Запрошення, кому треба, розіслали вчасно. Яхта, з гордою назвою в китайській транскрипції «Хай вам грець», колихалась на рейді в очікуванні гостей. Свято відкриття першого в світі приватного моря приречене було на другу половину місячного затемнення. В назначений день піднявши на палубу всіх гостей яхта «Хай вам грець» віддала кінці. Гості привітавши власників САМОГО,САМОГО… вешталися по палубі цокаючи язиками від заздрощів. Кучерявий віддав останній наказ капітану: - Давай, жени на середину моря, щоб берегів не було видно і ложи в дрейф, та постав бортом під хвилю, хай трохи покачає, а вразі морської хвороби, то води вдосталь – палубу віддраймо. Святкували з розмахом.
Якраз в цей день, другої половини місячного затемнення, дядько Степан, житель села Загублене, до якого вже впритул підійшла велика вода, вирішив вийти в море човном на рибалку. Хоть скрізь були знаки, що море приватне і рибалити заборонено, та місцеві жителі лише плювали з задоволенням на ті знаки бо лящі, величиною з колесо «Білоруса», манили рибалок сильніше ніж лякали застереження. Поки почало смеркати дядько Степан успів і риби наловити, і пляшку сивухи прикінчити. Його трохи розвезло, але настрій був чудовий і він на все горло затягнув пісню про гордого «Варяга» та й проґавив як на обрії з’явилась яхта. Лише коли там, в запалі святкування, почали бабахати вибухові пакети та злітати догори салютні залпи, дядько Степан стрепенувся і з жахом узрів що прямо на нього по курсу ішов, як йому притютюрилось, «Летючий Голландець». Він спершу не повірив своїм очам, думав що це глюки почалися від перебору сивухи. Умившись забортною водою дядько Степан глюків не позбувся, він вже реально сприйняв канонаду на «Хай вам грець» за початок військових дій. Адже тут, на Поліссі, такої вакханалії не чути було з часів війни. Смикнувши за шморгалку дядько Степан завів двигун і на всю міць кінських сил ретирувався у село. Вискочивши на берег він, з несамовитим криком «наших б’ють», бігав селом призиваючи односільчан не допустити ворогу висадку десанту. А тим часом на борту «Хай вам грець» гості так загуляли що в селі від стрілянини та феєрверків кури попадали з насістів, а півні розкукурікались ніби перед кінцем світу. У корів від стресу заклинило молоко, вони жалібно мукали лигаючи хазяїв ратицями. Баба Мотря хрестилася та бормотала молитву: «Господи прости, Господи прости і помилуй». Їх село будучи одірваним від цивілізації на чверть століття чорнобильською бідою та приплюснуте Загубленим морем до глухого партизанського лісу сполошилося, згадавши про війну. Дід Софрон, розбуджений канонадою та загальним переполохом, схопився з лежанки в одних підштаниках і вискочивши на двір, біля клуні побачив осоловілого онука, що сидів навшпиньки та палив, з криком «кинь смоктати ту коноплю» він потягнув його в клуню. – Ходімо, допоможеш мені гармату викотити. Він її приховав ще з часів війни, коли ворогу здали Київ. Тримав так, про всяк випадок, в господарстві все згодиться, - думав він. Коли вони вже викотили гармату за ворота до них підскочив дядько Степан і закричавши: «Що ви там вовтузитися!» - в гарячці став смикати затвор. Дід Софрон, будучи обізнаним у військовій справі, відштовхнув дядька Степана від гармати. – Не гарячкуй, - сказав він, та скомандував онукові: - Заряджай, бісова душа! Онук з дурі схватив снаряд, схожий на репаник, та почав штовхати його в жерло гармати бо бачив з кіно як заряджали міномет. – Куди ти преш, йолопе, зовсім дах знесло від конопель, - несамовито кричав дід Софрон. – Ось сюди штовхай, - показав він на відкритий затвор. Вимірявши на око відстань до феєричних вогнів він скомандував сам для себе: - По ворогу, бронебійними (бо його сорока п’ятка була протитанкова), ціль п’ять, відстань чотириста п’ятдесят, біглим – вогонь! – і смикнув бойок.
Гармата так бабахнула, що онук, не взнавши що при стрільбі треба відкривати рота для збалансування тиску повітря, оглух. Він стояв і моргав очима, лише по губах та жестикуляції рук діда Софрона зрозумів – треба знову заряджати. «Оце взяло, так взяло» - подумав він обмацуючи голову руками.
На яхті з подивом відреагували на пальбу «берегової охорони». – чорнобривці бавляться, - глузували гості. Але коли снаряди почали булькати то справа по борту , то зліва - здіймаючи загрозливі водограї, капітан, єдина твереза людина на судні, зрозумівши що діло кепське, скомандував механіку перекрикуючи канонаду: - «Повний вперед!» Яхта швидко вийшла з під обстрілу. Скоро берег потонув за обрієм, гості заспокоїлись сприйнявши «ворожий» обстріл за чергову пригоду весільної подорожі. Кучерявий випромінював одне задоволення. Всі гості мали за щастя з ним чокнутися, але дотягтися до "САМОГО,САМОГО"… було не легко - качало палубу. Гості пили просто так, іноді, в запалі – на брутешафт, з чужими дружинами чи подругами. Яхта вийшла у відкрите море, а капітан все ще поглядав з острахом у бік непривітного берега. Узнай как выиграть в казино вулкан
На селі побачивши що «ворог» відступив, і їх твердиня устояла без людських жертв, до самого ранку веселилися у п’яному угарі та горлопанили заздоровну, передражнюючи собак, лише онук діда Софрона рано пішов спати отримавши подвійну дозу адреналіну.
