Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44371
Рецензій: 86709

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Продавці посмішок

© Елен Тен , 10-04-2013

Сліпуче світло вуличних ліхтарів било у лобове скло автомобіля. Химерної форми тіні сковзали різнобарвними вітринами уже зачинених крамниць, щоб потім розтанути в густій, ворожій темряві.
Влад загасив цигарку і поглянув на сусіднє пасажирське сидіння, де, тяжко дихаючи, спала Слава – його єдина донька і найбільший сердечний біль.
- Додай газу, - наказав він водію, бажаючи якнайшвидше зникнути з місця, де він сьогодні знайшов свою дівчинку.
- Буде зроблено, Владиславе Сергійовичу, - кивнув Андрій, не просто помічник і один із водіїв, а вірний друг, єдина людина, котрій Влад міг довірити своє горе. – Вона заснула?
- На щастя.
Диявол, який уже давно оселився в його доньці, сьогодні особливо навіснів. Доки вони з Андрієм тягли її до машини, Слава виривалася і викрикувала прокльони, змішані з брудною лайкою вуличної повії. Роль, з якої останнім часом вона ніяк не може вийти.
А тепер дівчина мирно спала, стискаючи в руках чорну шкіряну куртку. На мить Владу здалося, що Славі знову десять років і вона обіймає свого улюбленого ведмедика. Янголятко! Яким же вона тоді була янголятком. Та й тепер, усміхаючись увісні, здається наймилішою у світі дівчинкою. Якби ж не цей визиваючий напівпрозорий одяг і не їдкий запах алкоголю, який безсилі заглушити жодні, навіть найстійкіші парфуми.
Ні, він не розуміє жорстоких витівок долі. І ніколи не збагне, що змушує його доньку приймати наркотики і губитися у найгірших місцях їхнього міста.
«Ваша донька дуже хвора, - говорять лікарі. – У неї хімічна залежність».
«Ми зробимо все можливе», - обіцяють вони, але цього завжди виявляється замало. Ні добровільне, ні примусове лікування не приносить жодних результатів. Все завжди починається спочатку і, продавши душу наркотикам, Слава знову і знову опиняється на самому дні. З кожним днем вона все більше грузне у липкій багнюці смертельної залежності. І цей клятий порошок, керуючи її діями, штовхає дівчину на крадіжки, змушує торгувати тим, що тільки умовно можна назвати товаром… Вона більше себе не контролює, і що далі, то гірше.
В одному із журналів Влад прочитав, що кожна хвороба має свою причину. А тут, хоч убий, не було жодної, найменшої. А якщо й була, то він її не помічав. Славі ж ніколи нічого не бракувало. Особливо батьківської любові. Ростивши її без матері, він просто здував з дівчинки пилинки. Вона мала все, що можна купити за гроші, він вгадував і випереджав кожне її бажання. Влада і успіх йому були потрібні  тільки заради неї. Щоб його донька мала все найкраще.
«Я люблю тебе, таточку», - у дитинстві часто повторювала вона, обіймаючи його тонкими рученятами за шию. Як давно він не чув від неї цих слів. Тепер Слава його ненавидить. Та й себе. Але звідки у неї такий потяг до саморуйнування? Коли все пішло не так? І навіщо йому тепер успіх і гроші, якщо він не може порятувати рідну доньку?
- Вранці зв’яжешся з Борисом Степановичем, - сказав Влад Андрію.
- Відправите Славу до клініки?
- Відправлю. І нехай не зводить з неї очей. Якщо вона знову втече….
- Я зрозумів.
- І якщо з’являться ті її подружки, жени їх подалі звідси. Ти ж бачив, куди вони затягли Славу, - у відчаї він підвищив голос.
- Так, продавці посмішок останнім часом геть знахабніли.
- Що ти сказав? – перехилившись через бильце переднього сидіння, перепитав Влад.
- Ну ті дівчата…, - здивований такою реакцією шефа, зам’явся Андрій. – В народі так називають повій.
- Я знаю, кого так називають, - перебив його Влад. Слова водія  повернули його в минуле. До випадку, про який він давно забув. Минулого, яким не надто пишався…  
Отримавши у двадцять п’ять років посаду у місцевому уряді, Влад не думав, що тепер весь світ лежить коло його ніг. Він був впевнений, що адекватно оцінює ситуацію. Але ейфорія від перемоги все ж зробила свою  підступну справу. Не деякі речі він став дивитися трохи по-іншому, і та історія яскраво засвідчила, що з його свідомістю все ж «не все було гаразд».
Він якраз знаходився в кабінеті мера, коли до того на прийом прийшла молоденька дівчина, ще зовсім дитина. Мер щойно провів делегацію з іншого міста, і тепер, будучи трохи під шафе, мав припіднятий настрій. Він не надто слухав відвідувачку, котра зі сльозами на очах розповідала про загибель батьків, безгрошів’я, і просила допомогти їй з пошуком роботи.
Влад тільки устиг записати до блокноту прізвище і дату народження дівчини, коли мер, якого почали дратувати сльози молодої особи, грубо її перервав:
- У нас в місті дуже багато безробітних. І я не можу усім допомогти, - огризнувся він. – Мені здавалося, що кожна жінка знає, як їй заробити собі на життя. Існує сотні способів, - він поглянув на стіл, на якому у височенній вазі стояв букет білих троянд. – Наприклад, можна продавати квіти або торгувати посмішкою.
Влад розумів, що мер у своїх брудних натяках зайшов надто далеко, але замість того, щоб вибачитись за свого шефа, підхопив цю гру і голосно засміявся. «Заржав», - точнішого слова і не вигадаєш.
Приголомшене почутим, дівча кулею вилетіло із кабінету. У спину їй летів гучний регіт двох захмелілих чоловіків. «Торгувати посмішкою…», - давилися вони сміхом. На той момент все здавалося веселою, легковажною грою.
«О Боже!» - тяжкий здогад ударив каменем у скроню.  Те, що вони побажали тій дівчині, через багато років сталося з його Славою. Невже це кара за минуле? Невже саме того дня він запустив  механізм самознищення власної доньки?
«У кожної хвороби є своє причина…»
- Повертай! Мені терміново потрібно до офісу, - наказав він Андрію.

