Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2640
Творів: 48579
Рецензій: 93331

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

ТОЛІЧКА 4

© Анатолій Азін , 14-09-2013
                                                                   СВЯТО
   Свято Курбан Байрам – Жертвоприношення, це свято душі і тіла, коли душа радується віддаючи шанування Всевишньому, а тіло тішиться в очікуванні достойної пожертви. Це те благодійне свято коли послідній може стати першим. Під час свята немає межі щедротам. Радість життя випромінюють обличчя від нетямущої дитини до старця-аксакала. Аллах Акбар, чується всюди, і ці священні два слова наповнюють простір великої людської общини духом любові, духом безмежної радості і віри.
   Велика вдача і велика честь побачити та відчути це свято правовірних будучи гостем, адже це їх свято і лише для них, і в ім’я Аллаха. А чужинець, якщо він є другом, може бути на цьому святі життя на правах почесного гостя і не обійдуть його, а ні почесті, а ні пожертва – такий закон предків.

   - Толя джан, у нас в кишлаку завтра той* на честь свята Курбан Байрам, я тебе запрошую, як брата, гостем, - з радісною посмішкою на вустах випалив Байрам зупинивши машину біля шоферів, що вже закінчили робочий день. – Давай, погоджуйся, - підтримали Байрама шофери. – З Ашхабаду приїдуть музиканти: будемо шурпу, плов їсти – весело буде.
   - А що від мене потрібно?
   - Одягайся по святковому і чекай мене вдома, я приїду за тобою десь о десятій годині. Можеш уже сьогодні не вечеряти, жертвенні барани вже відібрані – готуй тіло до свята.
   - Добре, добре, буду чекати.

   Розкішна, синього кольору сяюча хромованими деталями «Волга» М-21, мчалася асфальтованою, рівною як стріла, дорогою в бік Геок-Тепе. По праву сторону дороги миготіли за вікном посадки тутових* дерев, по ліву, в далечі, за притуленими до підніжжя гірського хребту кишлаками, височів Копет Даг. Салон машини був оздоблений по ханські. Вікна прикрашали голубі занавісочки зібрані в гофре рівнесенькими полозочками, на задньому склі гофре було стягнуто по косій лінії в обидві сторони утворивши таким чином трикутник вершиною до низу. Заднє сидіння покривав розкішний, ручної роботи, туркменський килим простягнений аж під ноги. Переднє сидіння прикривала шкіра снігового барса. Толічка сидів позаду і уважно розглядав цю дивну красу. Байрам мовчки спостерігав за ним у дзеркало заднього виду що висіло у нього над головою.
   - Що, подобається? – нарешті запитав він, надавши гостю час з гідністю оцінити свою скарбницю.
   - Це твоя? – відхилився від прямої відповіді Толічка.
   - Моя, - з гордістю промовив Байрам, - два роки тому сам їздив у Москву за нею – сторгувався за десять тисяч. Байрам грайливо натиснув на вмикач музичного сигналу. Машина заспівала.  
   - На свята їжджу, а ще дівчат катаю. Байрам засміявся на всю ширину роту свіркнувши двома рядами золотих зубів. Попереду, немов з під землі, виліз великий бетонний знак по бокам прикрашений гронами тисненого винограду з металевими літерами по середині – «КОЛХОЗЧИ СОЦІАЛІЗМ» - прочитав Толічка. Знак тримався немов на витягнутих догори руках закопаного в землю велетня. Байрам збавив швидкість, з’їхав з центральної дороги і зупинився біля саду.

