- Ну що, Денисе. На що першу зарплату витратиш? – підначував його вредний стерновий матрос вже втретє за вахту. – Бери жувачки. До нового року жуватимеш. А якщо ще не випльовувати, а під партою приклеювати, а тоді знову жувати...
Денис знову стояв на містку старпомівську вахту. Тільки вже не стерновим, а штурманським практикантом. Ростемо ж ми, гей.
- Досить теревенити, іди лоцмана зустрічати, - вступався за Дениса старпом Андрій Анатолійович. – Он вже лоцманський катер з правого борту підходить.
Корінфський лоцман виявився дуже лаконічним. Мабуть, давалася взнаки близькість Лаконіки, або Лакедемона – історичної області, що й практикувала даний стиль висловлювання.
- 36 канал! – сказав лоцман англійською, ледь піднявшися на місток, і поговорив з кимось по УКХ станції про своє, грецьке, лоцманське.
- Повний вперед! – сказав лоцман старпому, що стояв біля машинного телеграфу.
- Який же повний? – засумнівався старпом, бо судно йшло прямо в невисокий автомобільний місточок на вході в канал, і жодних ознак розводки, ні перекритих шлагбаумів, ні блимання світлофорів, ще не було помітно: в обидва боки ще знай собі їхали легковики та вантажівки.
- Повний, - підтвердив лоцман.
- Дозвольте, - сказав лоцман і відсторонив стернового матроса від стерна.
- Якже це так, Анатолійовичу? – спробував обурюватися матрос.
- Роби вже, що він каже! – махнув рукою Анатолійович. Лоцман ліг на стерно пузом, щоб краще бачити ніс судна через лобовий ілюмінатор, і замість бублика стерна став тиснути на дві кнопки, вправо-вліво, які таки були на стерновій машині, але ніхто з наших матросів ними зазвичай не користувався.
«Таврія» вже розігналася і йшла повним вперед просто в проліт низенького мосту, під яким проскочив би хіба що ялик, коли лоцман знову коротко сказав:
- На зв’язок! – і, не обертаючись, простягнув за спину руку. Старопомові нічого не залишалося, як вкласти в неї слухавку. Зі своїм береговим колегою він був так само лаконічний, буркнув у слухавку всього два слова.
І ось автомобільний міст, який, здавалося, вже не мав жодних шансів уникнути носа «Таврії», просто... пірнув під воду з усім своїм асфальтом, розміткою, парапетами й тротуарами для пішоходів, занурився просто перед носом пароплава, й «Таврія» на всіх парах пронеслася в утворений прохід. Смугасті шлагбауми з обох боків таки були. Світлофори також блимали червоним, як на залізничному переїзді, автомобілісти терпляче чекали на самому кінці зрізаної ножем дороги, а якісь нетутешні туристи фільмували «Таврію» на відеокамери, щоб тихими зимовими вечорами передивлятися літнє відео «проходження пароплава через міст» в своїй Норвегії. Через дві хвилини після того, як корма судна пройшла повз мостові опори, асфальтова стрічка шосе вже знову випірнула з моря, стікаючи струменями води, й автомобільний рух тієї ж миті відновився.
- А якби в них щось заїло? – ошелешено спитав у старпома відсторонений стерновий матрос.
- Ой, не каркай, - відмахнувся Анатолійович.
- Самий повний вперед! – скомандував лоцман. І знову підтвердив, - Так, самий повний!
Вузька, пряма щілина вільної води перед носом «Таврії» була лише на кілька метрів ширша за борти, її видовбали просто в скелі, ледь прогавив – і вже зчешеш борт об ракушечняк до шпангоутів. Старпом зітхнув, але додав хід до самого повного. Лоцман ще зручніше ліг пузом на стернову колонку і заклацав кнопками, тримаючи ніс судна строго посередині смуги води, як затятий геймер на Соні плейстейшн два. Скелясті трохи похилі береги неслися за бортом, як поїзд метро повз платформу. Якби канал не був прямим, як струна, це б нагадувало слалом на каяках по гірській річці. Але швидкісного спуску і в каякерів і немає. Денис вийшов на крило і глянув вгору на синє небо у вузькій щілині над головою. Тут було ще глибше, ніж в їхньому уславленому шлюзі.
Судно, як поршень в циліндрі, гнало перед собою хвилю. Лоцман, як пілот Формули один на трасі, весь час клацав на кнопки і підрулював, вгадуючи щонайменший рух «боліда» вбік від потрібної траекторії. Вони вже промчалися під трьома мостами, автомобільним і залізничними, десь там вгорі, в 72 метрах над головою. На щастя, окатишами ніхто не плювався.
- Що цікаво, перекопати перешийок, Істм, як називали його давні греки, намагалися ще в античні часи. Але щось не складалося. Дельфійський оракул не давав сприятливих віщувань. Зробили натомість кам’яний волок, щоб перетягувати галери посуху. Навіть в римського імператора Нерона пізніше не вийшло. Але якісь ділянки каналу ще тоді продовбали. І ось коли в 19 столітті, після здобуття незалежності, греки вирішили таки прорити канал, вони скористалися тими ділянками, які прокопали ще давньоримські раби. Ось так, хлопці, не сумуйте, коли щось не вдалося. Хтось, нехай через дві тисячі років, плодами вашої праці таки скористається.
Вони проминули вже більшу частину каналу й жодного разу навіть не чиркнули кранцями по скелі. Старпом остаточно заспокоївся і вийшов на крило містка пофоткати береги мильницею. І в цей час лаконічний лоцман знову буркнув:
- На зв’язок! – але не було кому вкласти слухавку у простягнуту за спину руку. Денис підскочив до рації і передав трубку. Лоцман знову промимрив два слова по радіо, й міст-водолаз попереду також почав занурюватися в хвилі.
- Малий вперед, - сказав лоцман, коли міст залишився за кормою і по ньому знову побігли автомобілі.
- Цигарки!
Старпом не зрозумів, і простягнув лоцманові відкриту пачку «Мальборо». Думав, курити людина хоче.
- Я лоцман, а не жебрак! – суворо відповів грек, і старпом нарешті допетрав.
- Денисе, зганяй до капітана в каюту, попроси блок цигарок представницьких. В них тут така такса. Провів пароплав – блок цигарок на презент маєш.
- А що, геть некепсько. «Мальборо» в них по чотири долари пачка, - одразу перерахував стерновий матрос, що вже прийняв стерно. – Говорила мені мама – вчися на лоцмана.
А коли лоцман отримав бажане, потис усім руки й у супроводі старпома попрямував до трапу, де вже чекав на нього лоцбот, матрос продовжив розрахунки:
- Нас він проводив 15 хвилин. Зараз сяде на зустрічне судно і знову поведе. Добре, нехай дві проводки на годину. Вахта – вісім годин. З кожного по блоку цигарок. Десять пачок в блоці. Слухайте, та це ж скажені гроші!
Старпом повернувся на місток, регочучи.
- Матрос з катера сказав, поки швартови приймав від нас. Знаєте, яке прізвисько в цього гонщика, що нас проводив? Шумахер!
- Добре, що не Айртон С’єнна! – гмикнув стерновий матрос.
- Ось так, Денисе. Чверть години жаху, і ми вже в іншому морі. В Іонічному. Коринфська затока. Праворуч – Дельфи, ліворуч – півострів Пеллопонес.
Денис подивився на порослі якимись вкритими пилом чагарниками стрімкі високі кручі, що просто з води здіймалися по лівому борту і несподівано для себе подумав ледь не гекзаметром:
- Плюшеві гори Пеллопонесу. Гарна назва. Треба буде кудись вставити
Записничок Дениска Мамута
Довжина Коринфського каналу – 5,8 км. Коринфяни придумали дуже поцяцьковані різьбленням коринфські колони, храмову проституцію і олігархів.
