Велике жовте сонце поважно випливало на голубе, ніби аж прозоре, небо. Починався новий літній день. Повітря завмерло. Від ранкової спеки зовсім розлінувався вітер. Пішов спати, сховавшись між листям дерев, лиш деколи гойдаючи гілки, перевертаючись на інший бік.
Стара річка виблискувала водою, повільно, дихала, відображаючи у своєму дзеркалі сонце. Зелені жаби, які виводили вночі свої, лише їм зрозумілі пісні, зараз відпочивали, сховавшись під листям очерету.
На сільському полі молоде колосся пшениці перешіптувалося з голубими волошками, а червоні маки, слухаючи їх розмову, гойдали голівками, підтримуючи бесіду.
Чарівний і неповторний аромат літнього дня. У цей день солодко пахло липовим цвітом, який змішався з ароматом лісової суниці, гіркуватим полином і ніжним, поки що ледь чутним запахом цвіту молодих соняшників.
Цю непорушну літню тишу розбавляли дзвоники пташиного співу, приносячи розраду стомленій душі.
