Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2455
Творів: 44003
Рецензій: 85776

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Матуся Офа

© Мессіна, 07-10-2013
    Їй було шістдесят вісім, коли ми познайомились. Благообразна бабусенція з сивим вузликом на потилиці. Вона мусила б сидіти на лаві перед під'їздом, обговорювати сусідів і таких як я. Матуся Офа - так її називали в місцях далеких од тієї похиленої, з облупленою фарбою лави.
    Народилася вона в Києві і виїздила за його межі тільки за рішенням суду. Від нічого робити вона довго цікаво розповідала, яким було наше місто до нас і чим Лук'янівка шістдесят шостого відрізняється від Лук'янівки вісімдесятих. Найбільше вона чомусь сумувала за тортами і досі пам'ятала, в якому році горіхи кеш'ю замінили на дешевий арахіс.
   - Це вже не Київський торт, це лайно! Ви нічого не розумієте.
    Ми справді не розуміли. О сьомій тридцять відвалювалась годівниця, ми отримували черпак каші невідомого походження і пайку гумового хліба - спец. випічку. Про торти думати не хотілося, хотілось їсти. Обід з двох страв - перловки на перше й перловки залитої водою на друге - скуштувати наважувались не всі. Запах прілі і стухлих жирів просочувався в коридор задовго до появи баландоносця.
    2004 рік, про телевізори в камерах не було ще й мови, зате електрочайник нарешті зникає з переліку недозволених предметів. Ці правила не змінювались не менш як двадцять років, аж раптом прорив століття - "механізьм". Один на камеру, загальну чи маломісну - байдуже. Нас на вісімнадцяти квадратах сидить, лежить, тупцює в проході - 12 тіл, 12 пересохлих горлянок. На щастя в нас є водогрійки і контрабандний подовжувач, без нього б край. "Механізьм", куплений чиїмись родичами, стоїть без діла, наче посмертний пам'ятник комунізму в окремо взятій "хаті". Ми й з тазиком казенним, одним на всіх, не завжди даємо собі раду. Претенденти на прання складають список, отож суперечок через це майже не виникає. Звісно, в СІЗО є пральня, але якщо ти не хочеш отримати наволочку з колонією вошей на придачу, деформований алюмінієвий таз стає ціллю номер один.
    Зміни в заповітний списочок має право вносити тільки матуся Офа. Так само вона вирішує, кому які нари займати й кому виділити зайвий пакет локшини зі спільних запасів. Локшина ця, звісно, не преміальна, а щось типу матеріальної допомоги. Новоприбульці-бо ще не мають нічого, а надто якщо "беруть" несподівано. Поки оговтаються родичі, поки збагнуть логіку правил прийому передач, мине, може, два тижні. Це найтяжчі два тижні в житті будь-якого в'язня.
    Свій перший термін вона отримала шістдесят шостого, про що й досі, здається, шкодувала більше, аніж про шість наступних. Вправнішого злодія не знав Київ, та в тридцять років талан її ніби зносився. На мапі пересильних тюрем небагато залишилось точок, де вона не бувала. Вона носила в собі цілу історію, специфічну і не цікаву нікому.
    Її величність інструкція забороняє утримувати першоходців з рецидивістами в одній камері, та на правило це за всіх часів не дуже зважали. Матінка була рецидивісткою. Це слово ну зовсім не в'язалося з нею, втім мене це цікавило мало. Черговий рецидив стався з нею на ринку. Так вийшло, вона нічого не могла з собою вдіяти. Взагалі-то про справи свої тут не заведено говорити, це однаково небезпечно як для оповідача, так і для слухача. Матінка завжди затикала співкамерницям роти, аж раптом накотило й на неї. Отримавши раз на два тижні передачку - (частіше й не можна було), вона голосно нахваляла онуків.
   - І як ви все встигали? - єхидний голос з верхніх нар. - Просиділи півжиття - і на тобі таке!
   - Ну, на це годинку кожен може знайти. - по-молодому хихикнула Офа й нарізавши заточкою ковбасу, надовго замовкла.
    Такою вона бувала рідко. Так ворухнеться часом душа, як собаці наказуєш їй - на місце! Тут душі не виживають, випалюються під час дезінфекції, на поглибленому огляді вилучаються. То процедура близька до зг'валтування і майже хочеться розучитися думати й відчувати.
    Оформляли мене дуже довго, опитували, вилучали речі, видавали квитанції на них. Огляд - первинний і поглиблений, детальний опис родимок і шрамів, миття ледь теплою водою кольору іржі. Протягом цього божевільного дня я кочую з кабінету в кабінет, вчуся відводити руки за спину без усякої вже команди, а в перервах сиджу в одиночному боксі, розміром з дачний клозет і подібними ж запахами.
    Переживши триденний карантин, думка про камеру вже не лякає мене. В цій безповітряній, тісній коробці, де навіть сісти не можна, щоб не зачепити когось коліном, гірше ніж в "стайні" на сорок осіб. Нарешті мене витягають, випихають в коридор, що після боксу-бляшанки видається несподівано просторим. Куди ведуть мене? Я не маю жодного бажання питати про це, ніби все на світі стало мені байдуже. Але нічого страшного не відбувається, мені видають матрац, ложку, полумисок і літровий кухоль - "тромбон". З усім цим скарбом я проживу півроку, спатиму під куцою, плямистою ковдрою і варитиму в кухлі гречку.
