В тьмяній кімнаті кам’яниці школи Сенкевича панували нерви. Щонайважніше, тії нерви панували на обличчі полковника Мончинського, який сьогодні головує на збориську командантської старшини.
- Положення русинів на відтинку вулиці Бема-палацу Голуховських-Сойму- Головної пошти геть непевне. Ми просто зобов’язані ужити пропозицій, викладених у моїй доповіді, аби остаточно замкнути січовиків у пастці Цитаделі та Фердинандових касарень, - гучно виказував свій плян командант четвертого відтинку Станіслав Лапінські.
- Тобто ви всерйоз вважаєте, що одна панцерна машина здатна витворити справжні дива і стати нашим магічним списом? - критично кинув полковник.
- Беру озвучене вами твердження під особисту поруку честі офіцера війська Польського. Авто, заготоване техніками минулого тижня, має у своєму тілі чотири скоростріли та доста броні, аби проїхати вулицями Міцкевича, Ягойлонською і викурити присутність гайдамаків у довколишніх будовах аж до дільниці на Карла Людвика. Натомість, рух нашого панцерника надасть карт-бланш крісовій атаці зі сторони Єзуїтського городу.
- Команданте, ви випробовували до моменту нашого збору це панцерне авто у ділі? Хоча б у наближених до військового діла умовах? - запитав Мончинський.
- Ми не можемо вчинити настільки ризикових ставок на одній лиш бойовій одиниці. Описана вами техніка навряд чи повторить британські чудеса під Камбре, - резолютивно мовив Мончинський.
Лапінські не вгавав :
- Пане полковнику, скориставши нашим паралічем, русини готові дістати нас на Головному гостинцю, про це мені щодня доповідають джерела з Народного дому. Ми не можемо зволікати з можливістю контрудару, я рішуче проти цього. Мій плян однозначний у твердженнях - у нас достатньо сили для отримання під контроль усього середмістя.
Полковник Мончинський не знайшов відповіді. Його мовчання стало правдивим тлом становиська, у якому польська начальна команда опинилась у цю пору. Глухота Пілсудського та полишення на поталу долі усього львівського гарнізону, постійна загроженість стратегічних позицій на різноманітних напрямках - площі святого Юра, Головного гостинцю та кадетської школи, не залишали полковнику шляху для надання іншої резолюції.
- Дев’ятого листопада о восьмій ранку розпочинаєте втілення свого пляну, маєте моє затвердження. Відповідальність ви на себе потягнули вельми достойної ваги.
Полковник все ж навіть не підозрював, наскільки згубною може стати притаманна його нації одвічна самовпевненість, що віднайшла своє гідне місце у пляні команданта Лапінського. Втім, усе це до нього прийде вже вечірнім часом того дощового дня, дев’ятого листопада 1918 року...
