Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2640
Творів: 48579
Рецензій: 93331

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза п*єса

ТАКІ ПРОСТІ РЕЧІ

© Анатолій Азін , 06-10-2013
                                      
                            СЦЕНИ  ІЗ  СУЧАСНОГО  ЖИТТЯ
                                         Комедія в 4-х діях.  
                                        Діючі особи:

Козаченко Григорій Матвійович, військовий будівельник у відставці, художник-аматор.
                   Надія Петрівна, його дружина, пенсіонерка.
Козаченко Артем Григорович, їх син, начальник міськводомережі, 40 років.
                   Зоя, його дружина, бізнес-вумен, 32 роки.
                      Тимофій, їх син, 12 років.
                       Світлана, сестра Артема, менеджер банку, 35 років.
                       Жорж, бойфренд Світлани, програміст, філософ по житті.
Нескоромний Віктор Станіславович, сват, дрібний підприємець.
                       Віра Іванівна, його дружина, домогосподарка, сваха.
Безверхий Василь Іванович, товариш Артема Григоровича, міський голова.
                       Павлуша, водій Василя Івановича.
                       Галина, сусідка, помічниця на кухні.
                       Діма, сусідський хлопець, товариш Тимофія.
    
       Дія відбувається в батьківській садибі Козаченків де зараз проживає Артем Григорович з родиною. В Козаченків свято - Артему виповнилось 40 років. Відзначити цю подію зібралися рідні і близькі люди.

                                                ДІЯ  ПЕРША

   Старий, порослий бур’яном садок. У дворі , між добротним будинком з мансардою і літньою кухнею, під розлогою яблунею, яка немов шатром закрила майже весь двір, стоїть розсувний стіл покритий ажурною китайською скатертиною. Розставлені стільці на дванадцять осіб. У порцеляновій вазі, посеред столу, букет червоних гладіолусів – улюблених квітів іменинника – Артема Григоровича. За сценою, у садку, лунає дитячий сміх. Гості майже всі в зборі. Чекають на приїзд Зої із відпочинку. Надія Петрівна господарює на кухні. Їй допомагає сусідка Галина. Чоловіки розмовляють в тіні дерева. Жарко. Близько о півдні.

   Н а д і я  П е т р і в н а (підперезана квітастим фартухом, руки білі від муки). Свахо, ну, що ви там сидите нишком, як бідні родичі, вдома зі сватом наворкуєтесь.  (Посміхається). Ідіть, допоможіть мені, будь ласка, салат різати - ми з Галиною не встигаємо.
   В і р а  І в а н і в н а.  А ви, свахо, як що за господарку то командуйте. (Стримано).  Ми на роботу не напрошуємося і від роботи не відмовляємося. (Підходить до столу).
  Н а д і я  П е т р і в н а (свату). А вам може чарочку налити? Для розгону.
   В і к т о р  С т а н і с л а в о в и ч. Ні.  (Поглядає  на дружину).  Дякую.  А пивка б випив. (Потирає долоні).
   В і р а  І в а н і в н а. Свахо, а Григорій Матвійович де?
   Н а д і я  П е т р і в н а. На кухні рибу смажить. То його справа, він це добре вміє. Сьогодні, чуть світ, збігав на базар за карасями, та щучками на юшку. Йому рибу їсти – як з гори котитись. Хай, каже, і діти поласують.
   В і р а  І в а н і в н а (почала кришити огірки). Гаразд. Кожному своє.
   Н а д і я  П е т р і в н а (голосно, із скалкою в руках). Сорок років сину, боже мій, отямитись не встигли, а діти вже й повиростали… Правду люди кажуть: малі дітки – малі бідки, а повиростали дітки – виросли і бідки…
                                                               ПАУЗА
От Світланку ще б заміж віддати, тоді можна було б і заспокоїтись, а то – серце болить…
   В і р а  І в а н і в н а (посміхається). Так кавалер же є, то в чім справа?
   Н а д і я  П е т р і в н а. Ой, не кажіть, свахо. З молоду не вискочила, як її подруги, то зараз такою перебірливою стала… (Кача головою)  Той дурний, той гуляка, той скупий, той невдаха… А це все через те, що вдосталь нагледілась на те сімейне щастя. ПАУЗА.  Я колись у своєї знайомої, так, з єхидністю, запитую:  ви що, уже втретє дочку зібралися видати заміж? А вона мені відповідає з гонором: «Що, завидки беруть? А ви зумійте хоть один раз видати». Я тут і язика проковтнула.  
   Згодом Світланці й кажу: а де ж тобі тих розумних та порядних набрати? Кожна жінка свого чоловіка своїми руками ліпить. Хапай, кажу, цього Жоржа в о хапку, та не дай і писнути, та мерщій під вінець веди! Бо він теж не першої свіжості, мабуть уже не в одних руках побував, та сприсав… Попервах, кажу їй, може і пойорзає задом, а потім… потім, коли дитя з’явиться, заспокоїться, змириться – так всі люди живуть. А вона, що мені каже: «Мамо, не лізьте в моє особисте життя». (В розпачі махає рукою).

