Зрештою музика звучить в усьому, треба тільки її почути
adagio
Оля злилася на шефа. Отак висмикнути людину посеред спекотного дня із офісу може тільки безсердечна людина.
Добре хоч йти два квартали й їй не доведеться пріти, як минулого разу.
Дівчина перейшла вулицю, підбори вибивали мелодію спеки.
andante
Коли вигулькнула на центральну вулицю, то помітила кав’ярню.
- Зрештою, робота не вовк… – Оля, використовуючи теку замість віяла, гепнулася за столик. Морозивом вона об’їлася ще в дитинстві, тому й замовила каву. Оля відкинулася на спинку стільця й глянула через темні окуляри на безлюдну вулицю. Навпроти кафе, біля кам’яних левів, що стояли обабіч сходів до старого костелу, воркувала пара голубів.
Чудово, може хоч тут її не заважатимуть дописати статтю. Дівчина дістала із сумочки планшет.
- На секретутці, бач, вирішив зекономити, – пробурмотіла собі під ніс, набираючи текст.
moderato
- Економити на секретних агентах не варто. – Оля здригнулася від чоловічого баритону. Навпроти всівся молодик, одітий в сріблястий плащ, довге світле волосся визирало із-піл капелюха. Цей його карнавал зовсім не пасував до спекотного полудневого міста.
- Вам столика забракло? – настовбурчилася Оля, страх не терпіла коли їй заважають.
- Перепрошую, але мені звідси добре слідкувати за дОщем.
- Ви хотіли сказати дощЕм, - поправила холодним тоном, та глянувши на хлопця, додала трохи м’якіше: - То ви мольфар, дощ викликаєте? Ви мене здивуєте, якщо зараз піде дощ.
- Не знаю хто такий мольфар, а ДОщ вже йде. – Молодий чоловік кивнув кудись поверх її голови. Оля оглянулася. Вулицею йшов коротун, щоки його пашіли. Та й не дивно, бо вбрання мав не по-погоді: темний плащ, гумові калоші, велика парасоля, й завершував увесь цей маскарад маленький чорний циліндр, що стримів на яйцеподібній лисині.
allegro
- Сьогодні амністія в дурдомі? – вихопилося у Олі. Та її сусід лише сповз під стіл і звідти спостерігав за коротуном. Олі це не сподобалося, вона рвучко підвелася.
- Благаю, ведіть себе невимушено, в іншому разі ДОщ щось запідозрить, – він так благально глянув на дівчину, що та підкорилася й сіла. - ДОщ нарешті допустив помилку, - пошепки продовжував хлопець, - погано вивчив географію планети. Щоб відкрити портал йому потрібно леви. Якби він вибрав Африку, а тут посеред міста… Ха! Тепер він в наших руках!
- Я не збагну, ви що тут затіяли ? Але левів у нашому місті достатньо, он хоч би ті двоє - кам’яних, – Оля показала рукою в сторону костелу, - й ваш Дощ прямує до них.
animato
Хлопець звівся, мало не перекинувши стола.
- Зараз він відчинить браму … Не можна цього допустити! – Юнак вихопив із-за поясу зброю й побіг за коротуном. Та курдупель помітив рух, ніби в нього очі були на потилиці, повернувся й наставив свою парасольку на бігуна. Зблиск й переслідувач завмер серед вулиці. А тим часом ДОщ підійшов до левів і став відкручувати їм голови. Саме так, кам’яні, масивні голови.
Оля не йняла віри в дійсність. Чи не марить вона? Бути ж цього не може.
Аби відчути, що їй це не наснилося, Оля потяглася до чашки із кавою. Напій охолов, проте ще добряче припік губи. Дівчина відставила філіжанку й знову глянула на вулицю - всі на місці: її колишній співбесідник стоїть пам’ятником посеред вулиці, а коротун ламає лева.
Коли голова лева гепнула на бруківку, із тулуба кам’яного звіра полізли комахи. Чи то мурахи, чи гусінь, звідси Ользі було не розгледіти. Розповзалися вони дуже швидко. Враз голуби, яких ніби нічого не хвилювало, крім їхніх любощів, кинулися на ту комашню. До них прилетіла ще зграя.
Дощ, враз, розстібнув плаща й звідти виплигнув великий кіт. Такого вгодованого котяри Оля ще не бачила. Кіт став крадучись підбиратися до пташок. Тут Оля вже не витримала, вхопила зі столу чашку із недопитою кавою й вибігла на вулицю.
allegro agitato
- Ану пішов геть, паскуднику! – вигукнула дівчина й пожбурила горнятко. Філіжанка із залишками гущі полетіла в кота. Кидок видався настільки влучним, що горня влучило котярі поміж вуха. Чашка розкололася, а її вміст хлюпнув на ДОща. Кіт жалісливо м’якнув і втік. Коротун аж зашипів від злості. Він направив на Олю свою зброю. Проте парасоля тільки булькала, як розігрітий чайник, певне, кава пошкодила якийсь механізм. Чорноплащ заметушився. А Оля роззулася й, затиснувши в кожній руці по босоніжку, впевнено крокувала до руйнівника левів.
- Верни негайно левам голови, а то я тобі голову відгвинчу!
ДОщ позадкував, поки не спіткнувся. Тоді звівся й став поспіхом прикручувати голови. Коли Оля підійшла впритул його парасоля нарешті розкрилася. Товстяк глянув вгору й вкрився нею, ніби й направду чекав дощу. Оля теж поглянула вверх - хмарина, що до того непорушно висіла над костелом, плила над ними. Парасоля в руках коротуна завібрувала й він став повільно підніматися. Коли ДОш зник в хмарі, вона зрушила й поплила над містом.
adagio
Дівчина оглянулася. Нікого. На вулиці парко й безлюдно, навіть її знайомець випарувався. Лише голуби воркували над відреставрованими левами. Оля взулася, перейшла вулицю й сіла за столик. До неї підійшов офіціант.
- Ви це бачили? – запитала з надією.
- Те що ви розбили горнятко? Не переймайтеся, я зроблю вам знижку.
- І це все?
- Прошу пані, а що ще?
- Так, звичайно, нічого. – Оля простягла офіціанту 50 гривень.
- Ви думаєте, сьогодні буде дощ? – нащось запитала.
- Як на мене, то навряд, - вимовив хлопець, ховаючи гроші до кишені.
Оля зібрала речі. Коли брала теку то помітила, що застібка розстебнена. Дівчина зазирнула, чи всі папери на місці. Там першим аркушем лежав лист із надписом:
«Міжгалактична поліція висловлює подяку Ользі Гись за неймовірну відвагу в перешкоджанні злочинцю ДОщу колонізувати планету, шляхом вживляння рухливих імплантатів, замаскованих під комах, в корінне населення.
Підпис і логотип.»
- Оце, так! Виходить я щойно філіжанкою кави врятувала людство. І всього за 50 гривень. – вона посміхнулася. - Та шеф скоріше вдавиться, чим виплатить преміальні.
Оля зім’яла папірець і кинула в смітник, встала й, ховаючись в тіні від будинків, зацокала підборами. На дощ не показувало.
