Погожий недільний ранок. Дуже не хотілося заходити в супермаркет, де в цей час саме товчеться народ. Вирішила сходити на маленький ринок неподалік. Купила два кілограми мандаринів, чотири банани, огірків, трохи кропу й петрушки.
Поряд – жвава торгівля рибою з замацькореного столу, ящиків і цинкових ночов з живими коропами. Невеличка черга. Жінка в зеленому плащі прискіпливо вибирає оселедці. То зважте їй один, але великий, то два маленьких, то покажіть отой, з самого низу. Погляд важкий і вдумливий, як в Анни Ахматової на полотні Модільяні. Рухи – неквапні. З-під зеленого рукава видніється мереживо білої блузки. Напевно, після базару вона піде прямо в театр. Я готова заприсягтися, що під комірцем блузки в неї брошка камея. За спиною в жінки вже потроху закипає невдоволення, але вона цього не чує і не бачить. Вона – понад і над. Її мало цікавить матеріальний світ, хіба що у вигляді оселедців, які мають бути строгі й довершені…
Прудка продавчиня у рукавичках з відрізаними пальцями спершу намагається догодити, потім машинально задовольняє примхи, і нарешті – починає нервуватися. Шостого оселедця вона вже не кладе на прилавок, а кидає, сьомого – швирголяє, і плетена сіра шапка все дужче збивається їй на праве вухо. Черга позаду гуде.
- Пожалуй, я візьму вот ету, большую. Вона з ікрою? – вказує ледве помітним рухом підборіддя кудись на тацю.
- Я сьогодні рентгена не брала! Дощ передавали на після обіду! – в’їдливо огризається у відповідь продавчиня.
Черга позаду зменшується. Потенційні покупці один за одним втрачають надію дочекатися. Почервонілі пальці з-під брудних рукавичок нервово барабанять по столу.
Дама в зеленому пальті робить ще декілька невпевнених спроб і нарешті її вибір спиняється на рибині, що лежала з правого боку таці. Продавчиня швиденько замотує оселедця в целофан, потім ще в один, кладе на ваги, клацає на калькуляторі і виголошує:
- Сім вісімдесят шість!
Дама нерішучим рухом дістає з коричневої старомодної сумочки гаманця, поволі спроваджує його з лівої руки в праву, розстібає…
- Ні, пожалуй я не візьму…
В радіусі десяти метрів навколо утворюється вакуум. Я відчуваю, як у мене всередині все стискається і холоне. Продавчиня – неквапно і задумливо, зі значенням – бере кульок з рибиною за краєчок і обережно кладе назад на тацю. Повертається, втуплює важкі і вдумливі очі в чергу і виголошує:
