Одного разу Головатий, міцно поснідавши, чомусь уявив себе творчою людиною, тобто письменником, і почав писати. Але далі кількох рядків діло не йшло. Та нарешті зрозумівши що початок був якийсь пріснуватий – не вистачало якогось ключового слова – трохи поміркувавши впевнено поставив птичку після слова «поснідавши» та зверху написав: « яєчнею на салі». О, «Лєго» враз почало складатись само по собі і Головатий все графоманив і графоманив. Все було так просто як в рекламі – головне найти ключове слово. Головатий засипав Мережу своїми творами. Його критикували нещадно, тай простору для цього було вдосталь. Що йому тільки не писали в довжелезних рецензіях: називали твори зашкарублою бувальщиною, то приписували ліберальне ставлення до нової буржуазії, то занепад творчого підходу, то надмірна деталізація в опису природи. Взагалі писали таке, що Головатому було над чим працювати у творчому напрямку.
Над новим твором Головатий старанно працював уже третій місяць: все писав та переписував, писав та переписував, писав та переписував доки оповідання не набуло такого вигляду, на думку Головатого, що можна було відсилати в Мережу. Він добре засвоїв Чеховську аксіому: «Краткость – сестра таланта» і його твір вийшов коротким, зрозумілим (навіть не професіоналам), серйозним і повчальним. Він ще трохи посидів, поміркував, випив міцного, як первак, чаю і прочитав твір голосно, для себе, для задоволення:
«Макар виріс в сімї алкоголіків і вмер рано, від запою, не доживши до старості».
Оповідання було написано коротко і ясно, як приговор. Головатому казалось що ідея твору розкрита в повній мірі, тема актуальна, для негативної критики він не залишав ні єдиного шансу. Задовольнившись написаним він, щоб не гаяти ні хвилини, жбурнув твір, як обсмоктану до білизни сахарну кістку, в Мережу на поталу критиканам. Все, голосно радіючи вигукнув Головатий потираючи долоні і нарешті вирішив відпочити перед телевізором.
Погулявши по програмах він зупинився на галасливому ток шоу Савіка Шустера. Трохи посидів, та не витримавши абсурду взаємних обвинувачень політиків вимкнув телевізор і пішов спати.
На слідуючий день, вечором, Головатий в передчутті схвальної критики на його твір ввімкнув ноутбук і, що його вразило до глибини душі, він знову прочитав негативну критику. Його дошкуляли за нібито недостатньо розкритий образ головного героя, критиків цікавило що Макар пив і скільки, ну і таке інше.
Головатий не тямлячи себе від збудження вмить зняв свій твір із мережі і не відкладаючи в довгу шухляду почав правити його керуючись критичними зауваженнями. Він почав писати все відверто, з картинками: «… Макар пив лише денатурат, синій і холодний як партійний прапор…». Головатий безжалісно заставляв свого героя тинятися по всіх гадюшатниках в місті, він провів його найтемнішими закутками міліцейських катівень. Головатий нічого не придумував від себе бо всім цим жахіттям холоднокровно хизувалися репортери з телеекранів і газет, він лише придавав усьому літературну огранку.
Та коли прийшлося писати про зґвалтування Макара міліцейським кийком з усіма охами та ахами жертви і катів, самого Головатого стоншило. Він побувавши колись на екскурсії в Бухенвальді не чув про такий витончений вид катування. Доморощені садисти значно просунулись у теорії і практиці заплічних справ.
Нарешті закінчивши писати твір Головатий наважився прочитати його дружині яка спочатку вперто не хотіла слухати рахуючи писанину чоловіка не серйозною справою та почувши написане присіла і затаїла подих. Від почутого в неї волосся на голові здибилось як від невдало зробленої хімії. Головатий закінчивши читанину підвів голову. Лице дружини було біле як крейда.
- Ти… ти… інтелектуальний садист, - ледве вимовила вона від натиску почуття і залилася солоними слізьми.
- Нічого ти не розумієш, - упевнено сказав дружині Головатий, - це ідеальний твір «На конкурс». Він полегшено зітхнув відчувши солодку втому і випустив своє творіння у кругосвітню подорож, а дружина ще довго хлюпала носом бо їй було жаль Макара.