   - Ось ми й приїхали.
   В саду на кошмах* розстелених на траві у затінку дерев сиділи чоловіки, кой-хто жував нас* . На невеличкій дерев’яній сцені музиканти грали і співали народні пісні під гучні овації слухачів. Байрам представив гостя друзям і посадив його поряд з Оманом і такими ж хлопцями як він, що сиділи склавши ноги калачиком та пили чай. На дастархані*, посеред кошми, в керамічній мисці лежали солодощі: цукор камковий, шербет, в’ялена диня  заплетена в косички, ізюм, курага. Толічка почувався серед цих людей  інопланетянином. Не чути було ні єдиного зрозумілого слова. Він лише механічно відповідав на привітання.
   - Ну як, не скучно? – почув він голос Байрама. Він приніс йому пузатий чайник міцно завареного зеленого чаю і піалу оздоблену східним орнаментом.
   - Пий чай, відпочивай. Ось подушки, підмощуй під себе як затечуть ноги. Я прийду потім, бо ще люди підходять, треба всіх зустріти та облаштувати. Жінок не було видно, вони святкували у своєму колі в іншому кінці саду.
Чоловік з кумганом* і рушником в руках обходив гостей для омовіння рук. Потім почали розносити шурпу* у великих емальованих мисках і розкладали дерев’яні ложки. Чуреки* клали стопами. Шурпа, тільки но з відкритого вогню, смачно пахла солодкуватим димком саксаулу та свіжозвареною стравою з курдючного барана. Підійшов Байрам і сів поряд з Толічкою.  
   - Толя джан, хочу тобі щось сказати, - утаємничено промовив він.
   - В чому справа?
   - У нас є звичай такий, зварену голову жертвенного барана обов’язково подають старійшинам-аксакалам, - почав він здалеку, - а вони, в знак поваги до когось, чи до гостя, можуть передати куштувати йому, першим. Якщо аксакали виявлять таку честь тобі, будь ласка, спробуй відірвати хоть один кусок м’яса і з’їсти його прилюдно. Цим ти виявиш повагу і до старійшин, і до всієї громади.
   - Як що це такий звичай, як я можу порушити його. Це навіть цікаво.
   - Ай молодець! Ти мій справжній брат! Тобі подобається наше свято? Тут майже весь кишлак. Хворим та немічним пожертвування рознесли по хатам.

    До їх дастархану підійшов по святковому одягнутий чоловік з великим блюдом на якому лежала бараняча відварена голова. Чоловік вклонився і з словами: Такаббаль Аллаху мінна ва вінкум (Хай прийме Аллах від вас і від нас) підніс блюдо Толічці.
   - Тебе вітають старійшини і просять скуштувати першим жертвенного барана, - промовив Байрам.
Толічка встав, низько вклонився тричі, відірвав від кістки шматочок м’яса і з’їв.
   - Дякую всім. Він ще раз тричі вклонився.
   - Передайте з цією стравою моє поздоровлення старійшинам. Байрам переклав. Всі, хто спостерігав за цим дійством, були задоволені.
   Після молитовного жесту приступили до трапези. Толічка, як і всі, відривав шматки ще теплого, спеченого в тамдирі* чурека і мокаючи їх в жирне гаряче вариво їв з насолодою, сьорбаючи з дерев’яної ложки бульйон та виловлюючи пісне м’ясо. Шматки плаваючого майже прозорого жиру він відштовхував від свого краю.
   - Ти чому не їси жиру? – запитав Байрам. – Курдючний* жир дуже смачний і дуже корисний для чоловіків. Ти спробуй, це смачно, справді, та й дівчата будуть задоволені, - посміхаючись заохочував він. Толічка невпевнено підхопивши ложкою шматок жиру ковтнув його і став швиденько заїдати чуреком. Жир дійсно був смачним, як мозок цукрової кістки, і вмить розтанув у роті.
   - Ну, сподобалось?
   - Справді смачно.
   - Їж, тобі в понеділок багацько потрібно буде енергії. Бригадир наш, Курбан ага, казав що ти приймаєш автобус. Тобі щось відомо про це?
Толічка, від почутого, поперхнувся шурпою. Гаряча юшка ушкварила горло.
   - Ти про що?
   - Я так і знав, - Байрам лукаво посміхався дивлячись на Толічку.
   - Трест отримав рознарядку на новий автобус для управлінців. Кандидатуру водія довго шукати не прийшлося. Кахол рекомендував тебе. В тебе ж перший клас та й хороша рекомендація від бригадира. Із старійшинами теж узгодили. Ось такі справи, - він поплескав здивованого друга по плечу.
   - Що, без мене, мене й оженили?
   - Ти їж, їж. Це я так, заради свята захотілося тебе порадувати. Він дійсно радів за товариша бо розумів що для шофера стати водієм автобуса, та ще й перевозити керівництво, це вершина шоферської кар’єри.
   - Толя джан, радуйся.
   - Дякую друже за звістку, але такий сценарій розвитку подій дійсно не входить у мої плани. Я шокований. Я ж люблю вольницю, а тут прикують на ланцюжок і буду шмигати між Безмеїном і Ашхабадом. Ні-ні. Тут щось не так. Я відмовлюсь, - Толічка нервував.
   - Давай так, ранок вечора мудріший. А зараз забудь почуте. Радуйся дню насущному.
   Почали розносити плов.  

