У Києві і Парижі є декілька закинутих, похмурих та підземних місць, оповитих моторошними легендами. Наприклад гепатогенні місця, де через земельні отвори виходить негативна енергія. Таким місцем називають Лису гору. Згідно легенд на горі вночі відьми влаштовували свій шабаш. Вдень тут збираються неоязичники, адже на горі встановлено дерев’яних ідолів. Лиса гора відома також своїм фортом та катакомбами. Згідно легенд, солдати що споруджували Лисогірський форт божеволіли. У довгих, темних і страшних катакомбах зберігали зброю. Під час встановлення Директорії на Лисій горі вибухнули склади зі зброєю, тим самим зруйнувавши цілий мікрорайон. Дотепер невідома точна кількість жертв, невідомі також диверсанти. Лисогірський вибух та його наслідки описані Булгаковим у “Білій гвардії”. Зараз на Лисій горі знаходиться військова радіовежа, тихий мікрорайон та інститут ядерної фізики. Кілька десятиліть тому на реакторі інституту сталася аварія з витоком радіації. Тому ділянка коло інституту не забудовується, тут розміщені лише гаражі. Незважаючи на всі похмурі історії, слід відзначити що Лиса гора – це надзвичайно красивий природний заповідник.
За Аскольдовою могилою знаходився старовинний цвинтар. Однак його поступово знищували для спорудження військових укріплень на схилах Дніпра (де-не-де ще можна побачити залишки склепів та кам’яних стел). Укріплення зводились на тому місці, де за легендою був красивий монастир з цілющими джерелами, але він згорів під час нападів татар. Поблизу фортеці було засновано літній Зелений театр, який також згорів. За офіційною версією – від удару блискавки, за неофіційною – за загадкових обставин. Його руїни стали улюбленим місцем зборів різних дивних неформалів та наркоманів, про що свідчать розбиті пляшки, самокрутки, бульбулятори і шприци. Багатьом людям здається що мох у Зеленому театрі виріс у формі черепа або скелета. На стіні є напис “Світ, що живе”, адже колись давно тут знімав кліп гурт “Новий світ”.
Коло театру раніше був зал радянських ігрових автоматів та дискотека “Кукушка”, де розважалися діти офіцерів КДБ. Паркова дорога – це улюблений проїзд депутатів. Тут знаходиться стара лікарня, “закусочні” столики й пеньки, а сонце пробивається крізь ще не зрубані дуби. Приблизно на місці розташування Зеленого театру відбулася жорстока й жахлива розправа над антибільшовицькими повстанцями. Це описав Юрко Покальчук у творі “Кінець”. Зараз тут щороку відбувається фестиваль вогню, а стіна фортеці є улюбленим місцем для любителів альпінізму.
Підземні ходи у залишках військових укріплень ведуть до дренажної системи. Тут залишилися дірки від куль, а раніше тут знаходили трупи заблукалих перехожих. Хащі схилів Дніпра були улюбленим місцем злодіїв та бандитів. Вузькі катакомби дренажної системи надзвичайно небезпечні: тут можна легко заблукати, а під час дощу – втопитися. Однак ці ходи є улюбленим місцем “дігерів” Києва, України і закордону. За їхніми словами, незважаючи що підземні ходи дренажної системи постійно звужуються, завдяки ним можна потрапити у бомбосховища, у Лаврські печери, у старі архіви, де можуть бути манускрипти бібліотеки Ярослава Мудрого, у товарне метро, звідки вивозили зброю з цехів Арсеналу, у підземний квартал під Володимирським собором, який планували використовувати під час ядерної війни, у секретні ходи під Верховною Радою, у фан-сектор Палацу Спорту (власне, дігери й заробляють непогані гроші показуючи безбілетним дорогу на концерт підземними ходами)...
Верховну Раду вважають самим негативним місцем у Києві. Начебто через таке розташування депутати не можуть дійти до взаємної згоди, до спільної мети, до покращення життя народу. А ще існують легенди про парламентську лінію метро під Верховною Радою, яка дуже сильно охороняється.
Окрім недобудованих станцій метро “Львівська брама” або “Теличка”, існує ще “Ленінська”. Станцію між Театральною і Університетом планували відкрити до якогось з’їзду компартії, однак в результаті її використовують як склад запчастин вагонів та кабелю.
Серед місць, де люди втрачають пильність й обачливість, називають споруду Київського РАГСу та Московський міст. Щодо РАГСу, то пильність й обачливість не залежать від місця укладання шлюбу. Пильним й обачливим слід бути до укладання шлюбу. А Московський міст сумно відомий численними аваріями з людськими жертвами. За легендою, перед тим як має статися аварія, водії бачать на мосту постать чорного монаха. Коли будували міст, то для спорудження дороги розрили старовинне кладовище. У супермаркеті зведеному на місці кладовища дуже швидко скисає пастеризоване молоко і псуються консерви... Однак за офіційною версією, більшість аварій на Московському мосту спричинені наявністю реверсної полоси. Х вважала, що реверсна полоса “ето только для ВІП машин”...
Неподалік Московського мосту, на Троєщині знаходяться “Вежі смерті”. Їх називають так через зведення незважаючи на правила протипожежної безпеки. По-перше, вежі розташовані занадто близько одна-до-одної, а по-друге, пожежна драбина не дістає до останніх поверхів.
Серед похмурих довгобудів у Києві є недобудовані опіковий центр на Троєщині, будинок культури “Бомж” у дворі посеред новобудов на Виноградарі, телестудія на вулиці Мельникова, вкриті зарощами корпуси кібернетичного центру на Теремках, басейн і корпус психіатричної лікарні на Дорогожичах. Цікаво, що у споруді басейну завжди можна побачити привабливих дівчат у чорно-рожевому одязі, а з даху психлікарні, яку називають “Дурка”, відкривається чудовий вид на Київ. Згідно розповідей, “Дурку” не змогли добудувати не тільки через нестачу коштів, а через те що будівельники чомусь божеволіли і тут сталася надзвичайно велика кількість нещасних випадків. Сюди не радять навідуватися ввечері, адже з хащів на перехожих нападають зловмисники в масках клоунів.
Екстремали люблять прогулянки по закинутих заводах, яких у Києві надзвичайно багато. Наприклад, завод “Хімволокно” на якому раніше працювали 30 000 людей нині поступово розкрадається, розвалюється та перепродається під торговельні центри. У ньому ще залишилися старі верстати та пролетарські лозунги на стінах. А завод “Радикал” є екологічним лихом у столиці України. На його території розміщено безліч отрутних хімікатів та токсичних відходів, а зі стелі заводу стікає ртуть...
У Парижі окрім вищеописаних офіційних катакомб що відвідуються, є таємні катакомби, які закриті від сторонніх осіб. Їх довжина складає загалом щонайменше 285 кілометрів.
Потрапити у ці катакомби можна з підземних церковних крипт, винних погребів ресторанів, каналізаційних отворів, підвалів старих лікарень (наприклад Вал де Грас), університетів та деяких житлових приміщень. Вхід до таємних катакомб здійснюється також з отвору поряд з тунелем кільцевої залізниці на вулиці Плант (Plantes - рослини) що у XIV окрузі. Але там постійно чергує поліція.
Як у Києві так і в Парижі краще не спускатися у катакомби самому без професіонала, котрий орієнтується у підземних лабіринтах. Про таємні катакомби існує безліч моторошних історій, особливо про стіни, що виникають самі собою і замуровують заживо заблукалих без карти або гіда відвідувачів та про дибіла в чорному вбранні, що ходить з дзвоном на шиї. Насправді значна частина катакомб напівзатоплена або вкрита битим склом і різними недопалками, а на стінах безліч графіті – позначень своєї території. Трапляються й підземні шедеври настінного живопису та цікаві скульптури : людина, що виходить з-за стіни, химерні гобліни або красиві дівчата з оголеними тілами. З катакомб можна потрапити до закинутих бункерів та підземних залишків всесвітніх виставок: макетів шахти або підземних галерей зі сталактитами.
На набережній Орсе 93 завжди стоять черги до підземного отвору. Це – музей каналізації Парижа, де відвідувачі можуть пройтися підземними галереями під трубами, по яких гасають щури, щоб зрозуміти куди йде вода з крану. Екскурсія відбувається на невеликій території, адже загальна довжина Паризької каналізації становить... 2350 кілометрів.
Про каналізацію Парижа існує також багато різних легенд і містичних історій. Наприклад, деякі місця чомусь надзвичайно сильно охороняються підземною поліцією, яка стріляє без попередження. Багато очевидців стверджують що у каналізації живуть крокодили. Також у каналізації бачили демона. Однак, ним виявився орангутан, котрий втік у підземні джунглі з зоопарку саду рослин. Це описував Віктор Гюго у “Знедолених”.
Їдучи в метро подорожній неодноразово побачить закинуті станції, станції-фантоми. Деякі з них перенесли на декілька десятків метрів вперед, деякі навіки закрили в перший день Другої світової війни, деякі не використовують через появу нових ліній метро чи РЕР. Більшість закинутих станцій (Арсенал, Сен-Мартен, Хаксо) обмальовано графіті і вони стали прихистком для бомжів під час зимових морозів, однак станцію-фантом “Порт де Ліла” використовують для зйомок фільмів, кліпів та реклами.
Переважна більшість закинутих або незаселених будинків у Парижі – це сквоти. В них живуть безпритульні й нелегальні імігранти або працюють артисти: музиканти, скульптори, або художники. Цікавим є закинутий басейн Молітор у XVI окрузі. Хоча його стіни обмальовано графіті, але у ньому часто проводяться концерти, дискотеки, аперитиви і виставки.
