23.08.2006 р. Ось сьогодні знов бачив жінку, котра як докір сумління стоїть та просить грошей на лікування своєї важко хворої дитини. Колись люди стояли під храмами надії - церквами. Вона простоює під храмами „розгнузданого, а може й перверзійного, консумеризму” - супермаркетами, яких у Більську останнім часом розвелося на славу - ну саме - чию? Церква - на славу Божу. Люди колись відмежовувалися від тваринного світу релігією, адже відчуття сакруму притаманне всім людським істотам, як хоч би й моваю. Зараз людям віра менше потрібна, адже впевненість в змістовність свого життя і оптимізм на майбутнє почерпають назагал із цього, що вже придбали і сподіваються ще купити - за „важко зароблені” гроші. Церква ж відкрита лише в окреслену пору і в окремі дні - назагал у неділу. Супермаркет відкритий від ранку до ночі - також і в неділю. Проповідей тут слухати не треба - хватить дивитись реклами. Обрахунків цього, що на совісті, також робити не треба - порахують за тебе в касі, аби було у кишені...
І ось стоїть ця жінка перед супермаркетом. Бо може для неї він і є храмом надії...
