вам не мікроб
Це маленький підшкірний …
– О-о-о-о! – це вони припинили співати, побачивши мене. – Гайда співати з нами! – запропонував незнайомий абориген.
– Та він же ж слів, він же ж слів… ги-к …не знає! – заперечив головний митник.
– То співатимемо таке, що він знає! – знайшов логічний вихід третій. – «Ой, у вишневому саду знаєш?
– Знаю!
Ой у вишневому саду
Там соловейко щебетав,
На зореліт просилась я
А він мене все не пускав
6
Невдовзі я зрозумів, що, як казав перший конструктор андроїдів тато Карло, час «робити ноги». Але, виявилося, зробити це не так просто.
– А на коня!? – заперечив головний митник.
Третього удару моя печінка не витримає стовідсотково – це мені також було чудово зрозуміло. Тому, залишивши своїх товаришів бити одного «на коня», я розрахувався з офіціантом та попрямував до виходу. Озирнувшись перед дверима, я побачив, що мої супутники вже нікуди не поспішають: безіменний абориген вимкнувся поклавши голову на стіл, а головний митник відкинувся на спинку крісла і розглядає щось на стелі.
Піднявшись на дах, я сів у флаєр і полетів у напрямку стебла космоліфта, яке бовваніло на горизонті.
За якихось півгодини, я вже переступав поріг свого космочовна. Запустив програму польоту додому. Ось настав час радіти і досвідченому досліднику космосу. Захотілося обняти такі рідні стіни свого корита. В такий час в голові з’являються єретичні як для дослідника космосу думки, на зразок: якщо і варто досліджувати планети, то тільки дивлячись в телескоп з балкону власної квартири. Більше того, починає здаватися, що в цій думці є раціональне зерно. Що може бути кращим від спокійного життя на рідній планеті? Щоправда після повернення в рідні пенати: до дружини, трьох дітей та тещі, з якими небагатому досліднику космосу доводиться ділити нечисленні квадратні метри двокімнатної квартири, цей патріотизм швидко зникає і знову хочеться летіти досліджувати смертельно небезпечну планету на краю галактики.
А поки що у дослідника космосу справи не зовсім кепські. Відрядження зареєстроване. Магнітики придбані. Загадка планети ПЕ розгадана. Тільки з алкоголю шефу, як і передбачалося, придбати не вдалося. Може, його пригостити за тутешнім звичаєм, кулаком по печінці? Не зрозуміє…
Радісний настрій псувала тільки моя печінка, яка продовжувала боліти. Що робити? Випити знеболюючу таблетку? Чи випити просто? Я дістав з бару пляшку, не скажу чого, щоб не бути звинуваченим у рекламі.
До речі, шановні виробники алкогольних напоїв, у цьому місці могла би бути ваша реклама!
На пляшці величезними буквами було написано: «Алкоголь – це удар по печінці!» О, Безмежний Космосе! Де ці кляті таблетки?!