          Відчиняються двері. На порозі з’являється Світлана.

   С в і т л а н а. (Голосно). Мамо, де мій купальник? Він висів на спинці стільця!
   Н а д і я  П е т р і в н а. О, легка на вспомин.
   С в і т л а н а. Що, кісточки мої полошкаєте? (жмуриться від яскравого світла).  
   Н а д і я  П е т р і в н а. Що ви там в хаті робите?
   С і т л а н а. Жорж на однокласниках завис, а я своє «мило» дивлюсь.
   Н а д і я  П е т р і в н а.(Лагідно).  Донечко, налий нам із свахою по склянці мінерал очки. Свахо, будете пити?  
   В і р а  І в а н і в н а (дивиться на Світлану оцінюючим поглядом).  Буду, і не лише мінералку, але тільки на весіллі. (Посміхається).
   Н а д і я  П е т р і в н а. А таткові та Віктору Станіславовичу пивка холодненького принеси; та не пляшкового, а того, бочкового.  
   С в і т л а н а. (Сердито). Самі наливайте. Я, що вам, буфетниця! Де мій купальник?  
   Н а д і я  П е т р і в н а. Доцю, навіщо він тобі зараз?
   С в і т л а н а. Артем казав, що відвезе нас на річку купатись.
   Н а д і я  П е т р і в н а. Що? На яку річку після випивки? Пішачком, як що вже так кортить, от і прогуляєтесь за одно… У нас тісто готове, іди, допоможеш пельмені ліпити.
   С в і т л а н а (сердиться). Зараз, все кину і прийду. (Хряпає дверима).
   Н а д я  П е т р і в н а. Господи, може хоть цей Жорж їй мізки вправить. (Іде до кухні).
   В і р а  І в а н і в н а (у слід). А може клопоту добавилось би. ( Посміхається).

                 З кухні виходить Григорій Матвійович. Витирає рушником спітніле чоло.

   Г р и г о р і й  М а т в і й о в и ч. Ну й жара. Риба готова. А в роті: аж піднебіння пересохло. (Дивиться на свата і цокає пальцем по витягнутій шиї, з розкритого роту лунають булькаючи звуки). Хоть залийся! Нікому навіть келих чаю подати.
   В і р а  І в а н і в н а. У нас самообслуговування. Випийте з Віктором пивка, а нам із свахою – мінералочки налийте. (Подає на стіл склянки).

                Григорій Матвійович приносить пляшку «Царичанської». Наливає жінкам. Потім приносить бутель з пивом і ставить на стіл. Гукає свата.

   Г р и г о р і й  М а т в і й о в и ч (подає свату наповнену склянку, п’ють).  А Зоя дзвонила? Що там нового?
   В і к т о р  С т а н і с л а в о в и ч. Дзвонила. Одеський прибуває до нас на станцію о 12.30. Артем уже поїхав за нею.
   В і р а  І в а н і в н а (киває головою на кухню). Приїде господарка то по своєму закомандує...
   В і к т о р  С т а н і с л а в о в и ч (до свата, посміхається). А я б, свою жінку, на курорти одну ніколи не відпустив. (Погляда на Віру Іванівну).
   В і р а  І в а н і в н а (махає руками). Ой, хто б тебе слухав. Захотіла б і поїхала…
   В і к т о р  С т а н і с л а в о в и ч. Так їдь. Тільки за листами на пошту, як твоя подруга, щоб не бігала…
   В і р а  І в а н і в н а. Меле що попало. ( Показує рукою на яблуню). А яблучок рясненько нав’язалось…
   В і к т о р  С т а н і с л а в о в и ч. Так… так…

