Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44359
Рецензій: 86674

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Ода

Початок роману

© NATALKA DOLIAK, 24-06-2013
З висоти пташиного польоту відкривається захоплююча  панорама – земля куди не кинеш оком акуратно поділена на геометричні не завжди ідеальної форми фігури: зелені паралелепіпеди лісів, жовтуваті прямокутники доспілого жита та пшениці, темні квадрати чорнозему, відведеного під пару. Чітко розкреслені графічні зображення відділені один від одного сірими тонкими, мов павутина мотузками меж, брунатними шрамами доріг, звивистими стьожками стежок. Обнесені земельні наділи темно-зеленими частоколами лісосмуг та парканами просік. Мурахами по цівкам мурованих шляхів та торованих п’ятами стежок де-не-де пересуваються люди. Ці рухомі цятки порушують застиглу красу безмежних краєвидів, примушують згадувати про плинність часу, про смерть, яка чекає в кінці дороги і про вічність цих лісів, лук та доріг. І ця вічність незримо дисонує зі смертністю. Ця вічність дає споглядачеві у руку спеціальну лупу, за допомогою якої він, споглядач, може наблизитись до живої мапи й роздивитись усе достеменно, детально і критично.
Лишень нематеріальна лупа торкається кінчиків пальців, той, хто її взяв, каменем, зі свистом у вухах стрімко наближається до землі, встигає злякатись невідворотного болю від удару об твердь і навіть затуляє долонею очі, але ніякого болю не відчуває. Розплющивши очі, бачить, що картинка збільшилась. Споглядач має змогу роздивитись суть буття зсередини і ця суть при детальному огляді не здається такою ідеальною, як з піднебесся.
Ось по битій дорозі йде босонога селянка з двома дітьми. Жінка не вирізняється акуратністю та фольклорною красою автентичних строїв. На ній висить невизначеного кольору спідниця обстрапана по подолу та брудна сорочка, яка при багатій та колоритній природі, що оточує цю дивну трійцю, мала б бути щонайменше білосніжно-яскравою, вишитою червоними півниками та життєствердними калиновими розсипами. Поруч із неохайною жінкою плентаються, схопившись їй за спідницю двоє абсолютно голих, сухоногих дітей з неприродно великими головами. Здалеку, якщо дивитись жінці у спину, бачиш лиш тонку статуру й трохи дивну ходу. Жінка ніби напідпитку, її ноги заплітаються й ступні залишають зигзагоподібний слід на пилюжавій дорозі. З її русої голови сповзла хустина, закачані рукави домотканої сорочки відкривають по лікоть занадто худі руки, що хилитаються у рукавах мов неприкаяні язики церковних дзвонів. Здається їх навіть чути, ті глухі дзвони – десь далеко-далеко сутужний лінивий набат: д-и-нь, ди-и-и-инь, динь!  
Раптом жінка глибоко вдихає носом і різко спиняється. Стоїть мов укопана і діти її так само. В їхніх тілах не здригається жоден м’яз, ніби й м’язів у них ніяких немає, лиш кістки. При цьому тотальному безрухів’ї гурт спинами повільно наближається назустріч споглядачеві. Не йдуть вони, а ніби летять, як підхоплені вітром осінні листочки. Коли рухатись вже немає куди, бо мало не впритул стоять до споглядача, селянка неквапом повертає обличчя назад. У неї це виходить дуже дивно, голова розвертається на сто вісімдесят градусів, її діти стають враз вищими, зрівнюються по зросту з матір’ю та повторюють її трюк. Замість облич у бідолашних черепи, обтягнені тонкою, ніби пергаментною шкірою. Це – мумії. Мумії, що ожили. На обличчях застигло якесь німе прохання, зі страдницьких без жодного вогнику очей линуть благання про допомогу. Жінка і її діти протягають костисті руки до споглядача і летять на нього,  ніби й всередину нього, жадібно ковтаючи слину. Вони хапають його холодними колючими пальцями й починають спочатку тихо, а згодом і голосно та до мурах по спині моторошно сміятись. Сміються хриплими істеричними голосами, їх трусить пропасниця, від якої ці привиди клацають великими зубами й тягнуть до себе. Та не для того, аби зробити щось погане. Вони прагнуть обняти й приголубити, туляться близенько виснаженими тілами до чужинця, гладять його по засмаглій шкірі, нюхають запашне волосся. Споглядач намагається випростатись із обіймів, хоче бігти, беззвучно кричить, широко відкриваючи рота. З нього не виходить жодного звуку, а за мить і він попри власну волю починає сміятись і клацати зубами від лихоманки. А тоді, мов скажений береться відбиватись від страхіть руками й ногами, пручається, бо відчуває що й собі холоне і худне щосекунди щобільше. Збирає останні сили задля спроби злетіти назад у височінь аби знову милуватись землею зверху, з безпечної відстані. Йому це не вдається. Жінка-привид набирає повні легені повітря, надуваючи пергаментні щоки і наближає свій рот до споглядачевого. Вдихає у нього якусь невидану силу, від якої він наповнюється вірою у щасливий кінець, неймовірними зусиллями волі відштовхується від землі, зціпивши зуби та випроставши руки вгору, пірнає у небо й відчуває як хтось зверху кличе його.
- Міш! Михась! Михайло!

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Анатолій Азін, 26-06-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.25019001960754 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Що це за дитячі книги з різними витребеньками?
На українському книжковому ринку досить багато якісної спеціалізованої літератури для дітей. Хочемо …
Вікторія Авеярд «Багряна королева»: зрадити може будь-хто [рецензія]
У жанрі фентезі регулярно з’являються новинки, варті уваги. Одна з них — серія «Багряна королева». Дебют …
«Глінтвейн дорогою на Говерлу» Василя Карп’юка [рецензія]
Нова книга прозаїка та поета Василя Карп’юка потішить спраглого до спокою та забуття, втомленого містом …
«Історія — готовий список сюжетів, сідай і пиши», — Роксана Тимків
Фото: Степан Поліщук. Роксана Тимків — молода українська письменниця. На цьогорічному Форумі видавців …