Ти читав про мене лекції перед великими аудиторіями очей.
Ти намагався читати й вихоплювати звісточки про мене в пустих щоденних газетах і гламурних журналах.
Ти читав, писав, екранізував твори про мене.
Ти намагався, читаючи про мене пожовклі написи на пожовклому листі, існувати, жити, співіснувати, перебувати в уяві зі мною.
Ти читав забуті манускрипти, в яких ішлося про мене, шифрував і розшифровував, плюндрував і відновлював їх.
Ти намагався не читати думки й мрії людства про мене, не заздрити й сміятися над його наївністю, не забирати єдиний шанс і подих, не кружляти в обіймах із цнотою, не роздмухувати попіл твого-мого досвіду.
Ти читав про мене в собі (про себе?), ховав себе від світу, беріг себе від мого небуття, тремтів, спокушаючи лиш тінь від мене, палав у моїй тіні, роздмухував мою печаль (бо не про тебе), махав.
Ти намагався читати про мене до забуття.
