Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2438
Творів: 43659
Рецензій: 85108

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авантюрна проза

Кролик в країні смутку

© Надія, 06-07-2013
  
    
        НА РОЗІ ДВОХ СВІТІВ *

Я тебе не прошу почути - ні, не чуй
Запхай у вуха вати, в серце льоду
Хай більше не пече від зрад
Хай більше не говорить...

Я тебе не прошу, наказую - вертайся
Я жду ще досі в тому листопаді
На розі двох світів, на перехресті злив
В ілюзії кохання...
                                                ВНШ*

                                                                      


           У матово-золотому світлі призахідного сонця Кролик саме майстрував пристрій для телепортації, який підійшов би усім жителям країни. Не те щоб це було його спеціальністю, та й ніхто не просив цього, однак він робив це, бо міг. Одночасно з Кроликом схожою діяльністю займалося все населення, обґрунтовуючи зайнятість таким собі «чому б і ні?».
             Не знаю, чи доводилося вам конструювати пристрої для телепортації, однак робота це кропітка і вимагає неабиякої уважності. Так і Кролику поява неясного довговолосого створіння зовсім не сприяла, навіть навпаки, в деякій мірі обурила - бо хто ж це має право отак просто з'являтися, і бігати поперед очима?
         Дівчинка - а це була саме дівчинка - кружляла навколо дерев саду, мугикаючи під ніс собі якусь несуразну пісеньку. Вона гадки не мала, як тут опинилася, однак це її аж ніяк не зачіпало, ба навіть почувала вона себе піднесено і життєрадісно, незрозуміла радість поєднувалася з приємним подивом і розтягувала куточки її рота до самих вух. Сонце лагідно блищало прямо в очі, і дівчина тинялася з примруженими очима, ухиляючись від дерев хіба що з допомогою цілого ряду богів і вищих сил.
- Агов, панночко, що вас сюди привело? - почувши непогано намугикану пісню обурення Кролика змінилось гостинністю.
          Однак панночка цього не оцінила - аж ніяк не очікувала вона зустріти тварину, яка конструює надтехнологічні прилади і така ввічлива до незнайомців.
- Стійте, куди це Ви так дременули? - гамма настрою Кролика поповнилася подивом. - Ну ж і дивина.
      Дивина дивиною, а дівчинка з розгону гулькнула в сміттєву яму, чи то з переляку, чи то згідно давно закладеної тактики.
           Хвилини дві Кролик переводив свій погляд з незакінченого пристрою на смітник. На його жаль, звідти ніхто не вилазив, і взагалі не доносилося ніяких звуків, тільки вітер насміхався шелестячим листям. Повільно він попрямував до акуратно обставленої заглибини, в якій хоч і було немало сміття, та навіть і легенького запаху не доносилося. Чим ближче Кролик підходив, тим повільніше була його ходьба, тим кисліше ставало його лице. Тричі покаявся за те, що зробив смітник поблизу (однак юний читач-захисник-навколишнього-середовища засудив його відразу, я впевнена). Адже негоже, коли на твоєму подвір'ї хтось зникає у твоїй ямі. «Ми відповідальні за те, що побудували,»- пролунав повчальний голос в голові Кролика, саме трохи нижче його довжелезних вух.
      Проти совісті і тисячі очей не попреш - наш імпровізований герой стрибнув в яму, де хвилин двадцять тому зникла дівчинка - бо саме стільки часу потрібно, щоб сформувати тягу до подвигів і жагу відновлення всесвітньої справедливості.
        Якщо ви намагалися пролізти крізь шланг, яким поливають на городах молоді огірки, то ви знаєте, як почував себе Кролик в моменти польоту.
Впав він якраз у молоді огірки, тож може виникнути цілком раціональне припущення, що саме через той шланг він і просочувався. Оговтавшись, Кролик піднявся, щоб оцінити прекрасний пейзаж куцого городу, до якого тісняться напіврозвалені цегляні будівлі, і насолодитись чаруючим запахом свіжого перегною. Нітрохи не пригнітившись - він же знав, куди стрибав - Кролик засяяв привітною посмішкою і почимчикував до залізних воріт, які виднілись трохи далі городу.
     Жертва переляку(вона, до речі, образилася б, якби їй сказати таке в лице) стояла поза воротами, тяжку думу думаючи. Не так вже й багато виправдань існує для потрапляння у зовсім нове місце з городу, а потім ще й для повернення через смітник. Благо, дівчинка, хоч і володіючи вродженою допитливістю, про одну і ту саму річ не думала довше двадцяти хвилин, а строк саме вийшов. Знову залунало мугикання пісеньки - знову дитина була в строю і готова до подальших звершень.
                Та жорстока доля не дала їй зайнятися туристичним походом до комп'ютеру, такого рідного й теплого - перед дівчинкою постала могутня постать Кролика у весь ріст, повного героїзму і співчуття, з поблажливою посмішкою на обличчі.
- Як Ви? Не поранились? Мене дуже збентежила, знаєте, Ваша поведінка, та я відчуваю відповідальність за таке раптове падіння.
