Кажу: "Як справи?"
Бачу: "Погано."
Чую: "Стерпно..."
Розумію: "Ти не хочеш мені говорити"
Чую: "Бувай."
Хочу: "Рад був..."
Бачу: "Беземоційно підкорююсь обставинам"
Виходить: Закономірно-випадкова зустріч.
Втекли один від одного. щоб пекельно не трудитися і не змінювати слів.
Розкажи мені, хто ти, людино?!
Я так хочу хоч раз полюбити знаючи, хто ти.
А не потім любити. Попри те. Закриваючи очі на те.
З знижкою, всепроникним, глибоким і щирим прощенням, з потаємно піднятою тінню більш лівої, менш помітної брови. Зі знанням того, що вона сама повільно терпляче опуститься. Заспокоється і відрадиться.
Розкажи мені хто ти, людино!
Я так хочу полюбити тебе, а не весь той час, проведений, скоріш за все, не з тобою
