ПОШУК
 

AlmaNAH






Жанри

Авантюрна проза
Авторська проза
Альтернативна історія
Антиутопія
Бойовик
Вірш
Горор
Детектив
Елегія
Жіноча проза
Жіночий детектив
Історична проза
Казка
Казка для дорослих
Кіберпанк
Конструктор
Мініатюра
Містерія
Містика
Ода
Оповідання
Переклад
Поезії
Поема
Постмодерн
Пригодницька проза
Притча
Сатира й гумор
Сонет
Соціальна драма
Трилер
Утопія
Фантастика
Фентезі
Цикл поезій
Щоденник

Гоголівський ФОРУМ




Наша статистика

Авторів: 720
Творів: 10809
Рецензій: 16413

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Пєса № 33 (синя)

© Остап, 19-02-2007
                                                                                                  "Нет в твоем серце ни боли, ни зла."
                                                                                                                                Постмодерна пісня

                                                                          Дія перша.
                                                                         Акт перший.

Пролетарський шкільний клас із поламаними партами і шкільною дошкою посередині. На дошці у формі незрозумілого малюнку написано: "В далеке пейзажиться лошадь". Підпис: Гео Шкурупій. Через вікно залазить Хвильовий, весь кольору хакі і з поголеною головою. Сторожко озирається і підкрадається до дошки. Довго чухає потилицю. Врешті бере крейду і дописує: Жучок. За секунду додає в дужках: романтика.
У вікно залазить Семенко. В роті в нього люлька. Підкрадається ззаду до Хвильового і вигукує тому на вухо:
– Гу!
Хвильовий (перелякано): Га!
Семенко: О, новий вірш. Треба записати.
Сягає до кишені по папірець і записує.
Хвильовий: Але чому? Чому ви так?
Семенко: Ви хто – революціонер чи редактор? Будьте мужніми.
Ховає папірець в кишеню.
Семенко: До речі, я тут ще одного футуриста знайшов. Талант! Ум-м... Самі подивіться.
Обертається і гукає у вікно:
– Юра, іди сюди, не бійся!
У вікно залазить ще один чоловік. Привітно посміхається.
Семенко: Це – Юрій Яневський. Це – Микола Фильовий. А з вами сам Семенко.
Яневський (вітається): Я – футурист.
Хвильовий: Я... радий познайомитись.
Семенко (звертається до Хвильового): Між іншим, я тут зранку збірку написав. Чесно зізнаюсь, геніальна поезійка. Почитайте обов’язково.
Хвильовий: Дасте книжечку?
Семенко: Не дам. Можете її купити. Тут магазинчик недалеко. "Плуг" називається.
Хвильовий (киває): Обов’язково. Ви хоч там не на Москву орієнтуєтесь?
Семенко: Ні-і. Я, знаєте, як сказав Озерков, ad fontes.
Хвильовий (виправляє): Гофман.
Семенко (не звертає уваги): І дуже так правильно сказав. Треба і його до футуристів перетягти.
Яневський (схвильовано): Я – футурист.
Семенко (не звертаючи уваги, розкурює люльку): Бо ви ж знаєте: осте сте бі бо бу.
Хвильовий (насуплено киває): Бі бо бу, аякже.
Семенко (гучно): А. Як. Же.
Хвильовий повертається до дошки і дописує: цвіту яблуні. Семенко теж бере крейду і у формі піраміди пише "Марінетті". Ступає крок назад.
Семенко (захоплено): Га, як симультанно!
Хвильовий (зачудовано): Романтика.
Яневський (намагається привернути увагу): Я – футурист.
Ніхто не звертає уваги. У вікно пробує залізти Яловий, але зачіпається за щось ногою і застряє.
Хвильовий (до Семенка): Знаєте, я вам заздрю. Ви вмієте грати на скрипці.
Семенко (гордо): Я – це не абищо. Я – о, я – ко, я – енко...
Хвильовий (перебиває): Але ж все це так позірно. Ви лише подумайте. Ви лише замисліться над тим, чого ми варті. Ви – бунтливий Семенко, я – м’ятежний син. Ми ті, хто на рубежі шукає правду. Але та правда, схоже, зовсім не наша, а чужа. А наша – то лише брехня, яка остаточно нас знекровить і заллє ваш фальшивий життєбензин. Ми ріжемо гілку, з якої їмо і маємо сили йти.
Семенко (тупо): А як же кохать кахикать?
Хвильовий (опустивши голову): Отож бо. Отож бо... Втім, вам пощастило – ви не боретесь і ніколи цього не робили, тому смерть ваша буде така ж позірна.
Хвильовий дістає з кишені піджака револьвер.
Юрій Яневський (вигукує): Бісові футуристи! Жити не дають! (ховається під парту)
Яловий і далі борсається у віконному отворі. Семенко курить люльку і, мабуть, думає про смерть мистецтва. Звідкись лунає голос самого Маркса:
– Отче наш, ти, што єсть камуніст…
Хвильовий (цілячись вбік вікна): За генерацію Ялового відповідаю перш за все я. (стріляє)
Яловий падає замертво.
Хвильовий: Це розстріл цілої генерації. За що?.. За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. "Отже", як говорить Семенко... ясно.
Стріляє собі у голову двічі.
Голос Маркса: Убіл в сібє і камуніста, і хрістіяніна.
Семенко (наспівує пісеньку Петрика Пяточкіна): Брум-бурум-бурум-буру-рум. О, треба записати. (виходить)
Голос Маркса: Дарога к камінізму тяжела, ібо єсть челавєк – єсть праблєма!
Завіса.

2006 р.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Геть сором!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Люся Українка, 19-02-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія ] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.09939002991 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО  WWW.UKRKNIGA.COM - найбільший вибір словників та підручників в Україні
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif