Поява роману «Бот» Максима Кідрука стала вибухом наднової зорі, який сколихнув простір сучасної української літератури. Хоча, може я і запізнився з таким твердженням, але, прочитавши книгу тільки ось, маю вдосталь свіжих вражень. Найперше, як не дивно, мeне зацікавив сам автор. Дізнався, що він є не тільки ерудованим письменником, а й затятим мандрівником, - не рафінованим туристом, - що вже викликає до нього повагу в його молоді роки. Мені, як людині з постійним прагненням «гайнути ген за обрій» та географом за спеціальністю, це дуже близьке. Ще автор був виконавцем важливої місії «На Зеландію!», захищаючи гідність України та українок в недалекому 2011 році (тисну руку, Максе!). Знаю, що Кідрук вже має у своєму доробку кілька книг, цікавих насамперед для людей авантюрних і непосидючих. Але першим, що я спожив із творчості Максима, став «Бот». Як вдячний споживач, а, точніше, читач, спробую синтезувати відгук на цей твір. Адже ми маємо не тільки брати від життя, але й віддавати, творячи щось власне. Не для того автор пише, щоби потім про його твір мовчали.
Отож, беручи дану книгу до рук, що ми маємо відразу? Не знаю, як кому, а мені вперше трапляється видання, котре має тверду і водночас гнучку оправу. А це практично: книга похідна. Цікаво, таку замовив сам автор? Далі – логотип «МК», що в імені та прізвищі письменника, є його власним брендом. Наступне – обличчя бота, очевидно. Типові європейські риси (прямий ніс, тонкі губи, ті ж гострі вилиці) «малюка», позбавлений емоцій вираз, погляд схований за опущеними повіками. Чому? Чи не тому, що в тих очах проступає моторошна темінь підсвідомого та запрограмована байдужість до людського. На сірій, наче бетонній, шкірі викарбувані тонкі криві лінії, котрі закінчуються колами – одна суцільна маска з процесорних плат. Цей дизайн в загальному відображає основу, на якій вибудовується роман. Химерне поєднання людського тіла, психіки із новітніми технологіями. А в результаті – нова істота. Щось алхімічне, правда ж? Але тут, замість гомункулів, втілені у плоті боти. Та все ж у пересічних чилійських громадян вони викликають замало не середньовічний страх:
« - Сеньйоре, то не людина.
- А хто ж тоді?
- Демон.»
Ці «демони» - результат роботи сучасних науковців. Сам Кідрук, маючи немалий багаж знань із техніки, інженерії та програмування, залучився підтримкою хіміка, фізіолога та психолога. На виході маємо твір, що подає нам наукові досягнення в галузях нанотехнологій, нейрохімії, психології, комп’ютерних технологій, також детальну інформацію про пустелю Атакаму, місцеву інфраструктуру, озброєння сучасних армій – все це переплетено динамічним і захоплюючим сюжетом. Це і бойовик, і горор, і трилер з приставкою «техно». Є тут місця, де в мене шкіра бралась мурахами, а зіниці розширювалися. Здавалося б, білобрисі дванадцятирічні хлопчаки, однакові лицем – чим вони можуть налякати? А вони:
«Мовчали…
… ретельно обстежили дно. По-собачому все обнюхали і подерлись на схил. Вони не розуміли, що роблять. Точніше не розуміли, що роблять усе правильно…
… вони зрізали шкіру з якогось чилійця… зняли, як скальп, тільки не з тім’я, а з лицевої частини… і бот… він напнув цю шкіру на себе…
… боти не є людьми. Вони рухалися радше як мавпи чи чотириногі павуки, низько нахиляючи голови і допомагали собі всіма чотирма кінцівками. Маски протигазів надавали їм футуристичної моторошності.»
Що ж, враження від цих створінь у читача – стовідсоткові!
Боти ботами, а все ж герої роману – це люди. Головний персонаж, програміст Тимур, як на мене, не зовсім головний. Чи не всі літературні герої (група фахових вчених та спеціалістів, мисливець за головами на чолі братії африканських найманців) є центральними, адже їм на долю випало боротися із досі небаченим злом, що втілене у розумі трирічної психоістоти, яка керує діями сотні однакових пацанів, а згодом – і деяких, цілком сумирних спочатку, персонажів. Всі герої на своєму місці, чи не кожен має чітко прописаний характер і зовнішність, у більшості спостерігаємо психологічні переживання. Діалоги живі, на високому рівні. Частково зачіпається особисте життя героїв, зокрема Тимура з його Аліною. Автор зумів добре передати атмосферу напруження, страху, болі, міркувань, сумнівів, здогадів. Знайшлося місце для інтриг та сцен гумору. Все це на тлі найсухішої пустелі світу виглядає просто кіношно. А це плюс!
Варто звернути увагу на те, що письменник полюбляє деталізувати різні об’єкти і явища. Цього в тексті - хоч греблю гати! Уточнення внизу сторінок, окремі слова, карти, фото, схеми, формули, зображення фракталів, географічні координати, годинні пояси, дні, точний час, теорії та досліди поза ходом сюжету, додатки після основного тексту – все це не псує написаного, а, навпаки, надає роману підкресленого стилістичного ґатунку. Чого вартий один тільки опис побудови нанороботів, їх роїв та 3-D зображення одного екземпляру, що нагадує кальмара. Форма тіла першого так само, як і останнього, створена для пересування у в’язкому середовищі. Конкретика в дії. На мою думку, автор, маючи зв’язок зі сферами науки, прагне поділитися з читачем цікавими знаннями, прищепити інтерес до вивчення світу.
Одне, дуже важливе послання є у романі. Воно зводиться до того, що нові технології – це не завжди добре. У післямові автор говорить про це, як про застереження. Адже в наш час існують такі винаходи і вдосконалення, що постає серйозне питання про страшні помилки у їх невірному застосуванні. Події, висвітлені у романі, є тільки прикладом потенційної катастрофи. Тому вважаю, що прихильники дешевого бульварного чтива і щоденних серіалів розчаруються: дана книга їм не по зубах. Адресована вона мислячим особам. Хоча, вчитися ніколи не пізно.
У мене після прочитання «Бота» такі ж якісні враження, як після «Культу» Любка Дереша. Тут і там є дієві важелі впливу на психіку читача, бо навіть сам Кідрук не рекомендує книгу особам, молодшим від 16 років з цих же причин. Точно знаю, що «Бот» приречений на успіх не тільки в Україні, а й за кордоном, що вже, в принципі, сталося. Не здивуюся, якщо письменник напише «Бот-2», чи щось подібне, бо завершальний розділ натякає на продовження блокбастера. З такої книги точно б вийшов бомбовий фільм! Тож зичу автору наснаги у торуванні ще не топтаного шляху вітчизняних технотрилерів і… нових цікавих подорожей. А читачу – насолоджуватись книгою і життям, яке триває і поза монітором комп’ютера.
