На вулиці було доволі світло, місяць освітлював парк своїми срібними променями, від чого все виблискувало в темряві, і складалося таке враження що ти попав в якусь паралельну реальність. Та все ж більша частина місцевості була схована покривалом темряви, завдяки кронам дерев. З темряви пробивався ритмічний стукіт кроків. Звук ставав все сильнішим і наближався до невеличкого містка, який об'єднував два берега струмка. Нарешті, помалу силует чоловіка почав проглядатися через темряву. Ще через декілька хвилин чоловік взагалі вийшов з темряви. Це був доволі високий мужчина, одягнутий в чорний смокінг. Він впевнено йшов в напрямку містка. Та цей парк приховував ще одну людину. На мості стояла жінка одягнута в яскраво червоне плаття. Вона трималася за поручень і вдивлялася у сріблясту воду. Через мить незнайомець вже стояв біля неї, та нічого не сказав. Він підійшов до протилежного поручня і послідував прикладу жінки в червоному. Так вони простояли хвилин десять, після чого тишу розрізав тонкий голос незнайомки:
- Когось чекаєте?
Від несподіванки чоловік здригнувся і повільно повернувся обличчям до жінки.
- Так, у мене призначена зустріч.
- Дивно, - в голосі прозвучав сарказм.
- Чому? - обурливо відповів той.
- У мене теж призначена тут зустріч.
На одну мить вони затихли і їхні погляди пересіклися, незважаючи на темряву колір очей у обох можна було чітко роздивитися. У неї були карі очі, а у чоловіка - голубі. Це тривало декілька секунд, після чого їх погляди розминулися і вони знову повернулися до розглядання струмкової води. Водяна гладь, що була рівна як дзеркало, покрилася хвилями, а ще через мить можна було роздивитися невеличку зграю рибок що підняла ці хвилі. На цей раз тишу порушив басиситий голос незнайомця:
- Не найкращий час для зустрічі, особливо для жінки.
- Я хотіла те саме сказати вам, адже мало-хто зустрічається в нічному парку.
- У мене є на те причини.
- Так само, як і в мене.
Її очі знов ковзнули по його обличчю. На мить в душі цієї жінки відбувся вибух. Та наскільки швидко він виник, так само швидко він і зник. Ще декілька секунд вони дивилися оне-одному у вічі.
- Ви прийшли на романтичну зустріч? - з легким тремтінням в голосі промовила незнайомка.
- Можна і так сказати.
- І справді не найкращий час для зустрічі.
- Можна дізнатися як вас звати, так буде простіше спілкуватися, - впевнено промовив той.
- Звісно, Енн, а ваше?
- Стів.
Після цього парк затих. Таке враження, що темрява поглинала всі звуки. Вони стояли по обидва боки містка і одночасно поглянули у небо. Зірок не було видно, та місяць був надзвичайно яскравим. У повітрі щось зависло, немов вони стоять на різних сторонах обриву. Цю напругу розвіяв легкий подих нічного повітря, що привів їх до тями. Волосся Енн, під потоками повітря, почало коливатися а проміння місяця надало йому сріблясто-жовтого відтінку. Наступної миті вони знову повернулися. На цей раз вони вдивлялися в темінь, з якої проглядалися кущі і дерева. Повітря стало холоднішим, відчувалося наближення глибокої ночі. Стів поміив легке тремтіння Енн.
Місяць піднявся ще вище, тепер складалося враження що все його світло спрямоване на них. Енн притиснула до себе руки, кожної миті ставало холодніше. Таке враження, що темрява поглинає і тепло, окутуючи все довкола холодною пилиною. Ставало не комфортно, що не давало змоги зосередитися чи взагалі про щось думати. І здавалося, що цей холод скоро забере все тепло, та це припинив піджак, що ліг на плечі жінки.
- Ось тримайте, ви замерзли.
- Не потрібно було, - спантеличеним тоном промовила Енн, що ще не прийшла до тями після холоду.
- Не говоріть нічого, ніч холодна, а людини, яку ви чекаєте досі немає, з таким успіхом ви можете захворіти.
У відповідь вона лише усміхнулася і поправила піджак. Стів став збоку, спершись на поручень, нахилився над водою. Енн злегка повернула голову і почала розглядати співбесідника. Чорний смокінг разом з нічною темрявою складав враження, що він є втіленням самої ночі. Чоловік дихав рівно а на обличчі не було жодних емоцій. Просто дивився у воду. Вона і не помітила, як його погляд перейшов на неї, через несподіванку вона різко повернула голову, і знову розглядала ледь помітні хвилі, що котилися по річковому полотні. Стів повернувся до жінки і почав говорити таким самим спокійним тоном:
- Кого ви чекаєте?
- Хіба це має якесь значення?- в голосі було чути хвилювання.
- що ж, як знаєте.
- А ви?
- Буде видно.
- Як таке може бути?
- Буває.
Знову подув вітер, на цей раз сильніше, здійнявся тихий шепіт трав, лисття і гілок, що затримували пориви повітря, що в нічній тиші звучало як тиха симфонія. Кожен з "музикантів" доповнював іншого і все зливалося в гармонію. Стів повільно поглянув на годинник: була без двадцяти хвилин перша. Енн помітила ці дії, і дуже тихим голосом запитала:
- Ви довго збираєтеся тут бути?
- Стільки, скільки знадобиться.- не впевнено відповів той.
Неподалік було чути гул двигунів авто, що час-від-часу приглушувало тиху мелодію парку. Було таке відчуття, що час, в межах цього містка, зупинився, і що можливо це все не на яву, і що все це сон. Стів забрав руки з поручня і повернувся до Енн. Вона зробила те ж у відповідь.
- Хто ви? - загадково промовив той.
- Невже для вас це важливо, - у голосі знову було тремтіння.
Вона не знала що з нею відбувається, в одну мить по тілу пробігли мурашки. Це не було від страху, скоріше від хвилювання, від незнання того, що буде дальше. Він зробив крок в сторону Енн. На його обличчі і далі не було жодних емоцій, він був повністтю впевнений у своїх діях. Говорив без сумніву і з тим самим спокоєм:
- Можливо, я зустрів того, кого я чекав.
- Ви впевнені в цьому? - В голові крутилося стільки всього, що було важко зосередитися на чомусь одному.
Стів зробив ще один крок.
- Так воно і є.
Вона й не помітила, він наблизився майже в притул, на цілу голову вищий, дивився їй у вічі з висоти, промовив: "В чудовий вечір, який перейшов у ще прекраснішу ніч, під шепіт трав і листя я зустрів вас. Було важко зрозуміти чи так воно, і чи я не помиляюсь". Його перебив вказівний палець руки Енн, що ліг на його губи: "Багато зайвих слів, і сумніви ваші оправдані, та чи взагалі може бути по іншому. Все сталося само-собою, сам вечір привів нас сюди, чи це нічого не означає?" У відповідь їх уста злилися в поцілунку. І тепер час взагалі зупинився для них. Ця ніч була свідком надзвичайної історії якої не могло бути, через свою нелогічність, що руйнує усі стереотипи сучасного світу. Під шепіт парку і срібні промені місячного сяйва, ці дві людини знайшли одне-одного, серед міліонів людей, що відкидає всі сумніви у співпадінні. Для більшості сьогодні все було, як завжди, але для декого вона стала казковим сном що ніколи б не відбувся, якби не обставини що ніяк не можуть бути випадковісттю.
Через темряву ледь чути стукіт підборів і твердий чоловічий поступ, що звучать в такт. Червоне плаття Енн ледь світиться в тінях, що відкидують дерева, а згодом і взагалі зникає. Залишається лише далеке ехо їхніх кроків що також з часом губиться серед шепоту гілок і трави. На годиннику рівно перша година ночі. Упарку знову все тихо. Трава почала вкриватися білим покривалом туману. Через декілька хвилин все окрім містка було сховане хустою білою димкою. Все готовилося до холодного сну. Шум зник а місяць почав ховатися за хмарами. І здавалося що сьогодні вже ніщо не потурбує спокій парку. Тишу прорізав стукіт підборів з однієї сторони і кроки черевиків з іншої. Згодом з темряви виникнули жінка в світлому платті і чоловік одітий у чорний костюм. Майже одночасно вони піднялися на місток і зупинилися по середині. Знову запанувала тиша, яку порушив голос незнайомця:
- Когось чекаєте?..
Дякую за потрачений час і увагу. Прошу написати що ви думаєте на рахунок цієї історії.
Ваші думки для мене важливі.)
