Незважаючи на те, що чимало розумних істот здавна називають зореплавством
будь-які польоти в космосі, навіть ті, що здійснюються в межах лише однієї зоряної
системи або навіть навколо однієї планети, справжнім зореплавством усе ж таки
слід вважати саме подорожі в міжзоряному просторі...
Для більшості розвинутих цивілізацій подорож до зірок дуже довго залишалася
нездійсненною мрією. Навіть досягнувши певних успіхів у науці та космічному
суднобудуванні, вони тривалий час були замкнені в межах власної зоряної системи,
не в змозі подолати величезні відстані міжзоряного простору. Часто-густо між
першим польотом у космос і першою подорожжю до найближчої зірки минало
не одне століття чи навіть тисячоліття. За цей час цивілізація встигала повністю
освоїти рідну систему, перетворити деякі мертві світи на оазу життя, створивши
на них штучну атмосферу, гідросферу і біосферу, або побудувати під поверхнею
планет цілі міста з розгалуженою інфраструктурою та об'єднати населені світи
в єдину зоряну державу. Разом з тим кожна розвинута цивілізація усвідомлювала,
що рано чи пізно ресурси освоєних планет вичерпаються і наступним поколінням
доведеться шукати новий життєвий простір за межами рідної системи. Проте
ніхто не був упевнений чи залишаться до того часу вільні планети в Галактиці.
Тому всі прагнули якнайшвидше дістатися до інших світів...
Сьогодні вже неможливо точно встановити, яка з розвинутих цивілізацій
спромоглася першою вийти за межі своєї зоряної системи та перетнути міжзоряний
простір, адже поширення зореплавства почалося одночасно в різних частинах
Галактики. Історики сходяться на думці, що вперше міжзоряні подорожі почали
здійснювати мешканці подвійних і кратних зоряних систем, де відстані між зірками
інколи дорівнюють відстані між деякими планетами-гігантами в окремих системах.
Невеликі відстані дозволяли досліджувати планети не лише за допомогою
телескопів, а й міжзоряних зондів та автоматичних станцій, що було неможливо
робити щодо більш віддалених зірок. Та найголовнішим було те, що в подібних
системах міжзоряний простір можно було подолати на звичайних кораблях,
обладнаних термоядерними або іонними двигунами, які досить тривалий час
залишалися єдиним засобом пересування в космосі для більшості розумних
істот...
Однак не зважаючи на сприятливі умови для зореплавства, подвійні й кратні
зоряні системи не могли повною мірою задовільнити потреби розвинутих
цивілізацій у ресурсах і життєвому просторі, адже саме через невеликі відстані
між зірками там рідко утворювалось більше однієї планетної системи. Найчастіше,
повноцінну планетну систему мала лише головна зірка, а її зірка-супутник або
взагалі не мала планет, або це були планети зовсім непридатні для колонізації -
газові гіганти або тіла із замерзлих газів і води; планети, що складалися з твердих
порід, були такою ж рідкістю, як і планети, де існувало життя. Таким чином,
мешканці подвійних і кратних зірок були вимушені шукати планети за межами
своєї системи...
Ще задовго до епохи міжпланетних подорожей розвинуті цивілізації почали
пошуки екзопланет, тобто планет, що обертаються навколо інших зірок. Завдяки
звичайним оптичним телескопам вдалося відкрити безліч планет, визначити
їхні фізичні характеристики та параметри їхних орбіт. Згодом за допомогою
велетенських телескопів, розміщених у космосі та на супутниках зовнішніх
планет, вдалося дізнатися про склад атмосфери, наявність поверхневих вод
і навіть зробити знімки нових світів. Керуючись даними астрономічних
досліджень, розвинуті цивілізації могли вже визначати до яких саме зоряних
систем слід вирушати, проте зробити це на практиці було досить складно:
двигуни тогочасних кораблів не дозволяли розвинути швидкість світла,
не кажучи вже про те, щоб її перевищити. За таких умов подорож навіть до
найближчих зірок могла тривати майже все життя, а до більш віддалених -
упродовж існування цілих поколінь.
