Асоціації
Вона, зрештою як і всі, не любила вранішніх дзвінків. Це майже завжди несподіванка, і як показує досвід, швидше всього, не дуже приємна. У двері подзвонили знову. Вона накинула халатик і неохоче пішла відкривати. На порозі стояв незнайомець. Середнього зросту, коротка стрижка, джинси, спортивна сумка через плече і великий пакет з ручками. А ще темно-синя сорочка з коротким рукавом. Три верхні ґудзики були розстебнені. Саме три. Не один, не два, а три. Так, як їй завжди подобалось, відкриваючи той “ бермудський трикутник” на чоловічому тілі, що вмить заволодів її увагою.
-----Добрий ранок! Чи можу я бачити Віру Петрівну?
-----Добрий ранок. А ви помилились. Пані Віра проживає у квартирі №32.
-----Вибачте, але у вас тут лише одна квартира з чотирьох має номер.
Вона згадала, що уже два тижні, як вони із сусідами міняли двері, а номер вона, як і мабуть двоє інших, так і не прикріпили. Вона вийшла за двері. Так і є. Номерів і справді не було на трьох квартирах, де нещодавно були встановлені нові вхідні двері.
-----Це тут! – вона вказала на сусідні двері.
-----Дякую. Вибачте.
Вона закрила двері і пішла на кухню. Включила кавоварку і телевізор. За кілька хвилин у двері знову подзвонили.
-----Не хочу набридати, але мені потрібна ваша допомога. Там нікого немає. І передзвонити не можу, бо всю ніч був у дорозі, і сів телефон. Дозвольте у вас трохи підзарядити і поговорити з Вірою Петрівною. Моя мама передала мені для неї пакунок з медом. У нас своя пасіка.
Вона, як і всі, нізащо не пустила б у квартиру незнайомця, але погляд знову зупинився на трьох підступно розстебнених ґудзиках сорочки, і вона запросила його в коридор, вказавши на розетку. За деякий час він вже розмовляв з Вірою Петрівною. Вона мовчки стояла поруч і зрозуміла, що він має залишити мед у неї, бо у сусідів там на дачі проблеми з водопроводом.
Ховаючи зарядний пристрій у сумку, він сказав:
-----Отже ви все чули. Передайте Вірі Петрівні цей пакунок, коли повернеться. Показуйте, де ставити.
Вона провела його до кухні і вказала на невеличку нішу біля холодильника. А далі він так несподівано вимовив:
-----Так кава гарно пахне. Не пригостите? Я сьогодні ще без сніданку.
-----А ви хіба не поспішаєте?! – Вона намагалась голосом продемонструвати легке обурення його безцеремонністю. Хоча насправді вже думала, які саме горнятка подати для кави, і чи залишився ще в холодильнику сирник.
Вона завжди вважала, що мужчина має бути маломовним, без зайвих емоцій. А сьогодні вона із захопленням слухала його розповідь про мед, про холодну цьогорічну весну і змерзлу акацію в цвіту, про сусідського пса, що називається Корок, бо має окрас геть, як деревина коркового дерева, а ще про сусіда з купе з верхньої полиці, що всю ніч храпів, присвистуючи, як старий паровоз. Слухала і думала, що ґудзики на його темно-синій сорочці трохи засвітлі, хоча, можливо, це зовсім непогано.
Через деякий час вони разом готували обід. Вона з насолодою спостерігала, як він майстерно нарізав молоду капусту на салат, хоча взагалі присутність мужчини на кухні її швидше дратувала.
Після обіду вона запросила його у вітальню. Він зупинився посеред невеликої світлої кімнати, схопив її за руку і в одну мить притягнув до себе. Дивлячись їй у вічі просто сказав:
-----Я тебе хочу.
Долі секунди вона думала, що треба подумати, що сказати; чи не думати, але як сказати, не подумавши… Сказала лише:
-----Так. – І почала далі розстібати ті магічні ґудзики на його сорочці.
Їм було добре вдвох. І в той момент не хотілось нічого, лише ще і ще. Ще ближче і ще пристрасніше.
Коли вона запитала, чому він залишився, у відповідь почула:
------Мені дуже сподобався виріз на грудях твого халатика, що зупинявся на дуже інтригуючому місці, і я пропав. У мене це місце у жінок викликає дуже сексуальні асоціації.
Вона тихо посміхнулась. Асоціації…
