Новий день опустився на місто, пташки тихо летять перешіптуючись між собою. Головна автострада пустує, тільки час-від-часу проїде якась вантажівка. Спокій. Метелики тихо кружляють над травою. Як добре бути в самому закутку цієї метушні, без обов’язків, без турбот, без правил. Просто лежати на гамаку і грітись чарівними промінчиками сонця.
Життя таке коротке а ми витрачаємо його на те що нам не подобається. Спочатку садочок, потім школа, університет і все тільки для того щоб в кінці отримати якусь роботу, байдуже яку, головне щоб були гроші… Цей простий папір став своєрідним ідолом для нас. Ми живемо заради того щоб їх отримати, а все через те що хтось колись сказав що так треба. З цією метушнею ми просто забули що таке щастя.
Гамак легенько погойдується, вітер колише листки час-від-часу зриваючи лишні і повільно опускаючи їх на землю. Тінь дерев дбайливо накриває мене деколи відступаючи, щоб пропустити сонце. Бджоли тихенько опускаються на квіти, їх дзижчання заплутується з іншими звуками і створює тенета з яких неможливо вибратись. Спокій. Я повільно закриваю очі.
Щастя, ось воно де! Тут, на гамаку. Серед пташок і комах, між деревами і кущами, над землею і під небом. Я нічого більше не хочу, просто лежати тут. І, і жити…
