Добродій Опанас Швайка так полюбляв вареники з вишнями, що не шкодував для цієї страви а ні грошей, ні свого живота. «Любити не шкідливо» - казав він знайомим і стрічним. Добро що вишень в окрузі було вдосталь, край такий – вишневий. Опанас завжди, наївшись вареників, сідав у крісло-качалку на просторій веранді і рахував горобців, що галасливою зграєю цвірінькали на верхівках вишневих дерев. Інколи, під враженням незвичного смаку щойно зварених вареників із свіже зірваною шпанкою, він, від солодкої стоми, заплющував очі на все що діється навкруги і співав: «Ой у вишневому садочку, там соловейко щебетав»…
На спів інколи заглядали випадкові прохожі, голодні – і не дуже. Добродій Опанас, розуміючи що піснями ситим не будеш, завжди щедро пригощав прохожих. Ті – не відмовлялись, завжди їли багато і з жадобою, ненароком, раз-по-раз чвиркаючи солодким вишневим соком прямо в обличчя добродію. Той лише посміхався та поблажливо пригощав скуштувати ще й вареничків підсолоджених травневим медком.
По всій окрузі Опанас Швайка славився своєю доброчинністю і за це йому, охочі до вареників, надсилали свої усілякі, інколи навіть божевільно-дивовижні, як от - «вареники з вишнями холодні до посиніння, зажарені на старому салі» - рецепти. Тоді, добродій Опанас, не без вагання вирішив вчинити своєрідний конкурс на кращий рецепт вареників з вишнями. Що тільки не було в тих рецептах: «Господи, спаси і помилуй». Їх надходило так багацько, що добродій Опанас уже сам не міг впоратись з паперами, а не те щоб скуштувати по ним страву. Щоб не сушити голову на вивчення безмежної фантазії любителів вареників з вишнями, добродій довірив цю справу професійним кулінарам, а щоб ті були прискіпливіші до діла, то він їх спершу морив голодом, потім, виставивши на столи вареники з вишнями зварені по різним рецептам, дивився, хто більше і яких вареників з’їсть – той рецепт і визнавався переможцем – демократично і справедливо. Справа кипіла, від прохожих відбою не було, рецептів хоть греблю гати, та все ж не вистачало якогось шарму, такого собі «сальто-мортале» щоб всі ахнули, щоб аж скавучали від завидків «Голштинські ведмеді» чи «Голлівудські музики». Хай знають наших, думали кулінари, створивши національне шоу-конкурс «Золотий вареник з вишнями». Ніяких проблем, сказали вони добродію Опанасу, всі турботи ляжуть лише на наші плечі, від вас – лише кошти. Та не вщухся добродій навіть оком моргнути, як опинився у вирії безкінечних пересудів що до облаштування конкурсу та церемонії відзначення переможців і дипломантів. Все в ваших руках, відхрестився добродій від сутолоки сьогодення покачуючись у кріслі.
Тим часом Оргкомітет упорався з визначенням претендентів. Відібрали для нагородження переможців у трьох номінаціях:
1. Вареники з вишнями в цукровому сиропі.
2. Вареники з вишнями в меду.
3. Вареники з вишнями в сметані.
Був визначений і день «Х» - оприлюднення переможців. Оргкомітет, за кошти добродія Опанаса, не поскупився на розваги гостям, для престижу завезли навіть Коперфільда. Запрошені, та випадкові перехожі, через кмітливих весільних генералів гламуру, дізнавшись про багату даровизну, ще за добу до церемонії оголошення переможців, юрбилися, змагаючись за зручніше місце, біля воріт палацу з червоною доріжкою.
Оплески публічним людям, овації, клацання фотокамер, незручні запитання відчайдух репортерів – все як у людей. Сміх, гомін, скарги, завидки – змішалися у суцільному гармидері. Серед цього різноманіття відомих, маловідомих та випадкових людей про лауреатів забули. Ті, одягнені по протоколу, як бідні родичі підпирали стіну в очікуванні виклику на отримання Щастя. Від музик тремтіли стіни, горласті співуни і співачки під «фанеру» викаблучувалися так, що присутні навіть не згадували з якої нагоди гульбище. По залу снували розцяцьковані офіціантки з розносами аперитиву, «міцне» лилося і пилося, як на весіллі, та «молодят» не помічали, навіть репортерам було не до них. Пройшовши з підносами по третьому колу аперитиви зробили свою справу, репортери наперебій, забувши про обов’язок, вже безцеремонно співали заздоровну кулінарам, даючи волю емоціям і не слухняним язикам. Ведуча, обличчя відомого телеканалу, голосом вуличної дівки, намагалася трохи вгамувати публіку, але накричавшись до хрипоти залишила біснуватих у спокої.
Лауреати, не діждавшись оголошення свого зіркового часу за суцільним хаосом процедури, пробрались службовими ходами за куліси, відшукали давно омріяні дипломи переможців і, з сльозами на очах від Щастя, вітали один одного з нагородою. Залишалося лише діждатись фуршету. «Ху», - заспокоїлись вони, - витираючи рясний піт з обличчя.
За розмовами про вареники та нові рецепти, лауреати проґавили свої місця за столом. Там уже на всю котушку хазяйнували гості. Варениками були завалені столи гоголем. Лунали нескінченні тости на адресу професійних кулінарів. Публіка була в екстазі. Пили і їли, як перед кінцем світу, вишневий сік чвиркав у всі боки. Приступ жадоби до дармового притупив почуття гідності. Зі страху що вареників не вистачить - їли з рук, а дуже заощадливі жіночки, тишком-нишком, ховали ще й за пазуху. Гамір стояв як у пеклі. Комусь із публічних людей вареників все таки не вистачило і він, гатячи себе кулаком в груди, горланив, що прикриє цю лавочку. Хтось жбурнув у нього вареником, затуливши публічному рота. Одна з молодиць, уже будучи гарненько на підпитку і вся забризкана вишневим соком, розчавила вареника на обличчі іншої молодиці, котра вже третій раз пила на брутешафт з її чоловіком. Здійнялася бійка. Верещали жінки, лаялись чоловіки. Вареники зі свистом літали над головами гостей залишаючи криваві клякси на стінах. Лауреати, радіючи що їм не дісталося місця за столом, притиснувши Дипломи до грудей, неушкодженими роз’їхались по своїм оселям. Свято відбулося.
