Велетенські, в три обхвати, стовбури столітніх африканських дерев котилися з палуби за борт, варто було матросам вибити кріплення каравану, і здіймали водоспади бризок: шубовсь-бовсь-бовсь! Деревини виринали на поверхню лазурних вод затишної морської протоки між Євбеєю та материком і довкола африканського лісовоза, що стояв під причалом поперед «Таврії», утворилося вже ціле дров’яне поле, по якому можна було б ганяти, не замочивши ніг, якби стовбури не продовжували колихатися на хвилі й обертатися довкола своєї осі. Коли таким чином від вантажу звільнили всю верхню палубу лісовоза, просто від набережної містечка відвалила ціла флотилія човників. Звичайні рибальські ялики з двигунцями, на різні варіації яких наші хлопці вже надивилися від Керчі до Халкіса, білоборті, з намалюваними на носу очима, налетіли на дров’яну «крижину», як мартини на косяк тюльки, й заходилися полювати на окремі деревини. Грецькі старигани у автентичних грузинських кепках і потертих піджачках, що переважно стернували на тих яликах, зловивши чергове поліно багром, миттєво хапалися за молоток і забивали в деревину гвіздок, і вже за нього брали дровиняку на буксир тонким сталевим тросиком. Вполювавши з десяток африканських стовбурів, запускали двигунця й, у димках вихлопів, буксирували вервечки деревин через гавань до похилого бетонного сліпу біля цеху деревообробки, де без зупинки рухався ланцюговий конвеєр, підчіпляв з води черговий могутній стовбур залізними гаками, й волочив його до цеху.
В Дениска, який спостерігав усю цю красу технологій деревообробки з крила містка, крутилося в голові лише одне дурне запитання:
- А що вони роблять з гвіздками? Ану як циркулярна пилка на цвях наскочить?
- А Шелман його зна! – чесно відповів старпом Андрій Анатолійович, коли Дениско таки не втримався від свого дурного запитання. «Шелман» називалася ця найбільша у Греції деревообробна фабрика, біля причалу якої вони стояли в очікуванні на свою чергу вже другий день, і, очевидно, так само звали її власника.
- До речі, Денисе, ти знаєш, що циркулярну пилку запатентувала жінка?
- І перископ – теж жінка! Щоб підглядати до чоловічої лазні! – підтвердив електромеханік Дмитрович, що вчасно заскочив на місток. – Хлопці, пішли поможете кабель до берегової колонки дотягнути. Домовилися про берегове живлення.
Броньований електричний кабель в чорній гумовій ізоляції був страшенно важкий і довгий. Дмитрович колись вдало його позичив прямо на кабельному заводі, метрів 500, всього лише за пляшку кока-коли. Він ледь на в’юшку на палубі біля машинного відділення повністю намотався. Зате тепер «Таврія» була забезпечена береговим живленням за найменшої нагоди, навіть коли берегова колонка на причалі знаходилася далеченько. Та що там, цього кабелю вистачило б навіть, щоб заживитися з іншого берега цієї звивистої протоки між вузьким та довгим островом Евбея та материковою Грецією.
- Пацани, а в школі зараз взагалі історію вчать? – спитав Андрій Анатолійович, коли вони вже, крекчучи, відтягнули кабель до колонки.
- Хто вчить, а хто не дуже, - чесно признався Сергій.
- А вам для чого? – по-одеськи, питанням на питання відповів Денис.
- Ну ми ж зараз у самих що ні на є історичних місцях. А я не бачу ентузіазму й усвідомлення на ваших лицях.
- А що сталося в Халкісі? Ми щось прозівали? – спитав Сергій.
- Ну, не в самому Халкісі, трохи вище протокою, вздовж берега, знаходяться уславлені Фермопіли...
- 300 спартанців! – майже одночасно вигукнули Денис з Сергієм. Хлопці таке люблять.
Якщо ви, шановний читачу, вже трохи підзабули цю історію зі свого 5 чи 6 класу, коли її вчать у школі, дозвольте нагадати, що йдеться про греко-перські війни, а саме про їх епізод, коли триста спартанських воїнів на чолі з царем Леонідом у вузькій Фермопільській ущелині між скелями кілька днів стримували багатотиячне перське військо, яке у поході досуха випивало цілі річечки. Персам вдалося пройти далі лише завдяки зраднику, що показав їм придатну гірську стежину, щоб вийти грецькому війську за спину.