                                  З кухні виходить Надія Петрівна

   В і р а  І в а н і в н а. Свахо, випийте мінералочки.
   Н а д і я  П е т р і в н а (підходить до столу, п’є, потім поглядає на годинник).  Ось-ось господарі приїдуть.
   В і р а  І в а н і в н а. Свахо, ви надовго приїхали?  (Витирає рушником руки).
   Н а д і я  П е т р і в н а. На все літо. А що? (Загадково посміхається). Тут, на батьківщині Григорія Матвійовича, гарно жити - відпочивати: і річка недалечко, і базар рядом. По господарству дітям допоможемо. Нехай радуються, що батьки ще на щось здатні. Ми зараз вільні, як птахи, часу у пенсіонерів багато… Тай із спадщиною треба щось вирішувати… (Поглядає на дім). Може діти в місті захочуть жити, а нам би вже ближче до землі. Правда, Гришо?

                                                      ПАУЗА

   В і р а  І в а н і в н а (занепокоєно). Та чи станеться, як гадається?..
   Н а д і я  П е т р і в н а. Наведемо тут порядок. (Поглядає з докором на сваху). Он гляньте, (показує рукою), садок весь заріс бур’яном, суницю із-за лободи не видно. Кущі смородини не чищені. Усі хочуть їсти, а робити нікому.
    В і р а  І в а і в н а. Свахо, ви на що натякаєте?

            Надія Петрівна відчула ледь стриману інтонацію невдоволення, яка ще більше розпалювала її жіноче почуття суперництва.

   Н а д і я  П е т р і в н а. Я не натякаю, а кажу: в домі господарки, немає. Та й ви, сюди, лише в гості ходите. Взяли б сапку в руки, тай погуляли по садку…
   В і р а  І в а н і в н а. (Сердито). Ваша спадщина, ви і гуляйте!
   Н а д і я  П е т р і в н а ( чоловікові). А я тобі казала, що в землі вони копирсатися не будуть.
    В і р а  І в а н і в н а. Діти на роботі цілими днями. Артем о сьомій виходить із дому, а о восьмій вечора, а інколи й пізніше, приходить: поїв, і вже ніякий. А Зої одній воно потрібне?
Ви, свахо, серце не рвіть. Артем найме косаря і за пару годин бур’ян буде скошений, от і всі справи.
   Н а д і я  П е т р і в н а. Бач які пани! А вихідні, навіщо? На телевізор молитись? Казала Артему, давай продамо цю садибу, а ви підшукаєте в місті квартиру, щоб і хлопцеві було ближче до школи ходити, і копирсатись в землі не потрібно. Так не послухав. Хай, каже, дитина на землі росте. От і росте, а від бур’яну і землі не видно. Від сусідів соромно. (Махає рукою). Гаразд, це дрібниці. (Гукає внука). Тимофію, нарви нам черешні, відерце на вишні висить. Бо ми такі заклопотані, що досі ягід не куштували.
   Т и м о ф і й ( глузує). Спіленьких та червивеньких, ага?  (кличе друга і обоє зникають за сценою).
   Н а д і я  П е т р і в н а (тихенько). Не то черви, що ми їмо – а то черви, що нас їдять.
                      
                                     Чоловіки сідають на скамейку під яблунею.