Саме тому кораблі, що дозволяли перетнути міжзоряний простір, і на борту
яких під час подорожі змінювалось не одне покоління астронавтів, отримали
назву "кораблі поколінь". Щоправда, кораблями їх можна було назвати лише
умовно, адже це були звичайні вуглецеві астероїди або комети, обладнані
термоядерними двигунами, речовина яких використовувалась в якості палива,
тому розмір "корабля" цілком залежав від тривалості подорожі: чим довшою
вона була, тим більшого розміру обиралося небесне тіло. Наприкінці подорожі
такий "корабель" втрачав більшу частину своєї маси і ставав непридатним для
подальшого використання.
Майже всі "кораблі поколінь" будувалися за схожою схемою: усередині
небесного тіла, обраного в якості корпуса, розташовувались житлові приміщення,
термоядерний реактор, промисловий комплекс для переробки матеріалу астероїда
чи комети в паливо, а також система життєзабезпечення корабля, яка діяла за
принципом замкнутого циклу реґенерації повітря, води й органіки. Така будова
дозволяла "кораблям поколінь" подорожувати в космосі досить тривалий час -
аж поки вистачало паливного матеріалу небесного тіла чи поки екіпаж був здатен
до репродуктивності. Останнє було вкрай важливою умовою, адже на "кораблях
поколінь" кінцевої мети могли досягнути лише нащадки зоряних мандрівників.
Тому екіпажі подібних зорельотів формувалися з астронавтів обох статей, які
до або під час подорожі повинні були утворити сімейні пари. Здебільшого це
були добровольці, які зголосилися покласти своє життя на вівтар науки, проте
деякі цивілізації відправляли в міжзоряні подорожі екіпажі, укомплектовані
кримінальними злочинцями, причому, не лише за згодою самих засуджених,
але й примусово, що в майбутньому ставало причиною різних неприємностей...
Міжзоряні подорожі "кораблів поколінь" стали одною з найдраматичніших
сторінок в історії зореплавства. Чимало зорельотів безслідно зникли в глибинах
космосу, не залишивши по собі навіть сиґналу про порятунок; деякі з них
перетворилися на кораблі-примари, що століттями блукали міжзоряним
простором, час від часу з'являючись на зоряних шляхах, як нагадування про
небезпечність подорожей у космосі. Інколи ці кораблі вдавалося взяти на
абордаж, проте жодної живої істоти там уже не було - лише останки членів
екіпажу, що загинули жахливою смертю. Із записів бортових журналів або
з пам'яті кібернетичних пристроїв поставала моторошна картина того, що
відбувалося на борту загиблого корабля. Виявилось, що найпоширенішою
причиною загибелі екіпажу були чвари й бійки, що виникали під час тривалої
подорожі: деякі члени екіпажу, не витримавши тяжких умов корабельного життя,
вимагали повернути назад; інші втрачали психічну рівновагу та починали
сваритися з усіма через дрібні побутові проблеми або ревнощі й подружні зради.
Усе це призводило до заколотів і кривавих конфліктів, під час яких корабель
втрачав не лише керованість, але й отримував суттєві пошкодження системи
життєзабезпечення, що спричиняло загибель усього екіпажу. Переважно, така
доля спіткала кораблі, екіпажі яких складалися зі злочинців, проте траплялися
й винятки...
Іншою причиною перетворення "корабля поколінь" на корабель-примару були
грубі прорахунки та технічні недоліки, що з'являлися під час створення судна,
унаслідок яких уже під час подорожі виходили з ладу двигуни та інше устаткування.
Можна собі лише уявити відчуття розумних істот на борту корабля, що втратив
керованість і нісся крізь чорну безодню космосу! Не маючи змоги отримати
яку-небудь допомогу чи навіть зв'язатися з рідною планетою через величезну
відстань до неї, деякі екіпажі вчиняли масове самогубство, відкриваючи шлюзову
камеру або вимикаючи систему життєзабезпечення, аби припинити свої фізичні
та моральні страждання; інші навпаки до останнього боролися за своє життя
аж поки вистачало ресурсів і була воля до самовідтворення екіпажу. І перш ніж
такий корабель перетворювався на братську могилу на його борту нерідко
змінювалось не одне покоління мандрівників, які інколи навіть не підозрювали,
що знаходяться в космосі або вже нічого не знали про мету своєї подорожі...
Незважаючи на різні небезпеки, багатьом "кораблям поколінь" усе ж таки
вдалося безперешкодно перетнути міжзоряний простір і дістатися до омріяних
планет. Проте деяких мандрівників там очікував не дуже приємний сюрприз:
виявлялось, що планета, яка вважалася придатною для заселення, не мала
відповідних умов для життя: невідповідний склад атмосфери, відсутність води
в рідкому стані, безплідний ґрунт та інші негативні чинники. Така прикрість
найчастіше траплялася тоді, коли планету, обрану для колонізації, досліджували
лише за допомогою телескопів, а не міжзоряніх зондів чи автоматичних станцій.
І чим більш віддаленою була планета, тим більш імовірними були помилки при
визначенні умов на ній. На таких планетах колоністи були вимушені створювати
поселення закритого типу, повністю ізольовані від зовнішного агресивного
середовища. Проте подібні колонії не були довговічними: будь-яка аварія системи
життєзабезпечення або пошкодження зовнішних стін поселення призводили до
загибелі колоністів; у будь-якому випадку такі колонії, як правило, ніколи не
досягали високого рівня розвитку і не ставали в майбутньому повноцінними
зоряними державами...
Не меншу загрозу для колоністів становила наявність на планеті ворожих
форм життя - як мікроорганізмів, так і більш розвинутих істот. Чимало колоній
було знищено невідомими вірусами та паразитами або хижими видами тварин.
Проте найбільшою перешкодою для колонізації планет була присутність на них
розумного життя. У цьому випадку все залежало від того, наскільки розвинутими
виявлялися тубільці. Якщо вони знаходились на досить високому рівні розвитку
і нічим не поступалися прибульцям, то з ними намагалися встановити дипломатичні
відносини, аби отримати дозвіл на створення колонії або на планеті тубільців, або
на одній із сусідніх планет. Якщо ж це були примітивні істоти, які не володіли ніякими
технологіями, їхня присутність взагалі не бралася до уваги: за першої-ліпшої нагоді
їх попросту винищували, як комах, що дошкуляють...
Набагато складніше було колонізувати планету, де аборіґени досягли певного
рівня розвитку та створили щось подібне до цивілізації. На відміну від епохи
міжпланетних подорожей, коли відбувалася колонізація планет у межах однієї
зоряної системи, переселенці часів зореплавства не могли розраховувати на
допомогу рідної планети через величезні відстані між зірками, вони могли
покладатися лише на власні сили й можливості. Крім того, екіпажі "кораблів
поколінь" зазвичай не мали відповідного озброєння, аби воювати з населенням
цілої планети, нехай воно й стояло на нижчому рівні розвитку. Тому, аби оселитися
на планеті, колоністам доводилось вдаватися до дипломатії або хитрощів, удаючи
із себе богів або інших надприродніх істот...
Намагаючись установити дипломатичні відносини з абориґенами, переселенці
інколи наражали себе на небезпеку стати жертвами підступності тубільців, адже
ті, побачивши нечисленість чужинців, намагалися вбити їх, аби заволодіти їхнею
зброєю та іншими речами. Найчастіше такі прикрі випадки траплялися через
істотні відмінності між прибульцями й абориґенами, що унеможливлювали
яке-небудь спілкування заради порозуміння. Утім, іноді колоністи навіть не
намагалися знайти спільну мову з тубільцями, відразу вдаючись до демонстрації
сили. Відомо чимало випадків, коли невелика купка переселенців, використовуючи
лише стрілецьку зброю, захоплювали цілу планету. При цьому будь-який опір
з боку тубільців придушувався з неймовірною жорстокістю.
Треба зазначити, що колонізація доби зореплавства відрізнялася надзвичайною
зухвалістю і свавіллям, адже переселенці, знаходячись на великій відстані від
рідної планети, суспільства та будь-яких стримуючих чинників, відчували повну
безкарність і чинили з абориґенами на свій розсуд, не дуже переймаючись
якими-небудь моральними принципами. Це було наслідком того, що на деяких
"кораблях поколінь" разом із багатьма поколіннями інколи змінювалась психологія
і мораль зоряних мандрівників: народжені та виховані в умовах різноманітних
обмежень і постійних заборон, вони ставали вкрай жорстокими й егоїстичними,
зневажали закони і традиції своїх пращурів, вважаючи їх застарілими і такими,
що не відповідають новим реаліям. Заради досягнення визначеної мети - колонізації
планети та підкорення її мешканців - переселенці не гребували нічим, застосовуючи
зброю або відвертий обман.
