Вони познайомилися в спільних знайомих в його рідному селі. Неймовірні почуття охопили хлопчину. Він писав вірші, оспівував її. Вона фліртувала. Й цього разу, їдучи трамваєм, вона сиділа навпроти нього й посміхалася. Він посміхався у відповідь. Її очі нагадували йому чисту лісову криницю, з кришталево-холодною водою. А себе відчував листочком, що впав з дерева, й плаває на поверхні води. Стукіт старих, зношених колій порушував рівномірне, прискорене серцебиття. Вони вперше зустрілися в місті, а не селі. Для нього тут все було чуже, вороже. Все окрім неї. Принаймні так йому здавалось. Кондуктор назвав назву зупинки. Вона йому кивнула й вони вдвох підійшли до дверей.
Їй подобалось жонглювати почуттями. Вона любила відчувати себе особливою. З дитинства звикла бути в центрі уваги, й завжди намагалася там залишитись. Їй подобалася увага хлопців. Її фото в соцмережах набирали сотні лайків. Це було щось неймовірне. Ті почуття, які в неї виникали, коли вона читала під ними коментарі, їх неможливо було передати. Коли вона в селі у подруги побачила цього хлопчину, він був якимсь незграбним, простим. Але це їй і сподобалося. Тепер дратувало. Він навіть квітів неспроможний купити. Нарве якогось листя і бур'яну й дарує. Сільська простота. Їй хотілось чогось нового. Йдучи з ним нічними вулицями й мило посміхаючись, вона думала, як його здихатись.
Він думав, як йому пощастило. В голові добиралися рими до нового вірша.