   - Толічка, зайди до начальника автобази, - сказала диспетчер Фаріда Гасановна видаючи шляховий лист. Він чекав цієї небажаної розмови, та все ж слова диспетчера застали його зненацька. – Ти що так зніяковів? Матвій Савич у доброму гуморі, іди, він чекає.
   В житті іноді настають такі моменти коли людині приходиться робити якийсь вибір. З однієї сторони це й добре, адже всі ми з’являємося на цей світ зі свободою вибору. Але якщо і на тебе вже хтось зробив свій вибір, тоді як бути?
Виходить ми всі перебуваємо в залежності від свободи вибору один одного на чому і ґрунтуються основи людської цивілізації.
   Толічка рішуче ступив через поріг кабінету начальника автобази зі своїм вибором.
   - Заходь, заходь. Я на тебе чекаю. Начальник пильно глянув Толічці в очі.  - Зараз поїдьмо в управу на килим до Господаря, але треба спершу обумовити деталі. Ти присядь, в ногах правди немає. Толічка присів і напружено чекав головного. Він старанно зберігав свою обізнаність і тому був готовий до розмови.  
   - До тебе мабуть ще не дійшли плітки про новий автобус, що ми отримуємо для перевозки управлінців головної контори. Так от, - начальник зробив невеличку паузу, - ми вирішили що саме ти мусиш приймати цей автобус. Уже й сам Господар це рішення затвердив. Зараз їдьмо, Сам бажає тебе бачити.
   - Матвію Савичу, але ж це не входить в мої плани! Чому ви все вирішили за моєю спиною? Адже я восени збираюсь поступати до інституту на вечірнє відділення. А тепер що? заради автобусу забути про навчання?
   - Ти не гарячкуй. Ми і це питання обумовили з Ларисою, секретарем комсомольської організації, та й Господар не проти. Вечорами, після вивозки управлінців, будеш автобусом їздити на заняття, а там буде видно, щось придумаємо. Такого розвитку подій Толічка не передбачав. Він заходив до начальника зі своїм рішенням, а виходив з рішенням керівництва. Йому прийшлось покластися на їх вибір.
   - Ти ж не збираєшся все життя просидіти за кермом? Мабуть і до інституту ідеш заради чогось більшого? Он, ваш комсорг, тебе рекомендує в члени комітету комсомолу треста. Ця звістка зовсім приголомшила Толічку.