Використовуючи свою перевагу в наукових знаннях і технічних засобах,
колоністи часто вдавали із себе богів, намагаючись перетворити абориґенів на
слухняних і керованих рабів. Як приклад, тут може слугувати історія планети
Ег, що стала вже хрестоматійною. Одного разу до неї прибув "корабель поколінь"
з якоїсь невідомої зоряної системи. Капітан корабля, враховуючи невелику
чисельність свого екіпажу, вирішив не вступати в прямий контакт із тубільцями,
а діяти потай під виглядом надприродних істот, аби приховано маніпулювати
свідомостю абориґенів. Проте частина екіпажу на чолі зі старпомом виступила
рішуче проти таких намірів. Усупереч наказу капітана, вони висадились на планету
і не лише відкрилися тубільцям, але й почали передавати їм нові знання. На жаль,
ті виявилися не дуже кмітливими й здібними учнями і майже нічого не зрозуміли
з того, що їм намагалися пояснити прибульці. Тоді "боги" обрали собі дружин серед
місцевих жінок, сподіваючись, що вони народять нове покоління більш тямущих
істот. Однак капітан корабля, довідавшись про зраду частини екіпажу та побоючись,
що абориґени використають нові знання проти чужинців, вирішив знищити все живе
на планеті. Скориставшись власним кораблем як космічним буксиром, капітан
скерував на планету астероїд невеликого розміру, котрий своїм падінням викликав
на ній масштабний потоп. І хоча капітанові не вдалося досягнути своєї мети -
знищити все живе на планеті, - проте внаслідок катастрофи загинули всі тубільці,
що контактували з прибульцями та народилися від них. Розлючений старпом
разом зі своїми прибічниками оголосив війну капітану та решті колоністів, котрі
невдовзі почали втілювати в життя свої попередні наміри. Урешті-решт запекле
протистояння між "богами" призвело до загибелі всіх прибульців. Однак незважаючи
на це, чужинське сім'я вже було посіяно і дало свої паростки: навіть тисячі років
по тому тубільці продовжували вклонятися "богам, що зійшли з небес", непорушно
виконуючи всі "божественні" настанови, які докорінно змінили не лише життя
абориґенів, але й істотно вплинули на розвиток їхньої цивілізації і подальшу долю
всієї планети...
Утім, історія планети Ег - це лише одиничний рідкісний випадок. Найчастіше
переселенці намагалися порозумітися з тубільцями та встановити з ними дружні
відносини, адже вони добре усвідомлювали, що колонія не може існувати ізольовано
від решти світу, в оточенні дикунів чи відсталих цивілізацій. Тому переселенці
прагнули змінити не лише навколишне середовище, але й абориґенів шляхом їхньої
просвіти та передачі їм окремих технологій. І хоча тубільці іноді не розуміли деяких
речей, нові знання неминуче змінювали їхнє життя, щоправда, не завжди до кращого.
Серед тубільців було чимало невдоволених присутністю, а ще більше - діяльністю
чужинців. Здебільшого то були служники религійних культів, які вбачали в прибульцях
загрозу своїй владі та впливу на маси; вони будь-що намагалися налаштувати
тубільців проти чужинців, підбурюючи їх до "захисту віри та збереження традицій
пращурів". Як наслідок, на деяких планетах колонії були вщент винищені натовпами
засліплених религійним фанатизмом абориґенів.
Проте подібний обскурантізм траплявся зрідка: переважна більшість тубільців,
ознайомившись із здобутками цивілізації прибульців, уже не бажала повертатися
в темне минуле і під час так званих визвольних рухів дуже часто ставала на бік
чужинців. Головними союзниками прибульців, як це не дивно, були представники
панівної верхівки, які добре бачили, що чужинці набагато могутніші за будь-яких
богів, що з їхньою зброєю набагато простіше не лише тримати в покорі народні
маси, але й воювати з ворогами. Тому прибульці доволі легко отримували високі
посади при монарших дворах, одружувалися з особами монаршого роду, а інколи
й самі очолювали яку-небудь тубільну державу.