   В і к т о р  С т а н і с л а в о в и ч. Свате, ну як воно живеться на пенсії? Не скучно? За будівництвом не сумуєте?
    Г р и г о р і й  М а т в і й о в и ч (махає рукою). Що було то загуло. (Схвильовано). Якось мене знайомий запитав: «Матвійович, а ви давно були на нашій промбазі?» А що? Питаю. «А ви сходіть та й подивитесь», каже він. «Там каменя на камені нічого не залишилось. Нові хазяї все розпродали: і не тільки обладнання, а й споруди – розібрали і вивезли. Лише цементні башти стоять як неприкаяні, шкрябають небо, та кучі сміття, що потонули в молодій порослі само сіянців кленів і тополь нагадуючи про колишню велич потужної промисловості». Сів я на велосипед і поїхав: очам своїм не повірив – повна розруха. Свате, хоть вірте, хоть ні. Кущами, як фантоми, вештаються «металісти» вишукуючи під землею залишки металу та електрокабелю. Страшно мені стало і сумно  водночас. Ми, свате, будували – будували, от і вибудували «світле майбутнє»… Ні, за будівництвом я не сумую… (Тримається руками за голову). Отак, свате, раз і все луснуло, мов переспілий кавун.

                                                          ПАУЗА

   В і к т о р  С т а н і с л а в о в и ч. Розумію. Але все одно чимось треба займатись. Мабуть дача, огород, там роботи завжди вистачає?!
   Г р и г о р і й  М а т в і й о в ч (чеше потилицю). Як що чесно сказати, то і там розруха. «помічників» багато стало… Воно, як занепад в державі, так занепад і в людській моралі. На дачах суцільний грабунок, прямо пошесть якась. Там навіть у день страшно бувати. Як сказав доктор Преображенський, з відомого кінофільму: «Коли мочитись мимо унітазу – буде розруха». А у нас зараз багато люду мочиться мимо… Кинули ми свою дачу. Жаль. Та що поробиш – часи зараз такі. Раніше будували, садили, копирсались в землі, як навіжені, бо в магазинах нічого не було. А зараз – дивно – все є. Гроші лише потрібно… Он гляньте на дітей: вони гроші заробляють і живуть добре. Кожен повинен робити свою справу. Я зараз відпочиваю і душею і тілом. (Співає). «Молодим усюди в нас дорога, а старим -  пошана молодих»… ПАУЗА
У мене, ще в дитинстві, хист був до живопису. Я в школі займав призи на виставках малюнку. Навіть пропонували моїм батькам віддати мене до художнього інтернату, але не судилося, може і будівельником став тому що любив олівця тримати. От зараз і втілюю в життя свою давнішню мрію – стати художником. (Посміхається).
   В і к т о р  С т а н і с л а в о в и ч. Ну і як, виходить?
   Г р и г о р і й  М а т в і й о в и ч (знизує плечима). Не знаю. Але я отримую задоволення. (Піднесено). Розумієте, творчий процес це таке почуття, коли ти, ніби відриваєшся від землі, від реальності, коли навкруг тебе нічого і нікого не існує, коли ти з малюсіньким пензликом, котрий твоїми руками витворює чудеса то підіймаєшся в небо, то опускаєшся до хвиль, то блукаєш луками, то продираєшся лісовими хащами. Я й сам не розумію як воно все виходить: пейзаж поступово, ніби проявляється на полотні із яких ось випадкових мазків, кольорів, рухів. Цей процес так зачаровує, що не відчуваєш часу. Ось так і живу. (Посміхається). А ви питаєте: чи не скучно?

