Вранці від людей пішли гроші. За ними неохоче побрела корупція. Їй просто нікуди було діватись. Запанікували дружини олігархів, адже пішли всі, чию увагу вони купили. Помітно поріділи партійні списки парламентських фракцій. Стало невигідно служити народу. Продавці давали товар ніби з власної кишені та з сумом поглядали на вагу, пригадуючи спільні вигідні оборудки. Лікарі приносили в лікарні ліки та маски, що заставили ними всю хату. Завгосп Степан приніс до школи 5 обігрівачів і тромбон шкільного ансамблю «Забава». Розпач сусіда, менеджера банку Рустама, викликав у пані Зосі такий глибокий жаль, що вона принесла йому чай з вишневих прутиків та кілька шматочків домашнього кексу з родзинками.
Сомалійські пірати висадились на берег. Спочатку пили та відстрілювали російськими «калашніковими» кокосові горіхи, а потім почали ловити рибу та пакувати у ящики стиглі банани. Українці стиглих бананів не дочекались і знову відчули смак дитинства рідної паперівки та помідорів з тоненькою шкіркою з бабусиного городу.
Митники злісно поглядали на спорожнілі багажники автомашин та невеличкі сувенірні пакуночки подорожуючих. А начальнику зміни Василю Семеновичу, що виглядав геть жалюгідно, незважаючи на його дородний животик, Ганя Федорчукова, яка вже тепер назавжди поверталась з іспанських заробітків, подарувала з жалю магнітик з Люрду на холодильник. Зойці з Маріуполя зовсім не допомогло в Туреччині запитання How much?, хоча її сусідка Валька запевняла, що цього цілком достатньо, щоб порозумітись у будь-якій точці світу.
У Львівські «Карпати» повернулись українці, та Михайло з Зеником ще довго сміялись, згадуючи, як малий Івась якось спитав на футболі, чого отой Батіста такий брудний, коли дощ не падає.
Прогулюючись вечорами вулицями міст люди усміхались один одному:
----І у вас?
----І у нас. Розводили руками та вивертали кишені.
Стефа з Вибранівки помітила пропажу грошей лише в неділю, коли шукала гривню на Службу Божу. Налетіла на Міська, що той знову лазив до її торби.
II
Гроші не йшли, а бігли та навіть летіли по вітру, як у стандартних фіналах голлівудських фільмів про пограбування банків. Виривались з тісних гаманців, задушливих банківських сховищ та потужних сейфів. Прагнули незалежності, самовизначеності без кордонів та пунктів обміну валют. Їх було дуже багато. Вони зрозуміли свою силу, згадали добрим словом інфляцію та забажали влади.
Фунт стерлінг проголосив себе королем. Долари підняли шум і запропонували протиставити монархії засади демократії. Та євро промовчали. Вони ж бо добре знали ті корисливі долари, що наскрізь пропахлись іракською нафтою. А під фунтом можна і не зле жити, головне, щоб трон залишався поза Ла-Маншем. Рублі і гривні голосу не мали, бо знаходились у стані коми: як не борги, то невиплачені кредити, а хабарі у вічному страху трусилися в лихоманці. Лише невеличкі єни не брали участі у всій цій метушні. Відшукали в лісі мальовниче озеро з невеличким острівцем і там розмістились акуратними пачками, що нагадували доміно.
Коли похолодніло, розпалили вогнище. Першими у вогонь кинули старі франки, песо, ліри та дойчмарки, що доживали свого віку у приватних колекціях. Далі пішли в рух білоруські «зайчики» та казахські тенге. Гривні зі страху обмочились, тому на розпал не пішли.
Минав час. Гроші намагались якось облаштувати своє життя та споглядали на людей, які так несподівано дочекались…комунізму. Хтось із 100-доларових запропонував повернутись. Його взяли під варту. При допиті виявили фальшивку. Середньовічні французькі талери з колекції паризького нумізмата засудили відьомського виродка до страти на вогні. Так і вчинили.
Та легше не стало. Хотілось спілкування, руху, хотілось оправдати своє призначення.
III
Гроші таки повернулись. Та не до всіх. А лише до тих, що все ще продовжували ходити на роботу
