Вітер хилив посірілу траву додолу, вкриваючи її прозорим килимом дощу. Вона сиділа, байдужа до погоди, холоду та мокроти. В ЇЇ очах збиралися бриніти сльози, але так і залишалися всередині, стримувані глибоким диханням та тихим відчаєм. Хтось у сірому плащі підійшов і присів поблизу Неї.
- Ти маєш бути сильною та йти вперед, не зупиняючись, - сказав Хтось.
- Чого ж варта та сила, якщо вона вчить лише терпіти, байдужіти та забувати? – стиха промовила вона.
- Сила подарує тобі новий день без болю.
- Нехай вона розчинить біль у часі, але нічого не вдіє з його джерелом. Спогади залишаться.
- Сила приведе тебе до нових спогадів і завтрашнього щастя.
- Завтрашнє щастя буде лише поверхневими веселощами. Усмішка ще не означає щастя.
- Глибоке щастя з’являється не одразу. Веселощі повинні пустити коріння в твої цінності.
- Пустити коріння? Обійняти цінності тісним плетивом пустих моментів, щоб потім задушити їх у цих обіймах?
- Ні, коріння короткочасної радості повинне сягнути твоїх цінностей, щоб пустити назовні яскраві паростки нового життя.
- Паростки, які не доживуть до завтра. Дощ, вітер і тверді підошви цьому допоможуть.
- Так, цим паросткам потрібне ще й везіння. Але шанс вирости у них є.
- А везіння немає.
- Цього ти поки що не знаєш.
- Минуле вказує на закономірності.
- Минуле не має значення. Говоримо про нове коріння та свіжі паростки.
- Але ж земля та сама.
- В землі кореняться трави і дерева. В кожного – своя сила, і вона визначає майбутнє.
- Нехай. Трави зеленіють недовго. Але ж наймогутніше дерево може впасти від руки лісоруба. Сила неважлива.
- Важлива. Чому вважаєш дерево сильнішим? Сила трави – в її здатності до постійного відродження.
- Її відродженню передує болісна смерть.
- Але воно таки відбувається. Сила допомагає.
- Сила вчить терпіти й переживати біль. Відродження завжди закінчується болем. Хіба має воно сенс, якщо кінець завжди болючий?
- Навіть найсильніша біль має сенс, якщо завдяки їй ти знову зможеш відчути цей світ. Хоча б на мить.
- Ці думки більше не для мене…
- Як знаєш, - сказав Хтось, піднявся і зник у гущі зеленокроних дерев…