Цікаво було б спостерігати у цей момент обличчя дівчинки: суміш розчулення такою милою тваринкою, яка до того ж і розмовляє, із щирим подивом, приправлена страхом перед незнайомцем, що хоче з нею заговорити, і татовою аксіомою «тварини не розмовляють». Щоб зобразити картину сповна, не вистачило б і тисячі м’язів, тож не дивно, що Кролик почав вважати її  за душевнохвору, від чого почуття провини лише посилилося. Зробивши посмішку ще поблажливішою, він розкинув руки, як це робить птаха, що кличе своїх пташенят, і поволі наближався до дівчини, по-батьківськи підморгуючи. Остання відреагувала цілком природно, як і будь хто зробив би на її місці, - кинулася навтіки, репетуючи і благаючи про поміч.
          Давно вже Кролик не виглядав таким засмученим і збентеженим водночас. Від патронської посмішки не залишилось і сліду – її змінив відчай і розчарування у всьому роду людському. Так і пішов він услід за дівчинкою із розставленими руками, немов з хреста знятий.
            Проникаючи в глибинний сенс вдячності і наявності її у оточуючих, Кролик ішов, доки не відчув утому в ногах. Опинився він посеред дивного міста. Чим же було воно дивне? Та тим, що й містом його назвати можна було лише з такими лестощами, яких ніякий керівник не чув від своїх підопічних. Площа, на якій уже стояв Кролик була схожа на арену бувшої слави – ніби щось колись та й було, та зараз тут лише напис та скоцюрблений пам’ятник. Радували око рознесені й побиті фонтани, з яких вода текла, здавалося, в минулому сторіччі. Десь попід деревами красувався дитячий майданчик, заповнений більше пустими пляшками й сміттям, ніж дітьми. По алеям крокували похмурі індивіди, насупивши брови й пильно вивчаючи тротуар під ногами.
         Загалом, концентрація суму в повітрі сягала нескінченності. Кролик навіть відчув, як безвихідь і нудьга буквально давлять йому на плечі, змушуючи його згорбитись і зацікавитись вивченням тієї ж тротуарної плитки. На щастя, кроликам притаманна дивовижна стійкість і сила духу, так і наш герой стрімко скинув плащ сірості, гордо піднявши голову, безсумнівно, саме для того, щоб побачити як трійко молодиків розписують, гигочучи, стіну своєю на подив багатою лексикою. З їх вигляду можна було легко впевнитись, що пишуть вони аж ніяк не поезію золотого віку.
        На Кролика нахлинула друга хвиля зневіри, з якою впорався швидше, і попрямував установлювати справедливість у цьому пропащому світі. Знову постав він у весь ріст, але тепер вже вся фігура його випромінювала міць і впевненість.
- Що це ви таке творите? – гнівно запитав у хлопця, який настільки каліграфічно виписував останню букву у слові, що його старання вистачило б на всіх школярів початкових класів.
          Варто додати, що вищезгадана могутня постать кролика була ледве вища поясу юнака, тож зустрівши такий несподіваний опір від особи з настільки довгими вухами, молодик почав аж кректати від сміху. Не дивно, що й інші двоє почали виписувати піруети боком по землі. Крізь сміх хтось із них видавив:
- Ти хто, взагалі, кріль, чи що?
- Кріль це харч китів, неуки, - обурено сказав Кролик, - А от порядним людям не пристало займатися таким свавіллям. Негайно припиніть!
          Серйозний тон змусив хлопців повставати і задуматись над власною поведінкою. Звісно, вони вирішили свій вчинок цілком достойним, тож перевернули Кролика й разом дали йому такого копняка, що той пролетів метрів двісті, не менше, й опинився у певній подобі парку(якщо назвати оте парком, можна образити безліч людей). Дерева тут були (уже добре) обвішані пакетами, немов на Різдво, а пляшки, яким не вистачило місця на дитячому майданчику, мило собі розташувались навколо, святково сяючі відбитим світлом від ліхтарів. Будь-хто відчує себе в ньому, немов на вечірці, навіть музика є – подекуди угрупування осіб, що не славляться своєю відразою до алкоголю, затягують кострубату пісню. Істинно райська насолода: від неї не втечеш, не заховаєшся.
        Мимоволі Кролик почав подумки звертатись до всіх речей, які пов’язували його з домом: про дружину з трьома діточками, про його починання в літературі, про дослідження і пристрої, яких він ще не змайстрував. «Ти не зможеш втекти від дійсності в спогади,» - заявив голос у голові. «Зате я почуватиму себе краще,» - подумки відрізав Кролик і почав шукати поглядом якийсь вихід із цього лісу печалі. Вдалося йому це доволі просто: весь парк був заледве двісті метрів довжиною.
            Поринувши в мислення, Кролик просто йшов, без якоїсь на те причини, мети чи цілі. Борознив океан відчуженості, натикаючись на айсберги відчаю і щораз тонучи в бездонних глибинах смутку.
Він шукав виходу і не знаходив, підходив до людей, але ті відвертались і обминали його.
         Нарешті, коли ноги вже перетворились на желе, набите ватою, Кролик зупинився. Сів під дерево і дивився на зорі. Зорі його зрозуміли й розрадили, показавши нескінченно гарні світила і затягнувши в чудернацький танок сну.
День скінчився.
                            Навіть на краю прірви
Просто подивись вгору
Вітер розжене хмари
Ти побачиш сонце
Навіть на краю світу
Просто озирнись - на линві
Ластівка співає пісню
Про твій рідний дім
Навіть в глибині печери
Де живе твоя самотність
Широко заплющ очі