Зазвичай, такі "небесні правителі" не намагалися відразу ламати давні традиції
абориґенів і змінювати уклад їхнього суспільства, аби не викликати збурення
радикально налаштованих тубільців. Зміни відбувалися поступово і найчастіше
зачіпали лише окремі царини життя, унаслідок чого на деяких планетах виникли
досить дивні цивілізації, коли рабовласництво чи феодальні відносини поєднувались
із високими технологіями, а цілком розвинуте індустріальне суспільство ділилося
на касти та соціально нерівні класи. Попри високий науково-технічний розвиток
продовжували існувати навіть реліґійні культи, в яких замість поклоніння старим
богам відбувалося вшанування прибульців, а одним із найголовніших догматів
була віра в друге пришестя "небесних правителів"...
Відправляючи в міжзоряну подорож "кораблі поколінь", розвинуті істоти щиро
вірили в те, що в такий спосіб розповсюджують розумне життя у Всесвіті, а також
оточують себе колом дружніх споріднених цивілізацій. Вони не могли передбачити,
що своїми діями закладають підвалини проблем дійсно космічного масштабу, які
в майбутньому призведуть до серйозних, а інколи й трагічних наслідків. А все
тому, що під час тривалих подорожей на зорельотах змінювались не лише покоління
екіпажу, але й ментальність зоряних мандрівників; вони вже не вважали себе
посланцями нерідної для них планети або представниками якоїсь далекої цивілізації,
вони усвідомлювали себе окремим народом, навіть окремим видом розумних істот,
що згодом отримав назву "народжені в космосі" або, як вони себе називали,
"Діти космосу". Їх не цікавило, з якою метою вони мчать крізь чорну безодню
космічного вакууму, їм було байдуже до величі їхньої місії, про яку їм постійно
розповідали батьки. "Діти космосу" нерідко з ненавистю ставилися до цивілізації,
що відправила їхніх батьків у подорож в один кінець, вважаючи, що з ними вчинили
підступно й насправедливо. Здебільшого подібні погляди склалися на тих "кораблях
поколінь", чиї екіпажі було сформовано переважно з кримінальних злочинців. Проте
й на інших зорельотах ставлення до материнської планети було вкрай неоднозначне:
іноді "народжені в космосі" взагалі припиняли підтримувати з нею будь-який зв'язок,
не вважаючи за потрібне повідомляти про результати своєї подорожі, через що
чимало кораблів досить тривалий час вважалися зниклими безвісти...
Однак навіть ті переселенці, котрі пам'ятали про своє коріння і намагалися
дотримуватись законів і традицій своїх пращурів, рано чи пізно втрачали зв'язок
із материнською планетою через неможливість нормального спілкування з нею,
адже через величезні відстані міжзоряного простору відповідь на кожне
повідомлення доводилось чекати декілька десятків, а іноді й сотень років. Тому
впродовж багатьох століть окремі колонії були змушені розвиватися відірвано
від своїх метрополій. В окремих колоніях це призвело до консервації суспільства
та утворення досить архаїчних цивілізацій. Переважно це стосувалося тих планет,
де відбувалася так звана взаємна асиміляція, коли колоністи не лише впливали на
абориґенів, але й самі підпадали під вплив тубільної культури...
Інші колонії навпаки виявляли здатність розвиватися навіть в умовах повної
відірваності від метрополій. Такі колонії досить швидко створювали потужну
індустріальну цивілізацію, розпочинали освоєння найближчих планет, утворювали
зоряні держави і невдовзі вирушали до сусідніх зоряних систем...
Перші міжзоряні подорожі "кораблів поколінь" сприяли розповсюдженню
у Всесвіті розумного життя та технологічної цивілізації, проте ця експансія
поширювалася лише на декілька десятків або сотень світлових років; більшість
світів залишалися недосяжними ще впродовж багатьох століть аж поки не було
винайдено зорельоти нового типу, що дозволяли долати відстані між окремими
зірками за лічені місяці або навіть тижні. Це стало початком справжньої зоряної
експансії, під час якої утворилися перші міжзоряні держави та відбулися перші
міжзоряні війни...
