Біль це не тоді коли пораниш палець ножем, чи впавши з велосипеда розіб'єш коліно.
Біль це коли прокидаєшся з першими промінцями сонечка, стаєш з ліжка і розумієш, що його більше нема, що його мила посмішка радуватиме тебе тепер лише з фотокарток, а його аромат залишився лише на сорочці яка лежить біля подушки котру ти так міцно пригортала цілу ніч і гірко плакала...
Біль це коли світ стає чорно-білим та нецікавим, бо кожен день тепер схожий на попередній а попередній на наступний. Біль це коли ти обіцяєш собі більше не плакати згадуючи про нього, але натикаєшся на весільне плаття яке чекало неповторної миті, і розумієш, що не можеш тримати це в собі, і біжиш до ліжка, хапаєш його сорочку і знову заливаєшся сльозами, бо без нього нема тебе, нема того майбутнього яке ви так щиро розфарбовували кольоровими фарбами додаючи солодку барву під назвою КОХАННЯ. Він був сенсом життя, його слова вірною підтримкою, його подарунки, витворами мистецтва, а тепер це все лише нагадує про сонячні ранки коли ви разом прокидалися, про ті смачненькі обіди які готували в тандемі, а вечори про нестримні та палкі пристрасті які накривали вас з покровом ночі. А тепер ... а що тепер, тобі все одно як ти виглядаєш, ти не чепуришся бо нема для кого, просто тепліше загортаєшся в шарф та застібаєш куртку на усі заклепки і йдеш ...
А куди?... Туди де втратила його, на перетин вулиць, де його душа покинула цю грішну землю, туди де ще валяється гора битого лобового скла змішаного з кров'ю самої дорогої людини, стоїш та плачеш бо розумієш, що все . Для нього все, але ти вижила і життя продовжується, поки в ньому нема ніякого сенсу, але пройде трохи часу і ти дізнаєшся про те що в житті... з'явиться він, особливий та єдиний на цілий всесвіт!
Коли вперше побачила його сині як волошки очі то зразу в них потонула, а його посмішка була ніжна неначе це посміхався янгол. Час для неї ніби зупинився, вона так би і дивилася та милувалася ним, якби двері не прочинилися та в аудиторію не ввійшла дівчина, його дівчина, яка ніби чорним маркером перекреслила ту прекрасну мить - мить коли погляди переплелися і в її серці запалилася іскра під гарячою назвою кохання. Вона ішла додому, і в думках було повне непорозуміння, ще нещодавно вона не могла нічого з собою вдіяти бо весь час плакала за тим єдиним, а тепер вона мріє вже про іншого? Вона не помітила як дійшла пішки до самого дому. Вдома її ніхто не чекав, самотня квартира,і лише фото які знову ятрили старі рани...сьогодні вона ніби вперше за останні три місяці відкрила очі прийшовши додому, вона побачила розкидані речі, незастелене ліжко, чашки які були розставлені повсюди, і фото море розкиданих фото на яких лише дві людини по яких зразу ж можна визначити що вони безмежно закохані один в одного. Вона заходилася прибирати безлад, так ніби за мить мав хтось прийти. Ішли дні вона кожного дня бачила його -того неповторного, того єдиного, що повернув їй наснагу до життя, але бачила вона його з іншою, та це її зовсім не засмучувало, а навіть навпаки додавало сил, вона раділа тому, що він щасливий, тому, що він є і не важливо, що він ставиться до неї лише як до студентки, та він є, і це головне. Вона почала повертатися до звичного усім молодим людям життя, зустрічатися з хлопцями, ходити на дискотеки, захоплюватися зірковим життям, ходити по магазинам, та мріяти-мріяти, що колись прийде той день коли місце біля синьоокого янгола займе вона а не хтось інший. Кажуть час лікує, так і справді час хороший лікар, він заліковував на серці рани які нагадували про той страшний переддень Нового Року, коли вона втратила саме дороге що мала на той час у житті.
Ішов час і вона зрозуміла що це не було кохання це було саме звичайне захоплення яке просто мов ліки заспокоїло серце, хлопець з ангельською посмішкою і волошковими очима зовсім не той про кого можна мріяти. Він був просто гарною цукеркою яка могла розчарувати коли поглянеш під обгортку, бо окрім обгортки нічого чаруючого не знайдеш.
Пройшло вже три роки вона пам’ятала про ту страшну трагедію в якій мало не попрощалася з життям але серце вже не так йокало коли вона про це згадувала, вона могла про це розповісти та з кимось поділитися уже не плачучи. І якщо чесно то вона взагалі виросла та подорослішала та їй стало не цікаві деякі речі та люди.