Було далеко за північ і у будівлі окрім сонного охоронця не знайшлося жодної живої душі. Підійшовши до свого кабінету, Влад довго дивився на позолочену табличку з написом: «Заступник мера». Йому завжди здавалося, що він не даремно займає цю посаду. Що він допоміг багатьом людям. А як же та, кого він покинув у біді…
Пошуки зайняли не одну і не дві години. На щастя, він все ж зберіг потрібний записник, удача допомогла йому зайти потрібне прізвище.
Минуло стільки років. Можливо, це вже не має значення.
«Я люблю тебе, таточку», - шепотіла йому на вухо крихітка Слава.
Ні, має. Надзвичайно велике…

Повернувшись до машини, Влад віддав Андрію згорнутий навпіл аркуш паперу.
- Тут прізвище і рік народження однієї жінки. Знайди її мені якнайшвидше.
Андрій розгорнув аркуш і прочитав:
- Вашук Надія Олександрівна. А її адреса?
- Це все, що я маю.
- Буде зроблено, - за звичкою повторив Андрій. – Якщо це важливо…
Влад перевів погляд на Славу.
- Дуже. Я маю попросити пробачення.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Victor Artxauz, 14-04-2013

Важливе...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Марія Берберфіш (Мері), 11-04-2013

Дуже непроста тема

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 11-04-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.47380185127258 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Нічний цирк» Ерін Морґенштерн — книга-квиток до країни магії
Є книги, які потрібно читати. А є ті, котрі потрібно «дивитися». Вони мимовільно переростають в нашій …
Книга для тих, хто прагне переважати
Книга «Перевага. У чому сила корпоративної культури» — це нон-фікшн для директорів, власників бізнесу …
«Звичайні незвичайні священики»: віра, що нас єднає
Лагідна зима. Не та, що вдовицею виє в щілинах і кидає кусні мокрого снігу в шибки. А тиха, світла і м’яка, …
Джон Ґрішем «Фірма»: інтелект одного проти могутності сотень
У молодому віці кожному хочеться усього й відразу. З роками людина розуміє, що так не буває, але до цього …