Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2641
Творів: 48599
Рецензій: 93359

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

ТОЛІЧКА 1 (продовження)

© Анатолій Азін , 12-07-2013
  З ремонтниками Толічка поки що не зіштовхувався, то була особлива «каста» робітників-слюсарів, серед них панували інші, неписані, закони ніж у шоферів. Шофери – то одноосібники. А тут бригада: один за всіх і всі за одного. І не дай Бог комусь із шоферів завинити перед цими умільцями, то вони те не спустять на «гальмах» , а тільки переморгнуться і потім, чоловіче добрий, чекай на такий казус, що вся автобаза буде рачки повзати від сміху. Попавши на ТО шофера притихали, куди й дівалась їх вольниця, тут вони ставали, незважаючи на вік, слухняними підсобниками. Керував бригадою слюсарів-ремонтників Іван Никифорович, від нього залежало все, а особливо час на протязі якого прийдеться стояти на ямі. А кому хотілося бути на тарифі навіть один зайвий день? Тому і підлещувались до бригадира шофера, змовчуючи на «гострі» язики слюсарів.
Машина Толічки вже була на ямі, але черга до неї ще не дійшла. До його слюсарі ще тільки придивлялись, а Толічка придивлявся до цих людей та підбирав ключа до самого бригадира. А що то були за відірви голови він побачив уже в перший день.
Терміново на яму поставили автобус, а шофери автобусники - то гаражна єліта, у них і класність була вища і «свіженька» копійка завжди водилася в кишені, вони і «музику» замовляли. А щоб загнати на яму автобус то прйшлось виштовхати за ворота грузовик, водій якого тільки з розпачем розводив руками. Автобусник, кремезний чоловік, поспішав і тому дуже нервував. Він лаявся, підганяв слюсарів що лагодили двигун. Павло, так звали молодого єлєктрослюсаря, порсався на криші автобуса лаштуючи габаритні вогні. Толічка бачив як Павло, ручкою відкрутки, постукав зверху у вітрове скло автобуса і гучно, щоб всі почули, крикнув: - Гаврилович! – так звали водія автобуса, - ану крутни кермом я гляну чи є люфт в тягах! Було ясно що він глузував, адже Павло був на криші автовуса і ніяк не міг перевірити люфт в кермових тягах, що були під низом автобуса. Всі, хто бачив це видовище, затамували подих і жадібно готувались до веселої розв*язки. Цікаво що Гаврилович мовчки сів за кермо і завзято став крутити ним, бо тільки так можливо виявити люфт. Павло, побачивши що «клюнуло» крикнув ще гучніше: - Сильніше крути, небачу! Його лице сяяло. Гаврилович ще завзятіше крутив кермо: вправо-вліво, вправо-вліво. Але тільки зараз, коли всі залишивши свої справи відверто сміялися з цієї витівки, він зрозумів що Павло з нього кепкує. Гаврилович, мов вжалений осою, стрімко вискочив з автобуса, лице його було біле як крейда, в руці він тримав монтировку, він кинувся до драбини що вела на кришу автобуса де був його кривдник. Павло був у пастці. Гаврилович задихаючись від люті і образи кричав: - Ах ти скотина! ах ти ж скотина! Уб*ю падлюку! Павла мов вітром здуло з криші автобуса. Він спритно втікав від розлюченого Гавриловича під дружний сміх всієї бригади. Коли страсті трохи вщухли і автобус виїхав, бригадир сам підійшов до Толічки і посміхаючись сказав: - Готуй хлопче могорич, тепер до твоєї «чайки» черга прийшла.
Час збігав швидко. Машина так захопила Толічку що він і на вечірки з друзями перестав ходити. Уже всі знали що він працює, що його машина майже на виході. Друзі його розпитували, йому завидували. А він, ховаючи потріскані від холоду та бензину руки, лише посміхався коли хтось із друзів натякав йому про ніби-то влаштування на роботу по блату.
Машину завели. Двигун спочатку противився але вже через хвилину загудів. Толічка сидів за кермом впевнено, нога чутливо тисла на газ. Ворота були відчинені.
    - Виїжджай на обкатку, - скомандував Іван Никифорович, - та не газуй, потихеньку, пам’ятай: тихо їдеш – далі будеш. В слід виїжджаючій машині він з задоволенням сказав Павлові: - Татко його, з жалю до сина, просив механіка не давати йому машину на ходу. Казав: «Хай до армії погуляє, наїздиться ще»… - Не дали… Так він з лайна зібрав, то вже характер, без таких як він було б скучно жити.
  Далі буде.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 15-07-2013

Ви вмійте заінтригувати

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Гошилик Олександр, 14-07-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0110750198364 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …