Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2641
Творів: 48599
Рецензій: 93359

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

МОЯ ДРУЖИНА МАРСІАНКА

© Анатолій Азін , 31-05-2013


   Ранок, як завжди, починався яєчнею на салі. Для Василя це був не просто сніданок, а цілий ритуал.  Він бережно доставав з холодильника четвертину сала, виймав з целофану, та перш ніж різати нюхав запашну, від вдалого смаління, коричневу скоринку роблячи глибоку, на повні груди, конопляну затяжку аж доки в очах не починали бігати зайчики від надлишку кисню в легенях.  Лише потім, видихнувши, щедро нарізав білосніжні кусочки, доти сало вщент не заповнить дно пательні.
   Сало на базарі він теж купував сам. Вибирав завжди прискіпливо придивляючись та принюхуючись як мисливський пес до здобичі. Настирливим продавцям інколи чемно зауважував: «Сало повинно бути салом, а не свинячим целюлітом». Що він мав на увазі це було відомо лише йому. Його сало повинно тремтіти від найменшого поштовху – «свіже» - робив висновок він; та пахнути димком не прілої соломки, та без прорості – щоб в зубах не застрявала та не бринькала по піднебінню не розжованими волокнами.
   Як тільки сало на пательні ставало прозорим Василь зверху бив яйця. П’ятьох йому вистачало. Потім накривав пательню кришкою і брався за напої.
- Кохана, - гукав з кухні Василь. – Який ти сьогодні питимеш чай? Потім прислухався чекаючи на відповідь. Не почувши навіть шарудіння чи ще якихось проявів життя він голосніше повторював запитання.
- Чую, чую, не глуха, -  лунав заспаний голос. - Сьогодні що за день?  
Василь відповідав, потім заварював чай за її бажанням.
- Та не здумай покласти цукор, - чулося з спальні. Потім знову все стихало.
   Василева дружина, котрій недавно виповнилось «…надцять» років, була все такою ж милою, романтичною і привабливою як десять років тому, коли вони нарешті одружилися. Вона була природною шатенкою з карими, лукавими як у циганки  очима, що так лоскотали його уяву про жіночу таємницю. Любася, так звав він свою дружину, знала про свої чари і тому чоловіками крутила як піп кадилом, але вибрала чомусь його, Василя, такого собі вайло, як казали люди позаочі. Він був щасливим.
   На кухні яєчня шкварчала. Василь вимкнув газ, заварив чай дружині, а собі – запашної, чорної як смола арабіки, що одним лише запахом могла підняти мерця. Він дивився у відчинені двері спальні і посміхнувся. Пригадалось як вони колись вперше поцілувались. Вона зробила це так вправно що в нього, навіть на слідуючий день, губи були опухлі як вареники.
- Кохана, сніданок готовий! – останнім дзвінком чулося з кухні.
І тут враз спальня оживала. Простір наповнювався музикою, звичайно не рамштайном, але ритм бадьорив. Все повторювалось як завжди. Хтось може сказати – скучно, проза сімейного життя, а Василеві все подобалось бо він був такою людиною що любив усе: і сало, і дружину, і ранок, і горобців за вікном.
   Але будні були буднями. А ось у вихідні йому завжди хотілося волі, простору, плескоту хвиль і тиші за якою він скучає з дитинства. А його Любася по вихідним спала. Вона чи відсипалась за майбутнє безсоння в старості, чи просто ніжилась і нічим її не можливо було зворушити. Інколи Василю казалось: якби робочим був тільки один день, а шість – вихідними, то вона мабуть би і всі шість томила ліжко. Василеві це не докучало. - «Хай спить», - казав він і собі, і матері коли та, інколи, приїжджала погостити. - «Може в дитинстві не доспала». - «А може не до колихали татко з матусею», - жалила вона сина.
   Та з роками життя брало своє хоча Василеві, як і раніше по вихідним, хотілося волі, а ось із дружиною приключилась якась метаморфоза і коли вона сталась він проґавив. Спочатку дивиною для нього стали на кухні прозорі пузаті баночки з сухою травою, як товченим тютюном-самосадом. Він навіть понюхав ту траву, але крім міцного запаху сушеного сіна більше нічого не відчув, лише в носі потім ще довго свербіло. На його питання дружина відповіла: «Це для фітотерапії». Та Василеві, який ще з дитинства боявся лікарів більше ніж «діда бабая» одне тільки слово «фітотерапія» нагадувало щось лікарське, не зрозуміле і тривожне.
- Ти що, хворієш? – запитав він.
- Ні, дурненький, - з усмішкою сказала Любася. – Очищаю організм від бруду. Може вдвох будемо очищатися?
Василь дивно на неї тоді глянув, потім подивився на себе у дзеркало, потім ще раз на неї - «Ні», - сказав він і більше питань не задавав. «Чимало може бути забаганок у цих жінок», - думав він продовжуючи їсти яєчнею на салі.
   Потім Любася почала затримуватись на роботі, вечорами листала «Астрономічний календар» - чого раніше не було – перестала спати по вихідним та стала задумуватись, ніби вирішуючи в собі якусь важливу проблему. Василь думав що це все від надмірної праці в банку де вона працювала менеджером по залученню клієнтів. Він досконало не знав що то за робота. Для нього: що банки, що лікарні займалися однією справою  з невеличкою різницею – банки тупо відбирали гроші, а лікарні ще й життя. Надалі дружина і зовсім його здивувала: - Я записалась до клубу «Любителів астрономії», - повідомила вона йому сяючи вся від щастя. – Ти не бажаєш?
Василь завжди рахував що кожний має займатися своєю справою, навіть хобі має бути у кожного своє, бо це для душі. – Ні, кохана, - твердо заперечив їй Василь. Мені краще відпочивати дивлячись у воду на поплавок ніж задирати голову до неба. – Ну, як знаєш, - і з головою пірнула в своє захоплення.
   Все було б добре та від захоплення астрономією у Любасі почала змінюватись фігура: загострилися плечі, став плоскішим живіт, на руках і ногах з’явилися раніше непомітні горбики м’язів.
- Що це з тобою? – якось вечором, діждавшись дружину з зібрання «Любителів астрономії», запитав він торкаючись з осторогою пальцями до рельєфу біцепса. Вона тільки посміхнулась. – Що, подобається? – напруживши м’язи вразила Василя ще більше. – Приходь, у нас в клубі є «Відділення докосмічної підготовки». Нас тренирують на силу і витривалість, - при цьому вона загадково посміхнулась і зникла за дверми ванної кімнати. «Господи, твоя воля» - подумав Василь, але більше питань не задавав лише промовив про себе: - Дивні ці люди, банкіри, професія накладає свою печать.
   Одного разу Василь вирішив завітати до клубу «Любителів астрономії» на «Відділення докосмічної підготовки». Його пустили туди не відразу, а лише пересвідчившись що він дійсно чоловік Любасі. Побачене його вразило так що він спочатку стояв як укопаний витріщившись на броунівський рух людських тіл в залі. Чоловіки і жінки в облягаючих трико бігали, крутились, стрибали як навіжені. Блиск нікельованих спортивних снарядів, нестримне хекання та окрики гуру-тренерів навіяли на Василя такий жах що він, не промовивши і слова, пішов геть. «З банкірами щось коїться неладне» - зробив висновок він, - «Вони ніби готуються до кінця світу».
   Тим часом на кухні поряд з пузатими баночками з’явились інші з дивним написом на кожній: «ЕНЕРГЕТИК  РАНКОВИЙ», «ЕНЕРГЕТИК  ОБІДНІЙ», «ЕНЕРГЕТИК ПОЛУДЕННИЙ», «ЕНЕРГЕТИК ВЕЧІРНІЙ».
   Василь якось вранці, міцно поснідавши яєчнею на салі, відкрив з цікавості  баночку з надписом «ЕНЕРГЕТИК  РАНКОВИЙ». Там були круглі, як коліщата, пігулки величиною з п’ятак. Одну він потримав пальцями, навіть злегка котнув по столу. Вона неслухняно змінила напрямок і гепнулась на підлогу розсипавшись на дрібні кусочки. Дружина, в цей час вийшовши з ванної кімнати, з жаху тільки плеснула в долоні. – Що ти накоїв, -  простогнала вона, - сьогодні я залишусь без сніданку. Василь чи з відчаю за розбиту пігулку, чи з остраху за необачно заподіяну шкоду ладен був цілувати ноги своїй Любасі.
- Це тепер моя їжа, - зі слізьми на очах видушила вона з себе. - Її  видають у клубі лише самим перспективним учасникам «Докосмічної підготовки». Вона має замінити всі види традиційної їжі під час космічної подорожі. А зараз я проходжу час реабілітації і адаптації до реальних умов невагомості.
   Василь стояв роззявивши рота, і як би не щойно старанно виконаний подружній обов’язок, він міг би подумати що хтось із них з’їхав з глузду.
- Мене відібрали до першої в світі марсіанської бригади, - добивала вона чоловіка своїми відвертими зізнаннями за розбиту пігулку.
   Василь все міг пробачити дружині бо кохав її до нестями. Але ось це раптове зізнання вивело його з рівноваги.
- Яка бригада?! Про що ти говориш? – розпалювався він. – Тобі мало марсіанського жолобу на землі так ти збираєшся і в космосі його шукати… з отими навіженими, - він пригадав залу тренувань «Докосмічної підготовки».
- Любий, - лагідно промовила дружина і доторкнулася губами до його плеча, - не хвилюйся. На землі то не марсіанський, а маріанський жолоб - географію треба краще знати – це по перше, а вдруге – зрозумій – мені люди довірили першою ступити на планету Марс. Ясно?
- Дуже невдалий жарт, - сердито промовив Василь. Він не міг повірити що таке хобі, як «Любитель астрономії», могло штовхнути його кохану дружину у прірву позаземного простору.
- Любий, це чиста правда. Душею я вже марсіанка.
   Ось так, прямо і відверто, а ти хоть стій хоть падай. «Моя дружина марсіанка!», - кублилося у голові Василя. «Що тепер подумають друзі, знайомі… А теща? Боже мій! – скаже що це я довів її до такого стану. Гаплик мені».
- Любасю, ти  жартуєш? – ще сподівався він на невдалий жарт дружини.
   Любий, наш банк спонсорує перший, керований людьми, політ на Марс. Уже відібрана бригада марсіан. Уявляєш, ти будеш першим чоловіком марсіанки! Га? Здорово? Ти мене кохаєш? – вона поцілувала його в губи.
   Василь, замість того щоб затвердити своє кохання, чомусь нестримно випалив: - За такі відсотки, що гилить ваш банк, можливо і кільця навколо Сатурну роздмухати, а не те що на Марс злітати.
- Ти знову – за рибу гроші! – тут вже спалахнула дружина. – Василю, ми хоть і живемо зараз в двадцять першому сторіччі, але ти залишився геть там, - вона показала рукою кудись у вікно, – за обрієм. Потрібно мислити масштабно, жити майбутнім! Розумієш, у мене на скафандрі буде емблема нашого банку, а на Марсі ми поставимо знак з назвою та гербом банку. Це буде наш промоушен для всіх землян. Ми захопимо весь ринок банківських послуг на Землі. У наших руках будуть всі світові ресурси, - щоки її палали , а очі стріляли блискавками.
- Це у вас лише «майна» і «віра», - натякала вона йому на професію будівельника, - а у нас фінанси – ми ж блакитна кров економіки.  
   Вона так захопилась що ледве встигла на роботу.
Василь ще довго переварював сказане дружиною. Він уже давно підозрював що банкіри, особливо останнім часом, перестали дружити з головами, але щоб замахнутись і на Марс, цього неможливо було уявити навіть у страшному сні.
   Тим часом, щоб трохи струснути з себе «нафталін», він заглянув до Інтернету невпевнено набравши на клавіатурі ноутбука слова: «Подорож на Марс». І це бездушне створіння людського генію видало йому таке, що Василь відразу став жителем двадцять першого століття. Виявляється що натхненником і фінансистом проекту був британський дивак і міліардер (з таким баблом не гріх і дивакувати) Сер Ричард Бренсон. Уже відібрані і проходять підготовку тринадцять перших марсіан. Серед цих піонерів-першопрохідців було і його ім’я, тобто його дружини. Політ без посадки на Марс триватиме 501 добу, а з колонізацією – вічність, і таке інше.
   Після такої новини Василь став похмурим, а дружина навпаки -  була веселою, лагідною та невтомною у подружньому житті – як в останній раз. З Інтернету Василь уже знав і про апогей, і про пірегей. Уже зовсім скоро Марс мав наблизитись до Землі на саму коротку відстань і тоді… Прощай моя марсіанко! Час спливав безжально і безповоротно.
   Одного разу його Любася ( а це могло б статися коли завгодно) прийшовши з чергового тренування з усмішкою сказала: - Любий, час «Х» настав, я з бригадою відлітаю на космодром в Калахарі. Вразі чого… банк потурбується за тебе. Василь в розпачі мовчав, він тільки їв її очима і думав: «Чого ж цим жінкам не вистачає на Землі, щоб ось так, ризикуючи життям і теплим ліжком, рватися в безодню, а втім – їдуть же на заробітки і в Італію, і в Іспанію, і ще туди куди Макар вівці не ганяв – і нічого», - заспокоював себе він.
   Любася відлетіла. Через деякий час всі інформагентства світу на перших шпальтах друкували світлини з його марсіанкою. Особливо чітко камери фокусували на ємблємі банку – спонсора польоту.
    Ночами, коли не спалось, Василь виходив на балкон і задравши голову до неба шукав очима таку близьку і таку далеку червону зірочку що єднала його з коханою дружиною. Якось, нишпорячи по нічному обрію, Василя стали вантажить думки про пишно тілу білявку Люсю – нового офіс-менеджера в їх фірмі. Тоді він став відчайдушно лупцювати кулаками себе по голові за підозру на замах в подружній зраді.
   Василь тримався. Час від часу він отримував  звіти від космічного агентства про політ. Серце Василя калаталось коли він читав сухі повідомлення, та це не вгамовувало його пристрасті. А теща, це горнило пекельної смоловарні, їла його живцем. Вона слідкувала за кожним його кроком і всім, всім патякала що він такий пройдисвіт від якого навіть дружина втекла аж на Марс. Жінки стали його цуратись, а діти показували пальцями, ніби він був хвостатим. Та Василеві було байдуже. Він, як завжди, їв ранком яєчню на салі, а вечорами гамселив себе кулаками по голові.
    


                                                

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Olex Tron, 30-06-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Victor Artxauz, 09-06-2013

особливий респект за банкірів -

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© George, 01-06-2013

Ключ - конопляна затяжка? :)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина Михайловська, 01-06-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.71334314346313 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …