Сьогодні Він розцвів сонцем та усівся на моєму підвіконні скраєчку, коло киці, яка солодко дрімає. Загомонів вітром у шелесті ледь розпущених листочків після тривалої зими. А потім озирнувся на мене і подумав: «У цьому світі я можу все, навіть неможливе, але тільки не можу розчинитись в Тобі». Я почула його думки, як завжди, і як завжди сполохала сонячні мрії заклопотаного, коханого… ранковою росою. Роса була такою солодкою, що Він захлинаючись почав ковтати кожну краплину, що сіялась з нашого неба, злизував прохолодну вогкість з зеленої трави і марив, Боже мій, як Він марив поцілувати мої зорі, ті зорі котрі до абсурду схожі на Його палаюче сонце. Ось так ми і зустрічаємось у безмежному всесвіті космосу. Я люблю прокидатись, коли він ще спить. Легка, літня ковдра сповзає із моїх оголених плечей, біжить вигином спини протягуючись від рук до самісіньких кінчиків пальців ніг. А коли я випростаюся, ліниво перекочуюсь з боку на бік і дивлюсь на нього. Бачу навколо очей маленькі морщинки, чоло з двома ледь помітними ярочками і така красива щетина темною, широкою смугою підперезує лице. Хочеться торкнутись його волосся, просідь між русими пасмами наче легким, молочним туманом сповиває мудру голову. Ось так і спить, глибоко вдихаючи ніздрями кисень, що заходить разом з ранковим вітром через відчинене вікно. Його злегка волохаті груди піднімають собою масу почуттів, піднімають до такої висоти, що його серце калатає в моїх вухах, особливо тоді, коли я прикладаю голівку до волохатих почуттів. Почуття по-юному дзвенять і марять дотиком далеких зір у його сповитих сном очах. Хочеться його розбудити. Розбудити так, аби розворушити усі пережиті миті. Але не турбую. Тільки потайки цілую рожеві губи Світанку.