- Ну, насправді греків було кілька тисяч, ще фіванці, фокійці, з інших міст-полісів. Просто в Спарті були кращі піарники, - засміявся старпом. – Ось цю протоку, дивіться яка вона вузька, перекрив афінський гребний флот на чолі з Фемістоклом, щоб перси не могли висадитися зі своїх кораблів у тил грекам. Перси так і не наважилися розпочати морську битву у такому незручному для них місці, де їх перевага в кораблях була нічого не варта, але спробували частиною галер обігнути Евбею з півдня і напасти ззаду. Та у відкритому морі було настільки буряно, що більшість їхніх галер затонула. Воно, он, і нас в тій протоці вчора прихопило вітерцем і по зубах давало. Добре, що ми не галера...
Хлопці перезирнулися. Про радистову антену краще було мовчати. Секрет. Нікому ні пари з вуст.
- Повідомте це якось принагідно старшому механіку, - похмуро запропонував Сергій. – Що ми – не галера.
- Ну, не далеко ми від галери втікли, - обізвався Дмитрович від колонки, продовжуючи крутити клеми. – Такі ж плоскодонні, мілкосидячі, ледь задме – ховаємося в якусь шпарку, а не пощастить добігти до шпарки, як сьомій «Таврії», - і беркиць догори днищем.
- Та що ж з нею, нарешті, насправді трапилося? – не витримав Денис постійних недомовок моряків щодо цієї прикрої події.
- Швартов, - почав Дмитрович. – Швартовний кінець з носової в’юшки повністю витравився під час шторму, намотався на один гребний вал, дизель заклинило, тільки на одному гвинті вони вже не змогли вигрібати носом на хвилю, їх розвернуло бортом і перекинуло. Все. А почалося все з того, що якийсь нетямуха не зажав стопор на в’юшці. Дрібничка, начебто.
- Ну, могло і саме віддатися, коли хвилею бак заливало в шторм, - заперечив старпом. – Були випадки, що металеві в’юшки взагалі хвилею зрізало, як автогеном. Так що вже ніхто не скаже напевне, як саме той швартов розмотався. Коли вантаж, вони труби везли, змістився на один борт і судно накренилося, вони спустили рятувальну шлюпку і в неї встигли сісти всі, крім капітана, старпома і старшого механіка. Коли ж судно перекинулося, старпома викинуло з крила містка в море і знайшли його лише через добу вже замерзлого. Зима була, вода холодна, він був у гідрокостюмі, але під час аварії йому розірвало холошу на нозі. Отак, через маленьку дірочку тепло з тіла все і витягло. Стармеха потім знайшли у машинному відділенні, а капітан пропав безвісти.
- Ну от питається, чого вони тому шторму в пащеку поперлися? Перестояти треба було, - переконано сказав електромеханік.
- Знаєте, Дмитровичу, я розумію, що капітана зробили кругом винним і саме це йому написали у висновках комісії потім. Так, по-нашому, вали усе на загиблих, мертві сраму не ймуть. Воно в чомусь і правильно, навіщо життя людям, які залишились, псувати. Але навіть якщо рішення той капітан прийняв помилкове, з морем помилитися легко, ніколи не знаєш, що воно ще утне, то сплатив за свою помилку за повним рахунком. Залишався на місткові до останнього, загинув разом з судном, свій обов’язок, таким чином, виконав. А чому не перестояв і напряму від Босфору пішов? Темна це справа. Ви знаєте, що вони українського дипломата з родиною везли? Може й не могли вони ні повернутися в турецькі води, ні чекати. Дипломатія – справа тонка.
- Так отож, - підсумував Дмитрович і закрив кришку електричної колонки. – А ти кажеш – галери нещасних персів потопило. Скільки там тієї галери?
Наче на підтвердження його слів, повз їхній причал пропливла зграйка вузьких спортивних човників-академок. Стерновий найбільшого з них – з вісьмома гребцями – щось невдоволено гукав своїм гребцям, але досяг лише того, що хтось з бакових гребців обльопав його з ніг до голови, ляснувши лопаттю весла по воді, а всі інші зареготали.
- Ну ось, нічого за тисячі років не змінилося, - посміхнувся і старпом. – Аргонавти, йоксель-моксель. Вперше бачу академічні човни не на річці, а в морі.
