- Денисе, занеси до чорнового журналу. «05:30. Увійшли в протоку Отранто», - сказав старпом. І послав свого матроса в обхід по судну.
Це такий гарний морський звичай. Вночі, посеред «собачої вахти», коли всі, кому можна, сплять, а всі, кому не можна, найбільше хочуть спати, обходити все судно і перевіряти, чи все йде за штатним розкладом. Там світло не вимкнули, там броньовані двері метляє на хитавиці, там ще щось не в порядку. Пильнуй. Дрібниць у морі нема. «Собача вахта» давалася Денисові важко. Краще б вже було, як Сергій, не спати з опівночі, аніж так, тільки очі, начебто, закрив, - вставайте, графе, на вас чекають великі справи. Аби ще на нічній вахті заведено було мовчати, точно стоячи засинав би на містку. Але в старпома Анатолійовича була своя теорія і практика. Якщо моряк позіхає, значить йому на вахті нецікаво, і треба йому просто розповісти чергову морську байку чи озадачити винятково корисною справою. Без шкоди для навігації, звичайно.
- Протока Отранто відділяє Іонічне море від Адріатики, пояснив старпом. Тут від італійського чобота, від самого каблука, до Балканського півострова – якихось 40 миль. Тут не зівай, рух, як на автостраді. Так, хто це в нас поперек курсу суне? Схоже, паром з Бриндизі на Грецію, диви, скільки вогнів на палубах Відверни ліворуч на десять градусів, Денисе.
- Єсть, ліво десять! – відповідав Денис, завчено знімав з автокерманича й перекладав стерно на лівий борт. – На румбі.
- Добре, так поки підемо.
Нічне море шуміло за відкритими на крило містка дверима. «Таврію» легенько похитувала попутня хвиля. Через лобовий ілюмінатор блимали низькі зорі та вогники зустрічних та попутніх суден. Зелений – правого борту, червоний – лівого. Білі – на кормі та на самих вершечках щогол. Старпом видивлявся зустрічних в локатор, коли вони наближалися - розглядав у бінокль та викликав по рації й домовлявся, як розходимуться.
- Все просто, Денисе. «Бий вправо, будеш правий». Тобто, пропускає той, хто бачить інше судно зі свого правого борту. Вночі взагалі красота. Бачиш лівий бортовий, червоний вогонь – пропускаєш. Бачиш правий, зелений – їдеш. Як на світлофорі. А ось коли бачиш одразу обидва, і зелений і червоний, значить зустрічний суне прямо на тебе, й треба домовлятися, яким бортом розходитися. Зазвичай – ред ту ред, червоний до червоного. Але можливі варіанти, не на трасі Київ-Бориспіль, іноді обстановка не дозволяє. Повертайся на попередній курс.
- Єсть!
Спати Денисові таки перехотілося. Аж тут і матрос з обходу повернувся.
- Русскіє єсть? – якраз почулося по УКХ рації.
- Відповісти? – спитав матрос.
- Е ні. Нехай, правильно покличе, - засміявся старпом.
- Слов’яни, хто чує, на дріт! – не вгавав опівнічний росіянин.
- Ну, це вже краще. - погодився старпом, підійшов до рації і відповів, - Героям слава! Чого не спимо, буянимо?
- О, хохли, - зрадів росіянин. – Колего, відійдемо на робочий канал, потрібна допомога.
- Тут така справа, колего, - сказав росіянин вже на робочому каналі. – На судні немає навігаційних карт, лише одна автомобільна. Приймав пароплав в Албанії, в них знову якась революція, за три години після літака з порту вигнали від причалу . Сказали перегнати пароплав на якусь Джоджу в Ііталії. Шукаю на своїй автомобільній карті – і навіть порту цього не знаходжу. Прийом.
- Співчуваю, колего. Щось не чув я ні про яку Джоджу, це мабуть Кьоджа, зачекайте, гляну по карті.
Старпом увімкнув лампу над штурманським столом, і схилився над картою.
- Так, це Кьоджа. Джоджі нема. Принаймні на мапі Адріатики. Прийом.
- Дякую, колего. А може б ви того, курс на неї для нас прикинули. Кажу ж, тільки автомобільна карта... Прийом.
- Ану, поблимай ходовими вогнями, - попросив старпом і взяв бінокль.
- Ага, бачу, засік. 5 хвилин, колего. Нанесу на карту й порахую. Прийом.
- Сподіваюся, у вас в меркаторській проекції, а не теж автомобільна - засміявся порятований росіянин.
- Та ні, ми взагалі по пачці «Біломору» йдемо, - відповів старпом.
