Одного ясного дня в кімнату зазирнув сонячний промінчик. Він легко ковзнув по поверхні столу, зі столу стрибнув на ліжко, з ліжка затанцював на телефонній трубці. Це був дуже веселий промінчик, а звали його Шусть. Шусть любив зазирати в людські оселі. Він там знаходив багато цікавого. Багато хто вже знав Шустя і радів, коли бачив його, як давньому знайомому.
Коли Шусть зазирнув до кімнати, Стіл привітався з ним трохи рипучим голосом:
- Пр-и-и-и-віт Шустику.
- Давненько тебе не бачили – підтримала телефонна трубка.
- Ой, друзі, ви знаєте - у мене стільки справ, стільки справ – захекано промовив Шусть.
- А ви як тут? Що нового?
- Та …нічого. Нудьга страшенна – промовило ліжко.
- Так-так – зацокотіла телефонна трубка, тепер літо і всі поїхали на море, навіть ніхто і не дзенькне.
В цей момент Шусть, якраз нишпорив по кутках кімнати. Він був дуже цікавим і ніколи не міг стояти на одному місці, навіть коли розмовляв.
- Ой-йо-йой ! – закричав Шусть. На нього раптом зі стелі посипалися порохи і він став невидимим. Бо злився зі стінами.
На якусь мить ніхто нічого не зрозумів. Лише ліжко догадалося першим:
- Він захворів пиловою хворобою.
- А-пчи – донеслось звідкісь з кутка – це як?
- А так, в сонячних променів – це хвороба невідимістю ще називається і немає нічого страшнішого за неї – сказав стіл.
- Я-я не хочу, - схлипнув Шусть – я не хочу хворіти.
- Бачиш, даремно ти не слухався батька Сонця, коли він тобі казав на лізти по кутках – сказала телефонна трубка, яка завжди все знала.
- Я не буду більше – голосив Шусть.
- Тепер вже пізно – сказав стіл, - треба тобі іти до хмари. Щоб тебе вилікувала, коли ще можно. Іди і не барися, бо залишишся назавжди невидимим.
Шусть кинувся до хмари.
- Тітонько, - заволав він з порога, - рятуйте !
- Ось так завжди, спочатку нароблять біди – а потім лікуй їх, - пробурчала хмара. Але змилостившись над Шустем і заставила його сидіти під зливою цілі дві години. Шусть терпів цю не дуже приємну процедуру, бо як відомо сонячні промені не люблять дощ, для них, це як для нас гіркі мікстури, чи ще гірше, уколи. Зате через деякий час він вже бігав веселий, однак в темні кутки вже не зазирав і добре памятав науку батька Сонця.
