А ти можеш бути слухняною - прошепотів хлопець мені у вуста.Звичайно,можу,коли міцними,наче стальні троси,руками мене притискають до стіни.Куди я подінусь від тебе?Була б моя воля,випурхнула,як пташка з твоїх "лагідних" обіймів.Високий на зріст блондин із сірими очима,які крижаною прохолодою дивились на мене,одним лише поглядом змушував мене трепотіти перед ним.-Чого тобі треба красуне,я ж кохаю тебе,я ладен,що завгодно віддати,лише б ти була моєю.
-Ти не любиш мене,якщо б любив відпустив і не завдавав такого болю.Я не впізнаю свій голос,мене переповнюють відчуття,але нотки відчаю видають моє хвилювання.
-Коли ти зрозумієш,усе,що я роблю,це для твого ж щастя.
-І змушуєш мене плакати кожного білого дня,теж для моєї користі?знову ці сльози котяться по моїм щокам,як не вчасно,я ж стримувалась із останніх сил.
-Боже,будь-ласка,не плач.Люба,що мені зробити,я не знаю...Блондин зменшує свій натиск на мене і переводить погляд на моє волосся.Торкається рукою одного пасма і цілує його.
-Відпусти.
-Що?Я не почув мила,що ти сказала?
-Відпусти.Одними лише вустами я повторюю це слово знову.
Піднімаю свої блікитні очі на нього.Він повільно відходить від мене на 3 кроки.Стоїть згорблений і дивитись собі під ноги.Його зачіска зовсім розтріпалась,білі пасма незграбно спадають на чоло.На вустах грає терпка і болісна усмішка.
-Ти вільна,красуне.Можеш тікати від мене.Хлопець піднімає голову.Його погляд значно красномовніший за слова,сповнений відчаєм і злістю,а також безмовною журбою.Мені жаль.Але картати себе,я теж не можу.Скількі разів було боляче мені,та я мовчки терпіла і усміхалася знову,хоча на очах бриніли сльози.Та не про це зараз.
-Дякую.Усе на що я здатна,слово вдячності.Замість тисячі слів і проклонів,я кажу йому дякую.Я з"їхала з глузду.
-І так,я вибачаю тебе за все.Не дочекавшись відповіді я швидко,аби він не передумав біжу чимдуж далі.Від нього.Від його слів.Від погляду,яким він мене проводжав,адже ще б одна мить,і напевно,я могла змінити своє рішення.
Вона побігла так швидко,що навіть не розібрала моїх слів,які я сказав напрощання.Відчуття,ніби я не дихаю.Час зупинився.Боляче.Дуже сильно болить.Б"ю кулаком стіну і на руці з"являються краплі крові.Біль переповнює мене.Не фізичний,а емоційний.Мені хочеться кричати,але я шепочу,хай ВОНА мене почує,хай вітер віднесе мої слова і нашепочі їй на вушко,коли вона розчісуватиме своє довге темне волосся.Моє серце належить лише тобі красуне...