Уяви сонце
Просто дихай вільно в небо
І довірся вітру вранці
Ти повір своїм бажанням
Ти повір мені
                            ВНШ*                                  

Після такого невдалого знайомства з невідомою країною кролик страшно образився
на невідоме місто і людей в ньому. Спокійний зазвичай, він ледве стримував сльози
від обурення. Його, шанованого і знаного в своїх колах мешканця використали замість футбольного м’яча! І то саме тоді, коли він збирався виголосити один з кращих своїх монологів про користь нації!
- Нізащо не повернусь сюди – сказав собі кролик. Він оглянувся назад на свій прим’ятий  хвіст, видер з нього одну волосину і опинився знов на знайомій галявині.
Там, в призахідному сонці біля самовару вже сиділа знайома рижувата дівчинка і бавилась тим, що грала в ромашку з його пристроєм для телепортації.
Може, ця гра називалась і по-іншому, але суть була та ж – дівчинка методично відривала від пристрою кабель за кабелем.
- Зараз я їй ноги повідриваю! – думав кролик, наближаючись до невинного створіння.
Дівчинка була гарна, таких кролик ще не зустрічав, тож з кожним кроком його рішучість все зменшувалась.  Дівчисько подивилось на нього великими сірими очима і запитало:
- Я вам нічого не зламала? Я пила ваш чай, дуже смачний, перепрошую.
Самовар на диво не постраждав. Кролик пригладив вуса і сказав, дивлячись вбік:
- Та ні, нічого. Ті кабелі я й сам збирався повідривати.
- Будьмо знайомі. Аліса – сказала дівчинка й протягнула руку для привітання.
- Вибачте, що втекла тоді, я думала що ви справжній.
- Я і є справжній – відповів кролик, поправляючи хутро.
- Та ні,  кроликів, що розмовляють, не буває, це мені сниться.
І який гарний сон!
- Який сон? – обурився кролик.
- Ось помацай мене, я теплий.
- Вщипніть мене! – відказала Аліса і почала щипати себе за руку.
- Ой мамочко! Це що, країна чудес, як в книжці? Я про неї читала колись.
- Нарешті, приїхали – відгукнувся кролик. Я тут стараюсь - стараюсь, знайомлюсь а в мене не вірять. Он прилад мій пообривали – хотів додати він , та стримався.
- Не повірите, але я завжди хотіла в країну чудес. Мене й Алісою в школі прозвали, хоч насправді я Ганя.
Дівчинка не знала, що говорила сама до себе, бо кролики, в своїй переважній сутності, не здатні так довго розмовляти й пересуватись голодними, тож трохи некультурно відвернувшись, кролик був зайнятий поїданням капусти. Він радів, що хоч капуста не привернула увагу дівчинки й тому залишилась цілою.
- Я трохи рудувата, і казок багато знаю. Про Алісу взагалі напам’ять вивчила – вела своєї дівчинка. А той Васька як почув, й почав прозиватись. Так усім і розказав про Алісу.
- Невавно  ак – відповів кролик з набитим ротом.
- Перепрошую, що ви сказали?
- Негарно так. Нечемні у вас хлопці– повторив кролик, потираючи хвіст. Я теж, можна сказати, трохи з ними познайомився.
- От як? І як вони вас сприйняли? – поцікавилась Аліса.
- Та нормально так поспілкувалися, але можна б і чемніше відноситись до представників фауни – сказав кролик, потираючи забите місце.
Аліса подивилася на кролика і посміхнулась.  
Кролик теж щось згадав і засумував, звісивши вуха. Хтозна, чи туга за знищеним кабелем, чи спогади про хамуватих хлопців настроїли поважного і знаного в своїх колах мешканця на мінорний лад. Він навіть ладен був розплакатися , але ж не перед цею гарною дівчинкою.
Аліса й собі згадала, що вона не вдома спить, а попала в невідому країну, рядом майже плаче зайчисько і більше нікого немає. Не знати навіть, чи будуть тут добрі герої, як в книжці.
- А чого це ви так похнюпились? – запитав Чеширський кіт, підходячи ближче.
- Ви що, не йдете сьогодні на крокет до королеви?
Аліса здивовано озирнулась, але нікого не побачила.
- Хто це був ? – запитала вона в Білого кролика. Кролик витер лапкою затуманені очі й проказав:
- Ах, так, так, доведеться друже.
- Як це так нікого немає? Чого питаю похнюпились? – проказав хтось вдруге за спиною Аліси. Дівчинка рвучко обернулась, та за спиною нікого не було.
- І чого ви зі мною не здороваєтесь? – проказав невидимий кіт ще раз.
Дівчинка закрутилась навкруг себе та марно.
- Котику, та де ж твоя посмішка? – запитала вона. - Як його розсмішити !
Аліса вдавано покружляла і театрально впала, та кіт не сміявся.
- От я зараз кину в тебе тапком! – розлютилась Аліса і кинула тапком навмання. Отримав удар ні в чому не винний кролик, який вже було почав приходити до себе але знов заплакав.
- Стривайте, ви так повбиваєте моїх кращих друзів – прошелестіло щось над головою і близько на дереві дівчинка побачила - таки неповторну усмішку.
- Мені зовсім не смішно, але тільки ради вас ! – повторив знову кіт, тобто посмішка кота.
- Я не можу піти на зустріч, до мене прийшли друзі – показавши на дівчинку, мовив Кролик.
- Це при тому, що я й так вже сьогодні, так би мовити, находився.
- Аліса йде з нами! – безапеляційно сказав кіт і розтанув на горизонті.
- Ну все, я пропав! – заметушився кролик, коли посмішка здиміла.
- В мене пропав фрак! І взагалі, я сьогодні зовсім не маю настрою для крокету. Можна сказати, я сьогодні й сам як м’яч для…
- Не видумуй! – обірвала його Аліса. Ми йдемо до…королеви? А де моє плаття.?
Дівчинка рішуче обтрясла скатерть з столика від капусти і одягла на себе, дивлячись в дзеркальний бік самовару.
- Можна сказати нічого, новий прикид…
Кролик звісив вуха і розхитувався всім корпусом.
- За що ж мені сьогодні? Чому я?
Треба сказати, що кролик зовсім не був депресивним створінням. Навпаки, переважно його знали як рішучого і мудрого мешканця Королівських країв. Тож і тепер, депресія як прийшла, так й пройшла непомітно. Кролик почухав за вухом і гаркнув:
- Стоять! Хто питав дозволу, щоб взяти чужу річ?
Аліса так і вклякла.
- Пошкодження чужого майна, так би мовити, несе за собою кримінальну відповідальність згідно Закону про матеріальне благополуччя пункт третій частина друга.
Але, бачачи, що Аліса сіла на землю з несподіванки і може пошкодити його майно ще більше, милостиво додав:
- Стоять тут! Я незабаром…і теж здимів.
Кролики ж - бо тут і там бігають одинаково швидко.
Тож поки Аліса приходила в себе після кролячої метаморфози, він вже встиг нагнати паню Миш.
- Вельмишановна пані! – заволав кролик.
- Пропадаю, рятуйте!
- Миш на всяк випадок сама сховалась в нірку, тож кролик продовжував монолог:
- О шановна мише! ( Мишо, миш, мишою, миші) О мише!
- Мені потрібен твій фрак, позич, благаю, все віддам тобі що маю!Я спішуся дуже нині на крокет до господині! Мусиш зараз мені дати, з нори буду витягати!
Обережна миш кинула з нори кролику обтріпаний фрак й засипала після себе нірку задніми ногами.
- Дякую, о шановна Мишо! – прокричав кролик в нірку.
- Вавтра ввіввіам! – ці слова були вимовлені нерозбірливо , бо злякана миш саме працювала задніми ногами, вигрібаючи пісок просто в морду кролику.

Аліса тим часом оглядала чудесну галявину. Якщо чесно, вона була дуже рада, що попала сюди. Ніщо не віщувало неприємностей, всі речі були їй майже знайомі , вона з радісним передчуттям очікувала знайомого кроля.
Як раптом на приладі, з якого вона висмикувала кабелі не прочитала слово:
Телепортація.
- Навіщо в біса їм тут телепортація? Тут же рай, точно. Ніхто не прозивається і в школу можна не ходити. Та я би сюди всіх подружок поприводила. Ні, не всіх, тільки хороших. І маму, звичайно. Хоча мама буде мені не дозволяти…ні краще когось з подружок. Кролика додому взяти – ніхто ж не повірить! Як заговорить, всі там попадають. Ні, треба точно взяти щось на пам’ять…
- Тільки не мене, Алісо! – сказав кролик, який вже давно повернувся і спостерігав за дівчинкою, що говорила сама з собою.
- Давай швидко летимо, а то не встигнемо…


КОРОЛІВСЬКИЙ КРОКЕТ ТА ІНШЕ

Я тобі розповім казку - ти не спиш
Твоє ніжне безсоння пахне імбиром
Твої босі долоні вгору пучками пальців
Цілуватиму пошепки, щоб не збудити
Твоє безсоння...
Твої карі жовтаві очі як в молодої сови
Розглядають у тепряві привидів і їжаків
Я тобі розповім свої таємниці і страхи
Я тобі розповім, як без тебе мені не жилося....
                                                                        ВНШ*
                                                                            


  Тим часом хлопець Вася, що так нечемно повівся з кроликом, сидів в себе в кабінеті за письмовим столом. Кабінет цей йому попався по протекції батька, але Васі дано було випробувальний термін роботи.
   Васю така професія дуже влаштовувала, тим більше з його середньою, можна сказати,  з дуже середньою освітою. Зараз він мучився тим, як підняти трудову дисципліну.
   Василь  завів собі зошит приходу - відходу на роботу. І все би може було й добре, але  сам він не любив, чи скорше не міг всидіти на роботі.
Він з заздрістю згадував кролика,  раніше згадував котів і песиків як приклад свобідних індивідуумів, не зв’язаних ніякими обов’язками. Подобалось йому й те, що вищеперечислені особи не користувались послугами громадських вбиралень.
Вася оглянув свій кабінет, підпер голову і задумався, як би добре було б мати шапку – невидимку і свою ж лазерну голограму в кабінеті. Тільки так вирішувалась проблема з відробкою робочих годин і контролем підлеглих.
- Але до голограми треба ще запис диктофона. Наприклад, заходить хтось, запізнившись, а тут з голограми з диктофоном голос:
- Чому запізнюєтесь? Пояснююючу на стіл, швидко - зловтішно захихотів Вася.
Він задивився у вікно, де між маленькими острівцями асфальту красувались здоровенні баюри з водою. Була саме рання весна, і рештки асфальту благополучно розмивало дощами.
- Якби ті гроші, що водії платять за транспортний збір та віддати на укладення доріг – замріявся Василь.
Але реальне сьогодення було невмолиме. Тих кілька метрів, що він пройшов до контори від батьківської машини виявились фатальними для його фінських мештів, і як не дивно, вплинули на стан носової порожнини начальника.
- Хустинку мати не поклала в кишеню – подумав Вася, і визначивши це як поважну причину втечі з робочого місця, вже збирався дати драла.
І саме тут пролунав телефонний дзвінок. Батько, який відчував телепатично думки свого дитяти, подзвонив і сказав:
- Будь на місці! Зараз приїдуть ревізори.
  Василь задумався і почав переписувати вірш, який писав вже місяць. І все би було нічого, якби не займенники але і проте. Вони завжди поставали в вірші, як дилема. Якби не вони, Вася вже давно був знаменитим поетом:
:                                                              
                                                                                                Я написав листа до вас,
                                                                                              Якби хотіла, то моглас…
                                                                                                Невдовзі, десь за пару літ
                                                                                               Отримаю проте отвіт:
                                                                                               Я теж хотіла і могла б,
                                                                                             Зробити це для вас, коли б…
                                                                                              Я знов послав до вас листа :
                                                                                              Чекати маю я до ста?
                                                                                             Тут хтось прийшов і став казать
                                                                                             Що тут ревізія, як мать.
                                                                                            І двері, бачте, хтось запер
                                                                                            і що робитиму тепер?
                                                                                           Було то лихо немале,
                                                                                           Тягнув за клямку я, але…



Василь чуть не заплакав з досади, закурив, а потім по привичці почав закопувати окурки в вазонки. За цим милим заняттям його і застала прибиральниця, яка почала прибирати їх звідти, повернувшись спиною до начальника. Вся її спина виражала осуд і навіть зневагу, як здавалось Василеві і він несподівано згадав дівчинку Алісу, що жила в їхньому під’їзді.
Саме від нього їй найбільше діставалось, хоча як зазирнути глибше, мала йому навіть подобалась.
- І де ж той україномовний кролик? Треба було взяти його на роботу, розпитати. І чим я думав? Навіщо копав тваринку?

  Вищевказана особа, тобто Кролик, якому чомусь гикалось, летів саме з Алісою на крокет до Королеви. Він був дуже стурбований. Аліса ж летіла вперше, дув сильний вітер, дівчинка закрила вуха пальцями . Під ногами шумів прадавній ліс, далі вони оминули скошені поля з дивними пірамідками, далі річку з зеленою водою.
  Кріль у смокінгу  і в циліндрі виглядав дуже імпозантно поруч з трохи перестрашеною Алісою в вбранні з скатертини. Такими вони з’явились на очі мешканців цього дивного краю. Приземлившись прямо посеред вельмишановних запрошених, кролик зразу ж підійшов до знайомих і почав кланятись, піднімаючи капелюха а Аліса застигла з відкритим ротом.
   Нікого з присутніх вона на знала, та й як могла вона знати равлика з мегафоном, чи шоколадну кокетку. Десь там далі грали в пінг-понг три ведмеді. На просторому полі крім площадки для гольфу і боулінгу були розставлені столики  з чайними сервізами і печивом. Навкруг було дуже чисто, було багато зелені , росли фруктові дерева, всюди були прокладені доріжки з морського каменю і ракушок. На клумбах зацвітали ранні весняні квіти – тюльпани, фіалки і ще якісь інші.
- Як називаються ці чудові квіти? – запитала Аліса у біжучої мимо черепахи.
Черепаха витріщилась здивовано на Алісу з-під своїх окулярів і відповіла:
- Так і називаються.
- Як це так? – перепитала Аліса.
- Ось рози, фіалки, а ці як називаються?
- А ці як називаються. – ще раз повторила черепаха.
Що тут незрозумілого?
Це рози, це фіалки, а решта – ці як називаються.
Ви ж самі їх так назвали, любонько – і черепаха поспішила геть.

- Якась п’яна – подумала дівчинка.
- Хоча напевно тут не п’ють. І чого я причепилась до неї ?Хіба мені не все одно, як вони називаються?

Аліса озирнулась навкруг в пошуках знайомого кролика, але на горизонті маяли тільки його довгі вуха, які швидко переміщались в просторі. Дівчинка так задивилась, що не помітила і штовхнула саму королеву з крокетною битою.
- Позвольте леді! – з достоїнством відказала королева, яка була вбрана в парчову одіж, трохи подібну по крою на Алісину скатертину.
Це була вже немолода і дуже худа жінка, з яскравим макіяжем. Якби не неприродня худоба, вона би могла здалеку виглядати на модель, але зблизька була подібна на засушену тараньку.
- Мало того, що ви вирядились в подібне вбрання,та ще й штовхаєтесь! На голові в королеви був вінок із золотих квітів, руки й ноги прикрашали кістяні браслети.
- В порошок зітру! На коліна!
Аліса з несподіванки вже й не знала, що й казати, але виручив знайомий Кролик , що саме вчасно з’явився й прошепотів :
- Цілуй руку! Кланяйся , кажи компліменти швидко!
- Э-э – промовила Аліса. У вас дуже гарний середній палець на лівій нозі! Просто незрівнянний ! Цілую ручки!
Поки заморочена королева вигнулась в дугу, розглядаючи шедевральний палець, Аліса попрямувала до виходу, як в неї вчепилась холодна клешня красавиці і королева сказала:
- Що ж , на перший раз вам прощаю. З вас партія в крокет.
Кролик перелякано затулив морду руками і здимів.
- Що тут такого, в тому крокеті? – подумала Аліса.
- Я , ясновельможна пані, ваше крокоди…ваше високо..королівство і грати не вмію – промовила вона.
- Не мучтеся – відповіла таранька. Можете звати мене просто:
- Ваше превелебне високосіятельство.
- Ваше прихлебательство! – вигукнула Аліса навмання.
- Я ж не знаю правил гри!
- Я ж сказала просто : Ваше високочтиме сіятельство! Повтори! А правила прості: Кидаєш м’ячик в лузу по черзі . Програєш – голова з плеч.
- В якому розумінні? –перепитала дівчинка.
- Ну позбудешся голови – втомлено відповіла королева. Волосся твоє піде мені на парик, ну а решта щось придумаємо.
- Кролик! Кролик! – зарепетувала Аліса, але було вже пізно.
Навколо почали збиратись різноманітні мешканці дивної країни, які безцеремонно розглядали Алісу. Було багато звірів, вбраних в строгі костюми, пару засушених тараньок з почту королеви і ще якійсь незнайомі обличчя.
Аліса аж зажмурилась з досади.
- І чого я в такий страшний сон попала? Хочу до мами!
- Крокет! Крокет! – закричали мешканці, раді новій розвазі.
- Буде їм крокет зараз! – вирішила Аліса і несподівано побачила збоку співчутливу посмішку чеширського кота.
На розчищені для крокету поляні вже стояли палички і м’ячики для биття.
- Бий перша! – сказала королева.
- Ні, давайте ви – хотіла сказати Аліса, але згадала, що забула знов звертання до королівської особи і вирішила не давати приводу тій здійснити свій приговор передчасно.
Аліса підійшла до м’ячика? але було вже пізно. Його саме з’їла меланхолічна корова з запрошених.
Королева аж позеленіла з люті.
- Як це? Як це? Хто посмів?- напала вона на корову.
Але це була священна корова. Священною її називали тому, що мала вже дуже багато років і давно вийшла на пенсію. Замолоду корова приносила дуже багато користі тож і на пенсії продовжувала працювати. Ніхто не хотів брати на себе відповідальність за її звільнення, тим більше що навіть при натяку на це корова починала гірко ридати.
Тому вона ходила, де хотіла і робила, що могла.
От і зараз на королеву дивились її великі очі а з ока капнула сльоза.
- Священна, священна! – загомоніли мешканці.
- Жаль її, жаль.
Королева отетеріла і не знала, що сказати.
Цим і скористався кролик, який зовсім не залишив дівчинку в біді, а біг по прилад для телепортації. По дорозі він згадав про його корекцію Алісою та на щастя пригадався незвичайний смітник.
І хоч як йому не хотілось повертатись в ту страшну і нечемну країну, він схопив Алісу за руку і поволік геть.

Василь саме докурював останню сигарету, як перед його очима в кутку з’явились спочатку вуха кролика, а потім й сам кріль в смокінгу.
- Який несподіваний прихід! – подумав Вася й подивився на недопалок своєї сигарети.
- Мальборо, а так вставляє! От клас.
Кріль і собі перестрашено витріщився на Васю, і згадавши щось, хотів лізти назад, але Василь з переможним вигуком схопив того за вуха.


                                         РАЙСЬКА    КРАЇНА
На запитання, хто ти, я не знав що відповідати
Дівчина, та й все...
Трохи кумедна, розглядаєш енциклопедії тварин
Читаєш чужі листи і запам'ятовуєш чужі паролі
Носиш звичайний одяг, щоб не виділятись
Але однаково виділяєшся
У юрбі твоя постать немов горить
Маленька, бліда, пронизливо самотня
Ти йдеш, а під тобою плавиться смола
Якою заливають тротуари...
На запитання, хто ти, я не знав відповіді
Я довго думав, хто ж ти така
І досі думаю..
                                                 ВНШ*

- Попався! – з переможним вигуком крикнув Васька, тягнучи кроля за вуха. Той від страху заплющив очі і в ту мить перед ним пронеслося все його кроляче життя..
                            
Моменту народження і народження своїх дітей тут не було, зате згадалась жорстка дисципліна і режим самовдосконалення в королівстві. Щодення копітка робота по вирощуванні капусти та салатів. Гра в крокет з королевою в строго визначений час…  

- І як тобі не стидно, Вася! – подала голос Аліса.
- Ану облиш тваринку, йому ж боляче!
Василь отетерів від несподіванки і подивився на стелю.
- А ти , мала, звідки взялась? Ану паняй звідси, а то гірше буде – погрозливим тоном засичав він.
Кролик тим часом оговтався  і вкусив Василя за середню частину тіла, що була перед його носом. Василь зігнувся впоперек і випустив тваринку.
- Тікаймо! – закричала Аліса і вони з кроликом скочили до дверей.
Раптом за дверима почулися голоси ревізорів. Василь раптом згадав про недокінчений проект і кинувся доганяти Алісу.
- Візьміть мене з собою – несподівано попросив він.
- -Я вже буду чемним, тобто ніколи…Рятуйте від ревізорів – з трагічним виразом обличчя прошептав він.
Кролик з сумнівом подивився на Алісу. Але Васька вже тримав їх за кінцівки. Тож кролику нічого не залишалось, як ввімкнути третю швидкість, і дременути з друзями навпростець, збивши з ніг ошалілих ревізорів.  
  Новоспечені друзі тікали, не розбираючи доріг і ноги принесли їх в той самий злощасний парк, в ту ж тінисту алею, де колись сидів одинокий Кролик, плакав і дивився на зорі.
- Куди ж нам тепер? – запитала Аліса.
- В моїй країні королева з крокетною битою – відповів Кролик.
- А в моїй ревізори – сказав Васька.  Якщо ви ненадовго, то я з вами.
Кролик звісив вуха і глибоко задумався, дівчинці навіть довелося потермосити його, щоб привести до тями. І тут, як назло, у квітні з небес почав падати сніг прямо в баюри з водою.
Це й вирішило їхню долю.
- До мене, однозначно. В нас тепло, а я не взяв зимову шубу – рішуче відрубав кріль.
- Але Ваську не візьму, і не просіть. Баста!
- Нічого, ми тебе ще відвідаємо – сказала Аліса сумному Василю.
- А додому не хочеш? – запитав він.
- Ні. Туди я ще встигну. Полетіли! – скомандувала Аліса і хлопець здивовано провів поглядом пролітаючу дивну пару. Він глянув на годинник і тужливо завив на неіснуючі вдень зорі.

В царстві королеви тим часом минув переполох, зв’язаний з зникненням гості. Підлеглі обшукали все, що могли. Королева сама зазирала навіть під самовар на скатертині, і весь час кричала,  піддані для показухи так старались, що витоптали майже всі квіти на клумбах, та марно.  
- Як корова язиком злизала – бовкнув хтось.
- Корова! Де корова! – заверещала королева, та викликала лиш нові коров’ячі сльози та тихий сміх по кутках.  

    Спасаючи свою репутацію, правителька вже подумувала, як краще оголосити прикре непорозуміння – загальним гіпнозом чи сном. Для цього оголошення вона підшукувала підходящого професора і вже знайшла ведмедя, що виконував ці функції. Але і тут вийшла затримка. Ведмідь на святі переївся меду і заснув, колеги – приколісти перенесли його до тарілок з салатами, на що якраз зараз з жахом взирала повелителька.    

  Аліса з кроликом була вже в його господі, на тінистій галявині, де кроля чекала Велика несподіванка.
Саме так він колись назвав свою дружину, коли вона раптово застала його з коханкою.
  Несподіванка його була дійсно великою, завдяки доброму апетиту. Вона чекала його не сама, а з багаточисельними діточками і з скалкою в руках.
- Де ж це ти ховаєшся? Діти їсти хочуть! Це що за одоробло привів?Гуляєш, поганцю?
   Кролик щось винувато белькотав дружині, а Аліса вирішила за краще не вмішуватись в сімейні сварки і відійшла дальше. Зробила вона це добре, так як кохані після нетривалого але бурного сексу помирились, діточки знайшли тим часом капустяне поле, і нарешті, насичена  дружня сімейка покинула стоптану галявину.
- Як вона мене налякала – втираючи піт, сказав кролик.  
- Добре, хоч цього разу не помітила прилад для телепортації. А минулого разу поламала з діточками. Хтозна, що подумала. Тому й доробити ніяк не можу – пояснив кролик.
- - Але чому? – запитала Аліса.
- Не знаю. Спочатку гарненька, худенька була. Тепер дітей жаль. Вони хоч на мене схожі?
- Як дві краплі води – запевнила Аліса. Бо всі кролики на світі таки схожі між собою.
Кролик з Алісою прогулювались по тінистому лісі, коли Аліса згадала, що зголодніла. Кролик, як справжній джентльмен, запропонував тій скуштувати соковитих пагонів під деревом чи можливого меду в дуплі з бджолами, але та чомусь відмовилась.
Аліса навіть почала відвертатись від знайомого, ловлячи себе на гріховній думці про кролятину з гарніром. І вкінець не витримала:
- Все, веди мене на обід. А то я за себе не ручаюсь.
Пані Миш, що визирнула з нірки, злякано сховалась назад.
- Хіба до королеви? Там точно було щось смачненьке – нагадав кролик.
- Давай спробуємо – відповіла дівчинка і вони звернули до господи.

На затишній галявині в королівській резиденції ще залишались обідні столики з наїдками. Аліса побігла до них і почала втамовувати голод. На столі залишалось ще трохи меду і салатів.
- Прийдеться мені стати вегетаріанкою – глянувши на кроля , подумала мала.
- Попались !– підкравшись з- за кущів, крикнула королева.
- Охорона, ловіть їх!  
  Та на допомогу правительці ніхто не поспішав. Всі давно порозходились по домівках. Треба сказати, що королева запровадила строгі порядки, але сама забувала часом перевіряти підлеглих. От і зараз, почет і охорона, не сподіваючись перевірки, відпочивали від криків.
- До мене, стража! – марно кричала та щось з хвилину а потім несподівано сіла та й заплакала.
- Чого ж ви? – почала втішати її Аліса. Не треба так побиватись, ви надто авторитарні. Забагато хочете . Навіщо вам моя голова з-пліч?
- Ти нічого не розумієш. Має бути порядок – схлипуючи, відповіла королева. Всім знесу голови, хто не слухає!
- Та давайте вже миритись – відповіла дівчинка. Досить пустих сварок!
- Нізащо! – гордо скинула голову начальниця. Як я сказала, так і буде. Я свого слова не міняю. Стража! – повторила вона, озираючись.
- Ой бідна я нещасна. Тільки я працюю тут в поті чола, а всі мене нервують - завела знову її величність.
Аліса простягла тій хустинку втерти піт і дала в руки полумисок з медом. Кілька хвилин чулось вдячне чавкання, а тоді зморена біготнею королева заснула, востаннє глянувши на Алісу і промовивши:
- Все одно я тебе зловлю!
- Звичайно, звичайно – відповіла мала сплячій королеві.
- Тільки не сьогодні, у вас сьогодні день, не сприятливий по гороскопу.    

  Василь тим часом став більше задумуватись над своєю поведінкою. Не те, щоб він ставав кращий, просто іноді йому ставало стидно за свої неоправдані крики на підлеглих. Чомусь під час прочуханки він згадував своє неробство в кабінеті і тому інколи під час своїх розносів застигав на хвилину з витріщеними очима.
Васі снився кролик, а іноді і Аліса. З часом йому починало здаватись, що це був якийсь дивний сон. Правда, мати Аліси казала, що відправила дівчинку в літній табір, звідти подзвонили, що вона благополучно прибула.
- Маячня якась – думав Васька.
- - Пити менше треба, чи шо? Так я вроді і не пив. Чи зовсім трошки. Чи перехвилювався з ревізорами клятими? От прийде Аліска, за коси насмикаю. Щоб знала.

  Алісі тим часом було не до жартів.  В кролика несподівано ввімкнувся інстинкт розмноження і він зникав на тривалий час.
- Що робити, кролики ж. Така вже їхня фізіологія -  говорила сама до себе Аліса, чистячи капусту для салату і тішачи себе  тим, що їсть вітамінізовану їжу. Капуста вже явно їй набридла, але дівчинка не ризикувала добувати собі їжу, подорожуючи.

  Пару раз до на галявину навідався Чеширський кіт, посміявся трохи над салатом, ще раз запросив до компанії королеви, і , отримавши негативну відповідь, розтанув на горизонті.  
    Час від часу з;являвся схудлий кролик, з’їдав мидницю салату, приготовану Алісою для себе на пару днів, дякував, вибачався і біг далі.
Одного разу дівчинка вчасно схопила кроля за вуха і наказала відвести її додому, та невдячний кріль в період гону прокусив їй палець і зник.
  Правда, поїдаючи наступну порцію салату, він дуже вибачався, пояснюючи, що не має часу для розмов і нормального харчування але скоро шлюбний період минеться і Аліса неодмінно буде вдома.

- А я все одно потраплю в ще якусь пригоду – дала собі обіцянку Аліса. Одного друга я вже маю, будемо провідувати один одного – поглядаючи на прокушений палець, подумала вона.    

Примітки:
ВНШ* – вірш невідомого шанувальника , під псевдо Вася –Вася з Гоголівської академії
На розі двох світів* – перше оповідання написане Олександром Балковим , автором Гоголівської академії , під назвою – Кролик в країні смутку.                                                                  


                                                                


                                                              


  
  


  
  


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

Шановна адміністраціє!

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Надія, 08-07-2013

Дякую )))Не виходитьз книгою(((

© Надія, 08-07-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Артур Сіренко, 08-07-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Росткович Олег, 08-07-2013

Нема мотивації

На цю рецензію користувачі залишили 15 відгуків
© Надія, 06-07-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.49291110038757 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Рецензія на серію «Бібліотека юдаїки»
Юдаїка — це наука, що присвячена всебічному вивченню життя та діяльності єврейської спільноти. Серія …
Андрій Крижевський «Евотон: трансформація»: Цивілізації в погоні за джерелом енергії
Незважаючи на те, що в інтернеті регулярно проводяться конкурси на фантастичні оповідання, якісної української …
Буктрейлер новинки «Чи скучила за мною твоя борода?»
Новинка видавництва Nebo BookLab Publishing — «Чи скучила за мною твоя борода?» — найніжніша і найзворушливіша …
Бог помер. Людина теж: Огляд книги «Angry Bird» Джанікашвілі
«Angry Bird» — книжка сучасного грузинського письменника Баси Джанікашвілі, яка містить лише дві п’єси: …