Він вичислив місце албанського росіянина, можна сказати - «олбанця», за локатором і став наносити його позицію на мапу.
- Андрію Анатолійовичу, - несміливо спитав Денис. – А яка різниця, автомобільна карта, чи морська, чому він сам курс подивитися не може?
- О, так все запущено? – спитав старпом. – Зачекай, допоможемо колезі, буде тобі лекція.
Старпом поклав поверх розкладеної на штурманському столі карти прозорий плексигласовий косинець з нанесеними на ньому, як на транспортирі, градусними поділками, приклав до нього паралельну лінійку.
- Ось дивися. Це в нас меридіани, вертикальна сітка, довгота. Це – паралелі, горизонтальна сітка, широта. Бачиш шкалу на полях карти? Таке в школі вчили?
- Аякже! – навіть образився Денис. – Ще в шостому класі! - і легко зчитав широту да довготу позначеної старпомом точки на карті. 40 градусів 30 мінут Північної широти, 19 градусів 14 мінут Східної довготи.
- О, будуть з тебе люди. Ось вона Кьоджа. Кладемо лінійку, беремо олівець, прокладаємо на неї пряму лінію. Кут між меридіаном і цією лінією і є істинний курс. Скільки там вийшло?
- 106 градусів.
- Ні, це супротивний, контркурс. Це від Кьоджі на нашу точку.Іншу цифру на тій же позначці глянь. Бачиш, там одразу дві на транспортирі?
- 286! – виправився Денис.
- Істинний курс що в нас на судні показує?
- Гірокомпас.
- Молоток. В сенсі, ти – молоток. Рубиш, як зубило.
Старпом підійшов до рації і кашлянув:
- Тут теє, колего. Ви по гірокомпасу йдете, чи по магнітному? Прийом.
- Та який там гірокомпас, колего. Пароплав – ровесник канцлера Бісмарка. По магнітному. Прийом.
Старпом попросив зачекати ще й повернувся до карти.
- Бачиш оцей лімб, ну кружечок в самому центрі будь-якої морської карти? Або ось тут, прямо в протоці ще вказано. 2,4 E. Тут написано магнітне схилення, яке треба ВІДНЯТИ від істинного курсу, з урахуванням знаку. Західне схилення (від’ємне), чи східне (додатне). Це буде магнітний курс. Зрозуміло? Буковка Е – це що?
- Е-е-е...
- Впевнена відповідь. Іст, східне схилення англійською, додатне. Це науковими словами формулюється, але ти їх завтра забудеш. Тому скажу просто. З компаса на карту – усі поправки ДОДАЮТЬСЯ (про знак не забуваємо). З карти на компас – усі поправки ВІДНІМАЮТЬСЯ.
- Наче зрозуміло, - кивнув Денис.
- А чому це схилення взагалі виникає? - спитав старпом. – Чому компас не строго на Північ показує?
До речі, в слові компас, старпом весь час по-моряцьки наголовував на А – компáс. Якщо ви досі читали неправильно, поверніться і усе перечитайте вже з правильним наголосом.
- Так чому не чистий Норд, Денисе?
- Тому що магнітний і географічний полюси Землі не співпадають? – припустив Денис.
- Шариш, кадете, - похвалив старпом. Полюс – на полюсі, магнітний – десь в канадському Арктичному архіпелазі. Ось воно й набігає поправка.
- Ну і останнє, треба знешкодити вплив суднового заліза на різних курсах. Жуль Верна ж читав про сокиру під компасом? Ну ось. Щоб сокиру під компас не засовувати, вона в іншому місці потрібна, в нактоузі – тумбі під компасом, розташовано спеціальні магніти, які вплив суднового заліза на магнітну стрілку майже компенсують. Але якісь незначні десяті й градуси все ж залишаються, особливо, якщо судно давно не було на девіаційному полігоні. Тож знову додаємо або віднімаємо поправку компаса, в залежності від знаку, і отримуємо – правильно, компасний курс, по якому стернує стерновий, звиняйте за масляне масло. Але це колега вже має зробити сам, в мене його таблиці девіації нема перед носом.
Старпом повернувся до рації та сказав нічному росіянину магнітний курс.
- 283,6! Повторюю, це не компасний, це магнітний, - уточнив старпом.
- О, так це ж Джоджа і є! – здивувався росіянин. Він мабуть таки проклав отриманий курс на своїй автомобільній карті.
- Це у албанців мабуть так пишеться. Італійською теж з підвивертом – якось невимовно, якщо з англійською вимовою читати, - засміявся старпом.
- Дякую, колего. Виручили, - зрадів росіянин.
- Ще одна порада, колего, - сказав на прощання старпом. – Не треба якихось хохлів по радіо визивати. Мені байдуже, а хтось може й образитися і не відповідати. Ми ж вас кацапами не дражнимо. В крайньому випадку – москалями.
- Прийнято, колего, більше не буду, - засміявся росіянин. – Який з мене москаль, я з Калінінграда.
- Ну, я так і думав, що когось нетутешнього, з Балтики занесло, - відповів старпом. – Привіт Імануїлу Канту.
- Прийнято. Щасливого плавання! Передам!
- Був один німецький філософ колись в Кенігзберзі (так раніше Калінінград називався) – пояснив Денисові старпом. - Розумний був дядько. «Критику чистого розуму» написав.
- Так виходить, автомобільною картою не можна користуватися тому, що на ній магнітне схилення не нанесене? – спитав Денис.
- Правильно мислиш, кадете. Але не тільки тому. Зачекай ще, я в локатор горизонт огляну, чи нема зустрічних, і повернуся. Позаточуй поки що олівці, з цього уся навігація і починається. Чим гостріше олівець, тим точніше позиція судна на карті.
Отож, обіцяна лекція з навігації та картографії для учнів сьомого, пардон, вже восьмого, класу. Ви, шановний читачу, якщо підзабули теорію, теж приєднуйтесь, послухайте.
А чи ніколи вас не напружувало, шановний читачу, що моряки користуються, начебто, такою незручною мірою довжини, як морська миля? 1852 метри, ще й 30 сантиметрів. Ну добре, сантиметрами можемо знехтувати. Але чому оце весь час перемножувати в стовпчик усім зрозумілі метри й кілометри? (Ну так, Денисе, автомобільна карта – в кілометрах, але справа не тільки в цьому, слухай далі).
Але, якщо розібратися, саме моряки користуються найзручнішою та науково обґрунтованою одиницею виміру. Справа лише в тому, що Земля наша – куля. Ну, зараз вже ми знаємо, що не зовсім куля, а більш складна фігура – геоїд, але уявімо для простоти, що вона – саме така, як шкільний глобус, розкреслений меридіанами та паралелями. Усі меридіани проходять через Північний та Південний полюси, тож якщо розрізати наш глобус лобзиком строго по меридіану – буде коло. Тобто – 360 градусів. Якщо лобзик не застосовувати, а просто нанести ті градуси, скажімо, на нульовий меридіан, який проходить через Грінвічську обсерваторію в Англії, отримаємо шкалу для вимірювання широти. Нуль – на екваторі. 90 градусів – на полюсі, байдуже, Північному чи Південному, бо широта теж буває північна і південна.
До речі, нульовий меридіан проводили через Грінвіч не завжди. Були часи, коли кожна країна мала власний. Іспанці, наприклад, проводили через Севілью, португальці – через мис Сагреш тощо. Тому карти різних країн відрізнялися широтою та довготою, що було доволі незручно. Вкрадуть іспанці секретну португальську карту, а по ній неможливо працювати, галеони із золотом з Америки на Філіпіни проводити! Тому в результаті домовилися, що нехай буде Грінвіч. Англійці на той час мали найбільше вже складених мореплавцями карт, то щоб перемальовувати менше, обрали саме англійський нуль відліку. Але це так, для загального розвитку. Нам важливо лише те, що меридіани вимірюють в градусах.
Градуси, в свою чергу, поділяються на мінути. 60 мінут – градус. Довжина ось цієї мінути на земній поверхні і становить 1852,3 метри, але сантиметрами ми домовилися знехтувати. 1 мінута – 1 одна морська миля. 60 миль – градус, хіба не зручно? А повна земна окружність, таким чином – 21 600 миль, або, хай вже буде по вашому, 40 009 680 метрів. Що, не дуже круглі цифри насправді виходять? Можна, звичайно, оті 9 з половиною зайвих кілометрів округлити, але уявіть собі, що супутники Магеллана не доїхали до порту Севільї отих десять кілометрів. Чи можна після цього вважати, що вони обійшли довкола світу? Отож з милями – розібралися.
Теж, суто для загального розвитку, а не для заліку – довжину земного меридіану, або, що те ж саме, екватору (ми ж використовуємо спрощену модель – кулю) отримали зовсім не теоретично, а практично. Коли іспанські конкістадори Піссаро потрапили до Еквадора, європейці вперше отримали можливість виміряти довжину одного градуса екватора на місцевості. Буквально – кроками. Бо в екваторіальній Африці, де начебто це могли б зробити ще раніше, португальців зустрічали геть негостинно, обстрілювали отруйними стрілами, поїдали полонених науковців на очах товаришів з каравели прямо на пляжі тощо. Отож з глобусом, я сподіваюся, розібралися.
Але глобус – наочна, але доволі незручна річ. Він же точна модель Земної кулі. Мусить бути пропорційним. Візьмеш дрібний масштаб – нічого, крім континентів на ньому не розгледіти. Візьмеш великий масштаб, на якому помітні подробиці, – і доведеться возити з собою кількаметрову в діаметрі кулю в штурманській. Ну, всі бачили картинки середньовічних географів біля гігантських глобусів з циркулями, якими можна вимірювати вже і довжину власних кроків. Оце воно. Годиться тільки для географів-теоретиків та для кабінетів географії в школі, на судні не скористаєшся.
Якщо ж проектувати зображення з кулі на площину, тобто на карту, обриси морів і континентів спотворюються. Ну, з круглого на пласке – не дивно. На шікільних картах нашого дитинства вкритий льодовиками острів Гренландія, що розташувався у високих широтах, був удвічі більшим за континент Австралію. І нас мучили сумніви, чому в такому разі Гренландію назвали островом, а континентом – Австралію. Насправді ж Гренландія чи не в чотири рази менша, все по чесноку. Годі й думати планувати за такими картами навколосвітню подорож, бо вони спотворюють основне, що цікавить моряка – кути між різними точками на поверхні землі і меридіанами – курс з Отранто на Кьоджу, чи пеленг на ось той мис, наприклад. А нас же цікавить в першу чергу саме курс.
І ось один якраз географ-теоретик з Фландрії, звали його Меркатор, придумав, як цієї халепи здихатися. Вигадав спеціальну – меркаторську – проекцію, в якій усі кути зберігаються. А відстані відповідають масштабу на певній широті. Тобто ось та шкала з градусами широти на лівому та правому берегах морської карти – нерівномірна – кожен градус та мінута розтягуються або стискаються, якщо заміряти циркулем чи вимірювачем їхню довжину ближче до гори або до споду карти. Візьміть, переконайтеся самі, поміряйте. А що я вам казав, неоднакова довжина мінути на шкалі? А мінута – то миля. Градус – 60 миль, не забули ж, ге?
Наслідки з цього дуже прості, і якщо запам’ятати одразу наслідки, теорію можна й забути: коли штурман вимірювачем хоче порахувати відстань від точки А до точки Б на карті, довжину слід визначати на шкалі точно навпроти цих точок А та Б, там масштаб співпадатиме. Ні, не так, Денисе, втикай одну голку в першу точку, розводь, втикай в точку Б. А тепер зліва, на цьому ж рівні, десь посередині, не складаючи вимірювач, відкладай на шкалі. Дві з половною милі. А тепер, для цікавості поміряй внизу шкали. Дві цілих дві десятих. Вловив? Точно навпроти точок, і все в шоколаді.
Але це на генеральній карті Чорного та Егейського морів. Великий масштаб. Насправді, путівні мапи нарізають значно меншими «квадратиками» й спотворення там мінімальні, можеш сімливо гуляти циркулем та вимірювачем по всій карті, зайвий метр туди чи сюди в навігації ролі на грає. В нас довжина судна більша, ніж ти там промажеш на карті. Виставив вимірювач на 10 миль і пішов «крокувати» по курсу, як в мультику про удавів і папуг. Скільки там? 19 папуг і одне папужине крилечко? 190 миль, а крилечко ми зараз теж поміряємо, міряй з останньої точки. Наводь на шкалі навпроти. Ще чотили милі. 194 милі.
Ось і возять штурмани в штурманському столі цілий комплект путівних карт у великому масштабі, замість одразу прокладати курс на генералці, спасибі Меркатору. Осьдечки вони, в шухлядах столу. Ось Чорне море. Ось уся Середземка. А більше нам і не треба, в нас район плавання обмежений Середземкою. А деякі судна возять отак у шухляді весь Світовий океан. Повний комплект карт, всю водну поверхню Землі, має лише Британське адміралтейство, французи та ми, як спадкоємці доблесної гідрографічної служби ВМФ СРСР. Ну звісно, не тільки ми ті спадкоємці, Росія й навіть Туркменістан – теж. Але все одно приємно.
- Ну давай, навчу тебе ще за радаром пеленги на миси брати і місце на карті за двома пеленгами визначати. Заодно і попрацюю штурманом, а не вчителем географії. Годину вже не визначалися. Записуй пеленги...
