Я люблю дивитися у вечірнє небо. Особливо на зорі. Скільки їх – тих зірок?! Сила-силенна!
Дивлюся на небо і виникає безліч думок. Одна з них: «А цікаво - зорі мене бачать?» Адже я мабуть для них така сама маленька цяточка, якими я бачу їх?
Небесний простір безмежний. Без меж…
Не знаю, як хто, але я впевнена, що вони мене бачать, і коли я виходжу на них подивитись, вони переказують одна-одній: «Погляньте! Знову прийшла!». І вони радіють. Я це відчуваю. Адже коли на них дивишся вони мерехтять. Я думаю, що це вони вітаються зі мною.
Коли дивишся у вечірній небесний простір, то стає на душі якось спокійніше. І починаєш думати, що не все так погано у цьому метушливому, повному проблем світі. Що потрібно тільки знайти час, щоб перепочити. Знайти час для того щоб подивитись у вечірнє небо, побачити на ньому зорі, місяць. І може нарешті зрозуміти, що таке – вічність? Адже ці зорі, цей місяць, це небо – вони були завжди, вони були мільйони років тому, вони були до тебе і будуть після…
А я - маленька людина у цьому великому всесвіті, яка любить дивитися у вечірнє небо. Особливо на зорі. Скільки ж їх?! Сила-силенна!..