   Господаря він бачив лише одного разу, на суботнику, коли сидів за кермом доки його машину управлінці завантажували непотребом. Старенький кульгавий дідуган почав тарабанити клюкою по кабіні.
«Молодий чоловіче, в суботник лише я собі дозволяю байдикувати», - спокійним голосом зауважив він. І цього було досить щоб Толічка взявся за лопату. Це була неординарна людина. Його всі безмежно поважали, але водночас і побоювалися. Як могли вживатися серед людей ці два різні почуття не піддавалося логічному поясненню. Слово Господаря для всіх було законом, але треба було віддати належне – законом справедливим. Метод керівництва Господаря, як з часом зрозумів Толічка, був волюнтаристичний, типовий для радянської школи управління. Та Господар був не лише управлінцем високого рангу, він мав ще й глибокі корні в республіканському партійному апараті тому що, свого часу, очолював компартію Туркменістану, був її Першим Секретарем. В часи хрущовської перебудови, він, як людина безмежно віддана своєму народу, не пішов у почесні пенсіонери, а звалив на свої плечі ось цю гігантську химеру повороту рік.
  
   В приймальні вони довго не затрималися. – Проходьте, Сухан Бабаєвич вас чекає, - промовила секретарка одягнена по національному звичаю – у довгу, бордового кольору сукню із парчі оздоблену вишивкою схожу на арабську в’язь, груди прикрашала кругла золота брошка з блискучими камінцями, серги були в тон брошці. Волосся, гладко зачесане з пробором по середині, було заплетене в тугу, чорну як смола, косу. Голову покривала квітаста хустка-хіджаб. Вона сама відчинила їм двері з надписом: Управляючий трестом «КАРАКУМБУД» Сухан Бабаєвич Бабаєв.
   Кабінет був доволі просторим і довгим тому сам Господар, що сидів на значній відстані від них за величезним письмовим столом, показався Толічці зовсім не представницького вигляду чоловіком похилого віку. Позаду нього висів великий портрет Вождя і на фоні його дідуган був зовсім несхожий на грізного Господаря. Все убранство кабінету свідчило про доволі аскетичний образ його володаря: книжкова шафа з виставковими творами теоретиків більшовизму, на столі купа телефонів, графин і склянка з водою на скляному підносі, перекидний календар з нотатником і ручка в золоченому футлярі на масивній мармуровій підставці робили атмосферу сугубо діловою.
Вони ввічливо привіталися стоячи біля приставного столу.
   - Проходьте, присаджуйтесь. Смугле зморшкувате обличчя Господаря не відображало будь яких емоцій, але очі, як рентгенівськими променями прискіпливо вивчали Толічку.
   - Нам стало відомо, - без вступного слова почав говорити Господар, - про твою сумлінну працю, молодий чоловіче, на виробництві. Голос Господаря звучав твердо, а мова зі страшенним акцентом придавала колориту.
   - Це добре. Ми, порадившись з твоїм керівником, - він перевів погляд на Матвія Савича і підвищив голос, - вирішили доручити саме тобі, - Господар знову пильно дивився Толічці в очі, - приймати новий автобус для перевозки нашого інженерно-технічного персоналу. Ця справа не менш важлива ніж робота в кар’єрі під екскаватором. Класність теж маєш не лише для надбавки відсотків до зарплатні. Чи не так? – Господар хотів почути голос Толічки.
   - Я постараюсь виправдати вашу довіру.
   - Ну й гаразд. А щоб навчанню не заважала робота, - він знову глянув на Матвія Савича…
   - Ми це питання обумовили, створимо всі умови…
   - Молодь повинна вчитись. Господар посміхнувся. – Дівчат теж не забувай катати, - уже з гумором закінчив він розмову.

*Той - гуляння з нагоди свята.
*Тутові – шовковичні дерева.
*Нас – жувальний тютюн.
*Кошма – ткана підстилка із верблюжої вовни.
*Дастархан – скатертина з їжею.
*Кумган – металевий високий довгоносий чайник.
*Шурпа – суп із баранини.
*Чурек – перепічка іх прісного тіста.
*Тамдир – куполоподібна глинобитна піч під відкритим небом.
*Курдюк – наріст жиру замість хвоста (порода овець).

                                               Далі буде.








Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

Не знаю,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 25-10-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 17-09-2013

Схід тонка річ

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Тибель, 17-09-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.77837204933167 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …