"Мій дорогий Томасе,
Надіючись, що ти ще не зовсім махнув на мене рукою, буцімто я гайнув до Техасу чи кудись інде, сідаю черкнути тобі пару слів. Я намірявся зробити це ще відтоді, коли отримав твого передостаннього листа, – але не мав чи не зважав на можливість зайнятися своїм життям і духовними потребами. Так сталося, що, охоплений недавнім поривом до діяльності, я розмахнувся на стільки справ одразу, що був цілком неспроможний з ними розквитатися. А останні три чи чотири місяці я працював по 14 або й 15 годин на добу – весь цей час без спочинку – то й виходило, що тільки-но я брав до рук перо, щоб написати, як згадував, що закинув щось, чому слід приділити увагу. Ніколи я доти не знав, що це значить бути рабом.
А все ж, Томасе, на тому я не заробив. Я такий самий бідний тепер, як і будь-коли досі в моєму житті, – багатію хіба що сподіваннями, але їх до банку не покладеш. Я отримую третину від прибутків із «Бродвейського журналу» , і, звісно, все те, що я для нього пишу, обходиться мені в стільки ж. Насамкінець, однак, це мені добре окупиться – принаймні є хороші перспективи. Перекажи Доу від мене, що тут ніколи не випадало нагоди віддати йому борг, не створивши собі більших незручностей, ніж ті, яким би він сам хотів мене піддати, якби знав стан речей. Не можу я заплатити йому й тепер. Сам дідько ніколи не був таким бідним, як я. Також скажи Доу, що прикро мені мати його за настирливого кредитора у його поважному віці — це диявольська практика, зовсім не гідна «джентльмена і майстра слова» — не кажучи вже про редактора «Медисонського денника» Я цікавий знати, як би він поставився до того, щоб я йому написав серію листів… скажімо, по одному щотижня… які б передавали йому літературні плітки Нью-Йорка – або щось загальнішого характеру. Я б достачив йому таку серію за будь-скільки, скільки б він мені згодився дати. Якщо він пристане на таку пропозицію, попроси його вказати обсяг і стиль листів, їхню періодичність і скільки він зможе мені дати. Передай йому від мене теплий привіт і скажи йому, що настирливе вимагання боргу – єдина його провина, хоча водночас я все-таки вважаю, що це непростимий гріх проти Святого Духа, про який говориться у Святому Письмі. Я збираюся регулярно пересилати йому «Бродвейський журнал» і сподіваюсь, що він натомість зробить мені честь, висилаючи свій.
Мій дорогий Томасе, я надіюся, що ти ніколи не зможеш уявити (на підставі якоїсь видимості неуваги з мого боку), що я забув про нашу давню приязнь. Нікого на світі я не був би такий радий бачити в цей момент, як тебе; і чимало довгих розмов ще буде у нас про тебе і твоїх рідних та близьких. Вірджинія і місіс Клемм просять передати тобі привіт у найтепліших висловах. Не забудь написати докладно, коли про все домовишся, і дай мені знати зосібна, що коло тебе чувати.
Я вислав тобі старий номер «Б.(родвейського) журналу» з моїм «Вороном». Він був передрукований Бриггзом, моїм спільником, ще ніж я долучився до видання. «Ворон» мав великий «попит», Томасе, — але я написав його для єдиної мети — так само, як було з «Золотим жуком», ти знаєш. Птиця побила жука, - та все впорожні.
Не забудь відписати одразу і вір, що я
Найщиріший твій друг,
По"