                                                    ПАУЗА

   В і к т о р  С т а н і с л а в о в и ч. У нас, в будинку культури, інколи виставляються картини місцевих художників, кажуть що бувають цікаві роботи. Люди купляють. А у вас бувають вернісажі?
   Г р и г о р і й  М а т в і й о в и ч. Так. У місцевому історичному музеї.
   В і к т о р  С т а н і с л а в о в и ч. А ви вже виставлялись?
   Г р и г о р і й  М а т в і й о в и ч. Ні. Не пробував. Мене амбіції не цікавлять. Я так, для задоволення, для душі. Дарую картини знайомим, друзям. От і сину привезли подарунок, одну із останніх робіт, надіюсь що сподобається.
   В і к т о р  С т а н і с л а в о в и ч. Це задоволення мабуть не з дешевих?
   Г р и г о р і й  М а т в і й о в и ч. Ой, свате, не питайте. Мені дочка допомагає, в неї теж є художній хист.  Підрамники і рамки роблю сам. Вдома ціла майстерня. Жінка вишиває, я малюю – творча родина. (Ляскає свата по плечу). Приїздіть в гості, побачите. Може щось уподобаєте – подаруємо. Та що це я все про себе, та про себе, любимого. Ну, а ви як тут поживаєте? Сваха казала торгуєте?
   В і к т о р  С т а н і с л а в о в и ч. Торгую. (Нерішуче). На базарі у мене свій контейнер… Та який з мене торговець, так, виживаємо… Коли, в свої п’ятдесят, починаєш займатися не своєю справою, коли у твоєму роду, аж до третього коліна, не було торговців, то уявляєте яка це не легка справа… Для молоді все просто : вони надзвичайно чутко розуміють потреби свого покоління, адже покупець – в основному молодь, вони оборотисті і сміливіші в прийнятті рішень, вони мають «муху в носі», як у нас кажуть. А ми, люди з запахом нафталіну (совки по їхньому), плентаємось у них в хвості. На життя хватає і тому раді. Аби тільки влада до пенсії дала доробити, а то податками та всілякими зборами обложили, як вовків червоними прапорцями, з усіх сторін. Все їм мало. В людей купівельної спроможності нема. (Потирає трьома пальцями правої руки). Хто зараз на базар ходить…
   Г р и г о р і й  М а т в і й о в и ч. Ой, не прибідняйтесь. Хліб з маслом їсте?
   В і к т о р  С т а н і с л а в о в и ч. Не жаліємось.
   Г р и г о р і й  М а т в і й о в и ч. Ну й добре. А товар у вас який?
   В і к т о р  С т а н і с л а в о в и ч (ухиляється від відповіді). Он хлопці вже черешні несуть… (Показує рукою). Будете їсти?
   Г р и г о р і й  М а т в і й о в и ч (заперечує хитком голови). Хай жінкам несуть.
   В і к т о р  С т а н і с л а в о в и ч. Завидую вам, Григорію Матвійовичу. (Голосно). Хочу малюю, хочу гуляю – сам собі господар. Поспішати нікуди. Легко живеться. А в нас, торговців, колесо так розкручене, що зупинитись не можливо. Привіз товар – сидиш без копійки в кишені, доки не продаси, продав товар – ноги в руки і гайда в Одесу, за товаром, і так, як білка в колесі, день за днем.
   Г р и г о р і й  М а т в і й о в и ч. А прибуток?
   В і к т о р  С т а н і с л а в о в и ч. Прибуток мій в залишках товару, що не продався. (Знервовано махає рукою). Та ви цього ніколи не зрозумієте не побувавши в нашій шкірі. В торговому процесі – один з сошкою, а семеро з ложкою. І всім дай, дай, дай… А зупинився, чи оглянувся назад – банкрут. Отак, свате і живемо.
   Г р и г о р і й  М а т в і й о в и ч (говорить з іронією). Товар – гроші – товар ! Це ж класична формула капіталізму! Вірно? Адже так і тільки так рухається капіталістичне суспільство заради прогресу. Свате, ви рушійна сила суспільства! (Сміється).
   В і к т о р   С т а н і с л а в о в и ч. Та годі вам, найшли з кого глузувати. Побували б ви в нашій шкірі, тоді я би і подивився на вашу рушійну силу. (Сердито). Он, знову ідуть розмови що будуть запроваджувати, для дрібних торговців, касові апарати. Це що не грабунок? Тут капіталізмом і не пахне. Мені навіть здається, що ми комусь дуже заважаємо. Тому влада, не підйомними податками, нас хоче просто розчавити. Від влади нам немає ні підтримки, ні допомоги: тільки тиск і приниження. А хто наповнив полиці крамниць? Ми! Зараз є все. Ми, як ви кажете, заради прогресу вклали свої кошти, створивши робочі місця, добровільно звалили на себе всі ризики, тільки для того щоб суспільство ніколи не знало що таке дефіцит, черги в крамницях, блат в решті – решт. Зараз це здається такими простими речами, але ж ми були подвижниками у цій справі, ми, в 90-х просто орали цілину.
  
                                                           ЗАВІСА


















Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.8240020275116 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …