"Нет в твоем серце ни боли, ни зла."
Постмодерна пісня
Дія перша.
Акт перший.
Пролетарський шкільний клас із поламаними партами і шкільною дошкою посередині. На дошці у формі незрозумілого малюнку написано: "В далеке пейзажиться лошадь". Підпис: Гео Шкурупій. Через вікно залазить Хвильовий, весь кольору хакі і з поголеною головою. Сторожко озирається і підкрадається до дошки. Довго чухає потилицю. Врешті бере крейду і дописує: Жучок. За секунду додає в дужках: романтика.
У вікно залазить Семенко. В роті в нього люлька. Підкрадається ззаду до Хвильового і вигукує тому на вухо:
– Гу!
Хвильовий (перелякано): Га!
Семенко: О, новий вірш. Треба записати.
Сягає до кишені по папірець і записує.
Хвильовий: Але чому? Чому ви так?
Семенко: Ви хто – революціонер чи редактор? Будьте мужніми.
Ховає папірець в кишеню.
Семенко: До речі, я тут ще одного футуриста знайшов. Талант! Ум-м... Самі подивіться.
Обертається і гукає у вікно:
– Юра, іди сюди, не бійся!
У вікно залазить ще один чоловік. Привітно посміхається.
Семенко: Це – Юрій Яневський. Це – Микола Фильовий. А з вами сам Семенко.
Яневський (вітається): Я – футурист.
Хвильовий: Я... радий познайомитись.
Семенко (звертається до Хвильового): Між іншим, я тут зранку збірку написав. Чесно зізнаюсь, геніальна поезійка. Почитайте обов’язково.
Хвильовий: Дасте книжечку?
Семенко: Не дам. Можете її купити. Тут магазинчик недалеко. "Плуг" називається.
Хвильовий (киває): Обов’язково. Ви хоч там не на Москву орієнтуєтесь?
Семенко: Ні-і. Я, знаєте, як сказав Озерков, ad fontes.
Хвильовий (виправляє): Гофман.
Семенко (не звертає уваги): І дуже так правильно сказав. Треба і його до футуристів перетягти.
Яневський (схвильовано): Я – футурист.
Семенко (не звертаючи уваги, розкурює люльку): Бо ви ж знаєте: осте сте бі бо бу.
Хвильовий (насуплено киває): Бі бо бу, аякже.
Семенко (гучно): А. Як. Же.
Хвильовий повертається до дошки і дописує: цвіту яблуні. Семенко теж бере крейду і у формі піраміди пише "Марінетті". Ступає крок назад.
Семенко (захоплено): Га, як симультанно!
Хвильовий (зачудовано): Романтика.
Яневський (намагається привернути увагу): Я – футурист.
Ніхто не звертає уваги. У вікно пробує залізти Яловий, але зачіпається за щось ногою і застряє.
Хвильовий (до Семенка): Знаєте, я вам заздрю. Ви вмієте грати на скрипці.
Семенко (гордо): Я – це не абищо. Я – о, я – ко, я – енко...
Хвильовий (перебиває): Але ж все це так позірно. Ви лише подумайте. Ви лише замисліться над тим, чого ми варті. Ви – бунтливий Семенко, я – м’ятежний син. Ми ті, хто на рубежі шукає правду. Але та правда, схоже, зовсім не наша, а чужа. А наша – то лише брехня, яка остаточно нас знекровить і заллє ваш фальшивий життєбензин. Ми ріжемо гілку, з якої їмо і маємо сили йти.
Семенко (тупо): А як же кохать кахикать?
Хвильовий (опустивши голову): Отож бо. Отож бо... Втім, вам пощастило – ви не боретесь і ніколи цього не робили, тому смерть ваша буде така ж позірна.
Хвильовий дістає з кишені піджака револьвер.
Юрій Яневський (вигукує): Бісові футуристи! Жити не дають! (ховається під парту)
Яловий і далі борсається у віконному отворі. Семенко курить люльку і, мабуть, думає про смерть мистецтва. Звідкись лунає голос самого Маркса:
– Отче наш, ти, што єсть камуніст…
Хвильовий (цілячись вбік вікна): За генерацію Ялового відповідаю перш за все я. (стріляє)
Яловий падає замертво.
Хвильовий: Це розстріл цілої генерації. За що?.. За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. "Отже", як говорить Семенко... ясно.
Стріляє собі у голову двічі.
Голос Маркса: Убіл в сібє і камуніста, і хрістіяніна.
Семенко (наспівує пісеньку Петрика Пяточкіна): Брум-бурум-бурум-буру-рум. О, треба записати. (виходить)
Голос Маркса: Дарога к камінізму тяжела, ібо єсть челавєк – єсть праблєма!
Завіса.