    Перші дві доби у першій моїй камері я сплю і ніхто мене не чіпає. Це навіть не сон, це анабіоз, я прокидаюся, роздивляюсь візерунки грибка на стінах і знов провалююся в забуття. Я чую й розумію все, що відбувається навколо, але не можу змусити себе сповзти з нар. Мене зганяють на годину для вигулу, бо в камері однаково залишатись не можна. Прогулянковий дворик - труна без кришки, ми бачимо клаптик неба і дихаємо і кашляємо з незвички. У всохлі прокурені легені морозне повітря вливається наче отруйний газ.
    Раз на день до нас зазирає фельдшер - вічно п'яний, плішивий чоловічок з хтивим поглядом і маленькими, як у карлика рученятами. Завбачлива Матуся згрібає в жменю білі таблетки - анальгін - визначаємо ми безпомилково, бо нічого іншого в його ящичку не буває. Пігулки ці не набагато молодші за мене, вони кришаться в пальцях і мають ефект радше психологічний.
   - Усі хвороби зеків можна вилікувати кийком! - багато років потому каже моєму чоловіку випадковий гість. Він розмовляє з телевізором і, потребуючи схвалення, повсякчас звертається до нас: - Вірно я кажу?
    Я не мала б нічого проти, якби Сергій викинув його за двері, та він глибокодумно хитає головою і корчить за його спиною смішні гримаси. Так, здорові люди в СІЗО не сидять. Йому й не треба цього знати. Він гадки не має, що таке післясудовий промерзлий бокс, він не спав в листопаді на металевих нарах, коли температура опускається до нуля, а нам все не дають і не дають опалення. Моя співкамерниця Тамара блює кров'ю. Я намагаюся поговорити з фельдшером, та він розтягує слиняві губи в дегенеративну посмішку і витріщається на мої груди. В мене відібрано студентський квиток медінституту, улюблену справу й амбіції, але пам'ять моя - ще моя, в'язницею не загиджена. Я знаю, що це проривна виразка і що я нічим не можу допомогти. Лікар приходить тільки через два дні, а за тиждень Тамара помирає в санчастині.
    Тут я читаю більше, ніж будь-коли, це рятує від божевілля. Тюремна бібліотека - окрема тема, це звалище макулатури, нічого більш. Книжки мені передають, це складно, та в мене хороший адвокат. Він організовує мені підписку на популярні видання, це не забороняється, і бозна-як виторговує якісь привілеї.
   - Ти ще не людина. - втовкмачує мені матуся Офа. - Ти пластиліновий зайчик. Ти ще сама не знаєш, що з тебе вийде.
    Мені однаково, що з мене вийде. В'язниця - Батьківщина безумства, я обіцяю собі, що ніколи до цього не звикну, та попри це непомітно для себе звикаю. Пластиліновий зайчик, на якому танцюють гопак. Зрештою він озвіріє, або покірно розплатається під чужими чобітьми. Безпрограшного варіанту нема.
   - Щось мені останнім часом не думається.
    Матуся пильно придивляється до мене. Посічене зморшками обличчя її викривляє іронічна посмішка.
   - Якщо і тут не думати, то де ж тоді?..
    В СІЗО мені вииповнюється двадцять років. Чомусь про це пам'ятає мій адвокат - тридцятирічний чоловік в нудному діловому костюмі. Він приносить мені мед і лимони, я щиро дивуюся, що він знає про мою ангіну та інколи невпевнено торкається моєї руки. Побачивши його вперше, я вирішила миттєво - бовдур. До мене він вів шість справ, п'ять з яких закінчилися програшем. Оцінивши свої шанси, я тужливо зітхнула.
    Ми зустрічаємося два рази на тиждень в комірчині, схожій на шафу. Це раптом стає для мене дуже важливим - єдине людське обличчя в суцільному безладі й безнадії. Він часто повторює слова "етика" і "неетично", неначе вони підтримують його. Не знаю, що він має на увазі. Я сиджу на пригвинченій до підлоги табуретці, слухаю і не слухаю його. Він сипле безглуздими, милими обіцянками і голос його тремтить і очі ніби світлішають. Раптом він хапає мене за плечі і етика, правила і здоровий глузд летять під три чорти. Сергій - мій захисник, це слово чомусь набуває для мене іншого змісту. Я ще не знаю, що ця людина буде моїм захисником завжди, все життя.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

Успіхів!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 15-11-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nina, 15-10-2013

добра робота

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© George, 08-10-2013

"Пластилінові зайчики"

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Зінь, 08-10-2013

Вправно написано.

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Юрій Кирик, 08-10-2013

Вражаюче

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина Михайловська, 07-10-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 07-10-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ганна Ткаченко, 07-10-2013

Талановито...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 07-10-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.4833779335022 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Голлі Смейл «Дівчина-ґік»: Як змінитися, залишившись собою
Бути розумним — це модно. Зараз. Раніше так не було. Можливо, в цьому заслуга серіалів, таких як «Шерлок» …
«Французький роман» Фр. Беґбедера
Довершений роман та апофеоз автора на день сьогоднішній. Коли мене просять пригадати свої юні роки горезвісним …
Антиутопія нового рівня: Тиха смерть конфіденційності в «Сфері» Дейва Еґґерса
Коли Мей Голланд влаштовується на роботу в каліфорнійську компанію «Сфера», вона опиняється в скляній …
Кохання, життя і привид: Огляд «Японського коханця» Альєнде
«Японський коханець» — друга книжка Ісабель Альєнде, перекладена українською мовою. На відміну від «Оповідок …