Торговець повагом розкладав на прилавку свій крам, час від часу нишком зиркаючи на ринок, яким сновигали перші покупці. Втім, ніхто не проявляв цікавості до його товару. Та й він сам знав – ще не пора. Не прийшов час, а коли почнуться торги, коли пропозиція перевищить попит і доведеться, навіть, розбороняти покупців, які почнуть чубити один одного, тоді настане його зоряна година. Ще не довго.
Тим часом, він продовжував виставляти товар, акуратно сортуючи його вліво та вправо. З одного боку рівним рядком лягали нові сорочки – чистенькі, гладенькі, наче намальовані, а з другого – порожні клітки.
Продавець знову, як частенько полюбляв робити, уявив себе збоку. Невисокий опецькуватий поважний пан у розкішних шатах, обабіч якого рівними рядами построїлися вишиванки та клітки. Більш непоєднуваний товар в одного продавця важко уявити, але, тим не менш, так мало бути. Інакше ніяк.
Глянув на небо, завжди похмуре, без жодного проблиску сонця. Під сірою пеленою ключем летіли птахи. Мандрували вдалечінь, туди, де завжди сяє небесне світило.
Зиркнув на порожні клітки і усміхнувся. Їм залишилося недовго пустувати.
* * *
Марко на прізвисько Лисий зосередився на лише йому одному видній точці й не реагував на рух довкола. Нікого, хто добре знав молодого чоловіка, не дивувала така поведінка. Він завжди впадав у цей ступор перед тим як почати свій виступ, шоу, на яке не наважиться будь-хто, навіть затятий шибайголова.
Відчайдух налаштовувався, набирався сил і сміливості. Легкий подих вітру холодив розпашілу від спеки шкіру, слух лоскотав безперервний шум Пробою*, який, задавалося Маркові, шепотів: «Давай! Не бійся! Це ж не вперше, далебі й не востаннє! Подивись, он і глядачі вже хвилюються!».
Й справді, трішки розслабившись, він почув репліки людей, які зібралися довкола. Одні скептично відгукувались про його майбутній вчинок, інші – навпаки вимагали закластися із скептиками на кілька гривень, впевнені, що він стрибне.
Він оглянувся. Публіка заворушилася.
