гарна видалася глина - податлива і пружка. ти місив її, виліплював, прицінювався господарським поглядом і прицмокував від задоволення.
усі випалені кулі чекали на полицях із пухких хмар свого часу й місця.
ти вимішував глину за глиною, додаючи кольорів для краси і зваби.
місив неквапом, розважливо, думаючи про своє, сокровенне, яке ти так і не встиг нам виповісти. усе нема часу вислухати твої розповіді.
вимив руки і збризнув краплі додолу, вони так і повисли молочним шляхом, білі від глини і легкі від твоїх дотиків.
ти сколихнув хмарину і відпустив, забавляючись. вона гойднулася і кулі скотилися пріч, повагом несучи в різнобіч свої кольорові боки. шуррр - чулося їхнє викочування з твоєї майстерні.
а ти не звертав уваги на прощальне шамотиння куль, ти виліплював найпотаємніше. ніжно пестив пальцями, викладав на хмарку для вилежування, і мняв глину далі. місив і мняв, готуючи найм'якшу і найпружнішу глину. не міг начудуватися зробленим. тримав у руках і не хотів викладати убік.
хапнув найближчу хмарку й обтер чоло.
поклав поруч виліплених щойно і вдихнув їхній аромат. вони пахли твоїми руками і свіжістю білосніжних хмар.
йшов сьомий день.
ти ніжно торкнувся виліплених і вдихнув їм душу. одну на двох, щоб легко могли знайтися, як у дзеркалі.
він солодко потягнувся, а я - усміхнулась, бо упізнала тебе, твої ніжні долоні, Боже.
